Ольга Вісмут - Розлучення. Ти не отримаєш дочку, Ольга Вісмут

— А що там за дівчинка Зайка така? Хочу з нею потоваришувати!

Але Зоя продовжує стояти. Вона переводить погляд із батька на мене й назад.

За її спиною з’являється Діна Павлівна. Няня захоплено дивиться на Назара, потім акуратно підштовхує Зою:

— Іди, дивись, яку іграшку тато купив. Ох, Оксано Валеріївно, а ви й не казали, що у вас такий чоловік!

У її голосі чується явне захоплення.

Так, Назар завжди вмів справляти враження. А зараз, із триденною щетиною, він особливо гарний. Здається, якщо ще трохи подивлюся на нього, то розтану й усе пробачу.

Але не можна.

Він не оцінить.

— Ксано? — Назар помічає, як я відвертаюсь. — Що таке?

Підводиться.

— Ти хотів познайомитися з нянею, — втомлено киваю на жінку. — Діно Павлівно, це батько Зої — Назар Платонович. Поспілкуйтесь, а я піду, сполоснуся…

Серце завмирає в очікуванні окрику. Але ні, Назар лише проводить мене мовчазним поглядом. Уже зачиняючи двері у ванну, чую, як він про щось запитує Зою.

У ванній просто вмикаю воду й сідаю на бортик. Кладу руки на раковину, що стоїть поруч, а потім і голову. Тіло трясуть беззвучні ридання.

Сьогодні я вкотре переконалася, що боюсь свого чоловіка. Боюся батька своєї дочки. І все ще кохаю. Але цей страх більший за моє кохання.