Владислав Валерійович Івченко - Третій фронт

вас і викрасти мене. Бачите, коли схопив, то не знищив, узяв у руку і збирався бігти до російського кордону. Тут недалеко. Шпиль дуже вчасно втрутився. Сили у них виявилося приблизно порівну, але ви дуже вчасно втрутилися з гранатометами. Ми перемогли. Тепер чекаймо, поки приживеться контролер і я зможу поставити Шпиля до лав захисників Вітчизни. Тоді в нас буде прикриття не тільки з повітря, а й на землі. Це досить непогано.

— Контролер точно приживеться? — спитав Бухгалтер.

— Дуже на це сподіваюся. Та ти не хвилюйся, Даніелі нічого не загрожує. Це мені треба боятися, бо коли ми її заберемо від Шпиля, вона, боюся, вирве мені очі. — Ми засміялися.

Я зібрав телефон, вставив нову сімку, набрав Тетяну Павлівну.

— Добрий день, це я.

— Не дуже добрий. У нас паніка в Харкові, півсотні загиблих і поранених, два десятки знищеної техніки! — нервово сказала наша кураторка.

— Але ми перемогли. Зараз надішлю вам фото. Крім того, ми отримали дуже потужного захисника.

— Треба знизити рівень втрат.

— Я стараюся.

— З парламенту починають цікавитися вами і вашою місією, пане Владюшо.

— Той, хто цікавиться, — кремлядський шпигун або працює на них. Скористайтеся унікальною можливістю почистити свої лави.

— Багато хто в коаліції невдоволений через таємність масштабної операції. Ми поки що прикриваємо вас, але прикривати вас дедалі складніше.

— Краще не говорити про це телефоном.

— Гаразд.

— Продовжуйте фестивалі борщів, вони мусять тривати щодня. Що про Білу вбивцю?

— Це складне запитання, бо…

— Мене цікавить ствердна відповідь. Це дуже важливо. Далі ми їдемо по Шаблю та Хрест, і нам потрібне максимальне сприяння.

Тетяна Павлівна не відповіла.

— Алло!

— Пане Владюшо, мені дуже не подобається ультимативність вашого тону.

— А мені те, що ми втрачаємо час. Те, що я досі живий, означає, що шанс із теоретичного перейшов у практичний, хоч і невеликий. Ми працюємо, щоб він хоч трохи збільшився. Зробіть те, що я прошу. До зв’язку.

Я розібрав телефон, дістав із наплічника пов'язку на очі й беруші.

— Хлопці, дуже бажано, щоб кілька наступних годин я поспав. Я можу дивно поводитися — не звертайте уваги й не намагайтеся мені перешкоджати. І стежте, щоб ніхто мене не турбував. Ви теж.

— А раптом щось станеться? Наприклад, черговий «артем»?

— У кремляді немає ще одного «артема», принаймні тут, поблизу. А з усім іншим упорається Шпиль. Усе, мені треба відновитися.

Я обрав місце без мурах, зручно влігся, вкрутив беруші, натягнув пов'язку на очі й замислився над тим, що робити далі.

(Більше про Шпиля можна дізнатися в романі «Одного разу на Дикому Сході», книжці оповідань «Івченко об'єднує Україну» та в енциклопедії українського жаху «Сто чудовиськ України»).

Розділ 6

Подорож до Головосіка

Я все продумав за дві з половиною години. Мене ніхто не турбував. Коли зняв пов'язку з очей, побачив, що Мовчун спить, а Бухгалтер чергує зі зброєю напоготові. Даніела вже не співала, військові забрали потрощену техніку і шматки голови «артема», але на пагорби підніматися не наважилися.

— Підходив полковник, питав про гармату, яку закинуло на пагорб. Я порадив її списати як знищену, — доповів Бухгалтер.

— Правильно. Даніела давно мовчить?

— Вже з годину. Зірвала голос. Він її не вб’є?

— Думаю, ні. Він узяв її в руку, щоб не втекла, а сам спить. Заморився після битви. Буди Мовчуна, спробуємо взяти під контроль.

Ми почали обережно дертися на пагорби. На тій ділянці схилу, де Шпиль бився з «артемом», усі дерева були геть поламані, деякі — вивернуті просто з корінням. Картина вражала навіть мене. Подекуди помічали шматки чудовиська. Коли вийшли на верхівку пагорба, побачили те, що я очікував: Шпиль спав на боці, а в правій руці тримав бліду Даніелу. Я узяв у Мовчуна бінокль, почав уважно роздивлятися контролер. Здається, цілий і на місці. Добре. Я дістав із наплічника регулятор і спробував зв’язатися з контролером. Спочатку сигналів зовсім не було, потім спіймав дуже слабкий. Довелося почекати, поки трохи підсилиться.

— А чому ти раніше не встановив контролер на Шпиля? — пошепки спитав Бухгалтер.

— І що б я з тим Шпилем робив?

— Та міг би качати гроші з корпорації, яка орендує тут землі.

— Я — вчений, а не жмикрут. Мене цікавлять дослідження, а не гроші.

— Але ти міг би направити Шпиля на допомогу нашим військам — у той же Іловайськ чи в Дебальцеве. І там, і там він би став у пригоді. Ти ж бачив, який він потужний!

— Я не хотів першим починати використання чудовиськ. Сподівався, що у кремляді вистачить розуму утриматися від цієї фігні. Розуму не вистачило — довелося відповідати.

— І ти тепер назавжди командир Шпиля?

— Та ні, за два-три тижні контролер буде знищено.

— Ким?

— Імунною системою чудовиська.

— У Шпиля є імунна система?

— Принаймні щось подібне. Інакше він би давно вже вкрився пліснявою і згнив. Але йому вже більше ста років, а він мав добрий вигляд — ти сам бачив. Контролер — чужий тілу Шпиля, тіло буде з ним боротися і врешті-решт знищить, розчинить, зробить велетня знову вільним.

— А що ти казав про Шаблю та Хрест? Що це таке?

— Надзвичайно потужні магічні артефакти.

— Що значить надзвичайно? Потужніші, ніж Шпиль?

— У багато разів.

— О! Добре! А де вони?

— Невідомо. Їх іще треба знайти.

— І де ми будемо їх шукати?

— Ми не будемо.

— Чому? — здивувався Бухгалтер.

— Бо скористатися Шаблею та Хрестом може лише Український герой.

— Хто?

— Український герой. Шабля й Хрест занадто важкі для звичайної людини, яка в кращому разі зможе їх лише підняти. Битися ними звичайна людина не зможе.

— І хто такий Український герой?

— Невідомо. Його теж треба шукати. Але проблема в тому, що невідомо, чи він узагалі є.

— Як — невідомо?

— А так. Його може просто не бути. Принаймні поки що. Або він може бути, але про це дуже важко здогадатися. З’ясувати, герой це чи ні, можна лише одним способом. Він має взяти Шаблю та Хрест. В ідеалі треба знайти артефакти, а потім прогнати через них усе населення України. Але на це піде дуже багато часу, якого в нас немає. Займемося чимось іншим. Так, що тут у нас? Сигнал від контролера вже нормальний! Що ж, спробуємо вплинути на Шпиля.

За допомогою регулятора я наказав Шпилю прокинутися. Він застогнав. Здається, битва з «артемом» не минулася легко.

— Прокидайся, прокидайся! — шепотів я.

Спершу він підняв голову. Потім підвівся сам. Даніелу тримав у руці. Бідна співачка знесилено матляла ногами. Принюхався.