Джеймс С. А. Корі - Пробудження Левіафана

– Не продається.

– Я намагаюсь утримати мир, детективе. Вислухайте мене.

Міллер нахилився вперед, поклав лікті на стіл. Пан безтурботний-інструктор-джіу-джітсу працював на АЗП?

Таймінг візиту Довса каже, що так. Міллер відкинув таку можливість, але промовчав.

– Мао працювала на нас. Та ви й самі про це здогадались.

– Більш-менш так. Ви знаєте, де вона?

– Ні, ми її шукаємо. І ми маємо бути єдині, хто її знайде. Не ви.

Міллер похитав головою. Ось на язик проситься правильна відповідь. Стукає в голову, та якби ж він почувався більш зібраним…

– Ви один з них, детективе. Хоч і прожили тут усе життя, та ваша платня надходить від корпорації з внутрішніх планет. Ні, стривайте. Я вас не звинувачую. Вони вас найняли, і ви мусите працювати. Але... ми зараз ходимо по тонкому льоду. «Кентербері». Радикальні елементи з Поясу закликають до війни.

– Станція Феб.

– Так, вони і в цьому нас звинувачують. Додайте сюди блудну дочку з Місячної корпорації.

– Ви вважаєте, що з нею щось сталося.

– Вона була на «Скопулі», – мовив Довс, і оскільки Міллер не зреагував, то додав: – Той фрейтер, що його використав Марс як наживку, коли знищував «Кентербері».

Міллер думав про це добру хвилину, а потім тихенько свиснув.

– Ми не знаємо, що сталося, і поки не дізнаємося, я не можу дозволити вам каламутити воду. В ній і так забагато багна плаває.

– А що за інформацію ви пропонуєте? Це ж торгівля, вірно?

– Я повідомлю, що ми накопаємо. Коли ми її знайдемо, – відповів Довс.

Міллер посміхнувся, і АЗПшник продовжив:

– Це щедра пропозиція, вважаючи, ким ви є: працівник Марса, партнер землянина. Хтось може подумати, що цього досить, аби й вас зробити ворогом.

– Але не ви.

– Я думаю, що у нас основна мета спільна, у мене і у вас. Стабільність. Безпека. Дивні часи вимагають дивних альянсів.

– Два питання.

Довс розвів руки, запрошуючи їх задати.

– Хто забрав екіп для боротьби з вуличними заворушеннями?

– Екіп?..

– Перед тим як «Кентербері» знищили, хтось забрав екіпірування для боротьби з вуличними заворушеннями. Вони або хочуть озброїти солдатів, аби контролювати натовп, або не бажають, щоби ми контролювали натовп. Хто його забрав? Навіщо?

– Це не ми.

– Це не відповідь. Ось вам ще: що сталося зі Спілкою Золотого Гілля?

Довс розгубився.

– Лока Грейга? Сохіро?

Довс відкрив рота, тоді закрив. Міллер викинув у переробку своє пиво.

– Нічого особистого, друже. Але твоя техніка розслідування не справляє враження. Чому ти думаєш, що знайдеш її?

– Це ж не екзамен, – мовив Довс, – дай мені пару днів, і я дістану відповіді.

– Ну от тоді й поговоримо. До тих пір я намагатимусь не розпочати світову війну, але Жулі не покину. Тепер можеш йти.

Довс піднявся. Виглядав він кисло.

– Ти робиш помилку.

– Не вперше.

Після того як чоловік пішов, Міллер сів за стіл. Він був дурним. Гірше: він потурав власним бажанням. Пиячив до нестями, замість робити роботу. Замість пошуків Жулі. Але тепер йому стало відомо. «Скопулі». «Кентербері». Більше ліній між крапками.

Він викинув пляшки, прийняв душ і дістав термінал, аби пошукати щось про «Скопулі». За годину нова ідея спала йому на думку, маленький страх, що потроху зростав, чимдалі він розмірковував. Опівночі він подзвонив Гейвлоку.

Партнерові знадобилося аж дві хвилини, аби відповісти. Коли він це зробив, то мав скуйводжений і заспаний вигляд:

– Міллере?

– Гейвлоку, в тебе лишилися ще дні відпустки?

– Трохи.

– Лікарняні?

– Звісно.

– Бери їх, – порадив Міллер, – бери їх зараз же і геть зі станції. Будь-куди в безпечне місце, якщо зможеш знайти. Будь-куди, де вони не почнуть ні за понюх тютюну вбивати землян і сміятися, якщо речі підуть дивним шляхом.

– Я не розумію. Ти про що?

– До мене тут заходив агент АЗП вночі. Він намагався умовити мене покинути той підробіток. Я думаю... я думаю, він нервував. Я думаю, він наляканий.

Гейвлок секунду мовчав, пропускаючи новини крізь сплячий мозок:

– Боже, – нарешті мовив він, – що може налякати АЗП?

РОЗДІЛ 13. Голден

Голден застиг, вдивляючись, як кров порскає з Шедової шиї, потім витягується геть, мов дим витяжним вентилятором. Звуки бою тихішали разом зі зникаючим повітрям. У вухах запульсувало, а потім заболіло так, наче хтось голки з льоду впихнув. Поки він воював з кріпленням ременів кушетки, поглядав на Алекса. Пілот щось волав, але через тонку атмосферу нічого не було чутно. Наомі і Амос вже вилетіли зі своїх кушеток і пробиралися до двох дірок. Амос тримав пластикову тацю зі сніданку, Наомі мала трикільцеву білу теку.

Голден пів секунди витріщався на них, аж поки збагнув, що вони роблять. Світ звузився, в очах почало темніти.

Поки він виборсався, старпом і механік вже прикрили дірки імпровізованими латками. У кімнаті тонко і високо свистіло повітря, намагаючись вилетіти крізь кепську герметизацію.

Разом зі зростаючим тиском Голденові почав повертатися зір. Він тяжко дихав, борючись за кожний вдих.

Хтось потроху додав гучності, і зойки Наомі стало чути:

– Джиме, відкривай аварійну шафу! – жінка вказала на червоно-жовту панель на переборці біля його кушетки. Роки бортових тренувань допомогли подолати аноксію і низький тиск атмосфери, тож він вдарив по замку шафки і відкрив дверцята. Всередині були набір першої допомоги білого кольору, позначений стародавнім червоним хрестом, штук 6 кисневих масок і закрита сумка із затверділими пластиковими дисками, приєднаними до клейового пістолета. Набір для аварійної герметизації. Його й треба.

– Лише пістолет! – прокричала Наомі. Він не знав, чому її голос чувся стиха – чи повітря було розріджене, чи барабанні перетинки постраждали.

Голден ухопив пістолет і швиргонув його жінці. Та швидко вичавила кавалок герметизуючого клею по краям теки і кинула пістолет Амосу. Механік перехопив пристрій ефективним рухом з-за спини і загерметизував краї таці.

Свист припинився, змінившись шумом атмосферної системи, яка намагалась повернути тиск до норми. П’ятнадцять секунд.

Всі дивилися на Шеда. Без вакууму кров збиралася у літаючу червону сферу прямо над шиєю, наче бридкий картонний замінник голови.

– Господь милостивий, босе, – мовив Амос, переводячи погляд від Шеда до Наомі. Він клацнув зубами так сильно, що почули всі, тоді струснув головою.

– Що...

– Снаряди гаусовки, – відповів Алекс, – ті кораблі мають рейкотрони.

– Белтерські судна з рейкотронами? –