Настуся Соловейко - Берегиня, Настуся Соловейко

Я скрипнула зубами, захистить він мене! А як же! Напевно, ще сам допоможе вбивці мене знайти, однак, вголос сказала зовсім інше:

– Так, звичайно, декане Робертсон.

– От і добре!

– Можна питання?

– Питайте. – напружився чоловік.

– Я давно не бачила на заняттях магістра Еріка Рота. З ним щось сталося?

– На скільки мені відомо, сталася якась аварія на одній з його шахт. Він допомагає людям, які там працювали. Він якраз повинен був повернутися завтра, але поки що такої необхідності нема. Якщо у вас все, я б хотів повернутися до справ.

– Так, дякую пане Робертсон.

День пройшов, як в тумані, ми збирали речі, обговорювали все, що сталося, а потім довго прощалися. Все ж таки, я прикипіла душею дівчат.

З порталу вийшла на знайому доріжку та покрокувала до входу, тягнучи валізу позаду себе.

З дому вибіг наш дворецький Філіп. Не бачила його вже кілька місяців, дядько подарував йому і його сім’ї поїздку до магічного моря. Це була винагорода за сумлінну працю, він працював у нас вже понад двадцять років.  

– Панно, Ельвіро, давайте я сам! – він вихопив у мене ручку – Я такий радий, що ви дома! Будите тепер у безпеці!

– Дякую Філіп, новини розлітаються швидко. Я теж рада, що ви нарешті повернулись!

– Так, скрізь говорять, про дівчину, яку знайшли мертвою, – він зупинився і подивився на мене – я співчуваю вам, ви ж, певно, добре її знали?

– Не скажу, що ми були близькими подругами, однак, вона була приємною й обдарованою.

– Розумію. Пан Роберт чекає на вас в кабінеті, разом з паном Себастіаном. – він виразно глянув на мене – Панно Ельвіро, пробачте мені, але все ж скажу, я знаю, що ви не дуже добре ладнаєте з паном Себастіаном, та він здатен вас захистити! Тож, не опирайтеся, якщо він про щось вас попросить.

І цей туди ж. Я глибоко вдихнула.

– Добре, Філіп, я намагатимусь.

Він зрадів і поніс мій чемодан нагору.

Я постояла трохи у холі, збираючись з думками. Що ж, треба йти!

Підходячи ближче до кабінету я почула голоси. Дядько і Себастіан про щось голосно сперечалися. Намагаючись не шуміти, підкралася ближче та приклала вухо до дверей.

– Я твій батько Себастіан! Я знаю тебе з того моменту, як ти з'явився на цей світ, і кажу тобі – це все погано закінчиться, і погано саме для тебе!

– Я ніяк не можу вплинути на рішення головнокомандувача, в мене приказ, а прикази не обговорюються.

– І що ж це за приказ, лізти у пащу ворогу?! Всім же відомо, що ті, хто занадто довго знаходяться в пустелі, змінюються. Або вмирають! Ти ж знаєш вона сама по собі магія, тільки темна і зла. Вона забирає силу, сповільнює магічну регенерацію!

– В мене є захист.

Дядько роздратовано пирхнув.

– Не бреши хоч мені, оцей ваш ритуал посвячення, з цими рунами – просто дерев'яна палка проти Кербіса!

Кербіс це монстр-хробак, я бачила його на сторінках підручника.

– Не розумію, для чого вам самим ці рейди до пустелі? Абсолютники ж завжди захищали стіну і разом з нейтралізаторами ліквідували прориви.

– Так, але стіна стає дедалі тонкішою, а прориви частішими. У забороненій частині міста просто не можна знаходитися, звідти вивезли всіх, щоб не приманювати чудовиськ. Там і раніше було небезпечно, через те, що саме там чорні маги проводили свої ритуали, а ти ж знаєш, що їхня магія притягую пустельних монстрів.

– Все так погано? – схвильовано спитав дядько.

– Якщо не знайти причину стоншення стіни, то на нас чекає нова війна. Саме тому, ми намагаємося знищити якомога більше цих тварюк.

– Алеж Себастіане, ти змінився! Навіть зараз, я відчуваю темряву в тобі!

– Не кажи дурниць, я абсолютник, в мене є і пітьма й світло.

– Так, але вона стала іншою! Твоя темрява змінюється!

– Закриймо цю тему, а то відчуваю, нас хтось слухає, так, Ельвіро!?

От же ж гусак лисий! Я швидко відбігла до сходів і зробила вигляд що підіймаюсь.

З кабінету вийшов дядько Роберт.

– Люба, моя, ти вже приїхала? Як добре, що тепер, ти будеш в безпеці!

Я підійшла до нього й міцно обійняла.

– Привіт дядечку! Я теж рада бути вдома, хоча і через такі трагічні події.

– Пішли до кабінету.

Від сходів до кабінету було кроків десять, та чим ближче підходила, тим більш важкими мені здавалися власні ноги, перед самими дверима зупинилася.

Як я подивлюсь йому в очі після того, що було? З шиї на лице підіймалася краска. Оце так! Може, втратити свідомість?

– Ельвіро, ти чого стоїш на місці? – дядько потягнув мене за руку і ми увійшли.

У кріслі за широким столом сидів Себастіан.

– Привіт Ельвіро, радий тебе бачити.

Що? Та він знущається з мене! Глянула йому в лице і побачила, що він усміхається. Чого це він, пень кустистий, регоче? Пригадує моє приниження?

Дядько смикнув мене за рукав.

– Я думаю, Еллі трохи шокована останніми подіями, знімай вже нарешті піджака! – попросив дядько.

Себастіан здивовано підняв брови, але нічого не сказав.

Я машинально зняла піджак та поклала його на софу.

– Привіт, Себастіане. – нарешті вичавила з себе і сіла.

Дядько сів у крісло навпроти мене.

– Філіп сказав, що ви мене чекали, про щось хочете поговорити?

– Яка ти здогадлива. – сказав Себастіан, тільки от очі його говорили мені зовсім протилежне.

– Себастіан хоче сказати, щоб ти дотримувалась певних правил, поки не знайдуть винуватця цих страшних злочинів.

– Саме так тату. Нікуди не виходити без супроводу, не розмовляти з незнайомцями, незалежно від статі. Ніяких подруг, балів, прогулянок у парку і театрів. Тільки невідкладні поїздки.

Я починала кип'ятитися.

– А чому я не можу зустрітися з подругою? Вона що, не може прийти сюди?

– Не сумніваюся, що може, але ти ж не хочеш наражати на небезпеку ще когось?

– Алеж, Глорі спадкова магиня, а не звичайна людина!