Тоніно Гуерра - Сад забутих плодів

був дуже схвильований тим, що побачив на власні очі старі іграшки з Вятки, які супроводжували Ейзенштейна й підхльоскували його уяву. Я спитав, чи серед цих дорогоцінних дрібничок не трапиться чогось маловартісного — може, який камінець, — щоб узяти з собою на згадку. З посмішкою в очах вражений директор похитав головою на знак заперечення, і ми продовжили нашу розмову, попиваючи чай із чашок, якими користувався великий митець. Я сидів поруч із книжковою шафою й однієї миті взяв невелику річ, яка лежала на полиці перед книжками. Я зрозумів, що то рожевого кольору камінець. Я одразу показав його Клейману, і той здивовано покрутив його в руці. Він уперше помітив цю дрібничку. Камінця того не було навіть у довжелезному інвентарному списку предметів, що належали Ейзенштейну. Однак він був тепер цілком реальний.

— Може, вам його Сергій надіслав, — мовив Клейман, віддаючи мені рожевий камінець, щоб я зберіг його на згадку.

[…]

Тбілісі, сорок градусів під покрівлею на платформі. У тіні колони три дагестанські жінки в ряд у лискучому одязі. Знову перетинаємо гори й уночі прибуваємо до моря. У Краснодарі українські базарувальники у світлому вбранні, жінки в білих хустках; соняшники, качки на березі річки; сільські хати за парканами в оточенні фруктових дерев; а далі неозорі лани скошеної пшениці, поля ще зеленої кукурудзи, блакитні капустяні городи; селянки у світлих сорочках і вилинялих спідницях.

Засмаглі під сільським сонцем торговці пропонують тараню, тримаючи рибини за хвіст, і жовті дині; рожеві метелики; горбки зрушеної землі, висушеної спекою, і рейки на оголених шпалах; а вдалині курні заводські труби.

Миготять поїзди з людом, який вистромляє з вікон вагонів руки й голови, щоб їх охолодив зустрічний вітер. Утомлені тіла простяглися на відкинутих полицях-нарах, укупі з кавунами й порожніми пляшками.

Міняються хвилясті видноколи з вигорілою травою, що її смарагдовим світлом забарвлює небо. Світ поїздів, що видаються намальованими від руки на станціях під комуністичними гаслами, часом безвідрадність занехаяних фабрик, а понад те — їїї ґрунтові шляхи, якими прогулюються свині.

У вагонах лунає оперна музика впереміш із Челентано. У мареві світлішають яскраві кольори. Запах дьогтю, кіоски з пиріжками, яйцями, поштовими марками та пивом. Барвисті мандрівники на тротуарах і на сходах, що ведуть на криті тераси естакад через залізничні колії. Тисяча острівців трави по берегу Азовського моря. Чоловіки, що з причалу спостерігають за поїздами. Таганрог, де народився Чехов. Широченні тротуари з зеленими лавками розділяють колії, заплямовані іржею по краях рейок — мерехтливих, як леза довгих мечів. Вечоріє, і світло, скільки око сягає, ховається в голівки жовтих соняхів. Одеси дістаємося вже поночі. Тут спітнілий люд сидить просто неба в маленькому центральному парку перед оповитим імлою фонтаном або навколо півторастолітньої тополі, круг якої земля всіяна недопалками, що їх накидали закохані.

Пари літніх євреїв сидять у затінку великих кінських каштанів, що утримують темряву в повітрі перед готелем «Одеса», у кількох кроках від славетних сходів, що ведуть додолу, у гавань, де кораблі чекають на рейси в дальні краї. Сходи послужили Ейзенштейну для класичного кадру з дитячим візком у «Броненосці Потьомкіні». У «Гамбрінусі» п’яні як відвідувачі, так і кельнери, навіть нам здається, що нас хитає в замкненому просторі, сповненому блатними піснями.

Одеса була містом музики, і не випадає забувати, що Бенні Ґудмен почав дмухати в кларнет в Одесі, й Ґолдвін та Мейєр виїхали звідси в Америку, щоб заснувати там студію Metro-Goldwyn-Mayer.

Відтак прогулянка широкими тротуарами вздовж освітлених вітрин, у яких виставлені великі пальми в цементних горщиках або виводки соковитих рослин чи тварин із нейлоновим хутром. Ми переходимо вулицю Ластівок[18] із чудовим оперним театром у глибині — споруду обсіли численні голуби. Колишня Італійська, нині вулиця Пушкіна, затінена високими платанами, приводить нас до комфортного старовинного готелю «Красная» з дверима світлого дерева та заокругленими балконами. Багато хто стверджує, що Одеса виникла зусиллями неаполітанців, а інші вважають, що то були французи. Якщо перша гіпотеза справедлива, назва Одеси може походити від італійського adesso, «зараз»; а якщо справедлива друга гіпотеза, назва Одеси пішла від французького au dessous.

Коло того старезного дерева ми знову зустріли маленького доктора з Москви, що впродовж семи років розшукував якогось ченця, усамітненого в одному з численних скитів у горах Алтаю на кордоні з Китаєм, де селяни досі тримаються Старого обряду. Доктор хотів дізнатися в ченця, яка молитва лікує депресію й розчарування в житті. Зрештою, він таки спромігся знайти того ченця. Старий із білою бородою привітав його посмішкою, сказавши:

— Я знаю, що ти шукаєш мене впродовж тривалого часу. Того, про що ти хочеш дізнатися, я ще не можу тобі сказати. Повертайся за рік, коли будеш готовий». І ось, за рік по тому, молодий лікар вилетів із Москви до Іркутська літаком, а потім — вертольотом і, нарешті, кіньми, щоб знову зустрітися зі старим ченцем. Цілий рік він зміцнював свою віру й виховував себе духовно. На жаль, чернець помер, а на його могилі було написано: «Наближайся благодушно до всього, чому Бог дозволяє жити довго й міцно». Лікар інтерпретував це повідомлення по-своєму. Відтоді він радить своїм пацієнтам торкатися великих старих дерев, а також обіймати їх. Ось чому щовечора — доки він у відпустці в Одесі — доктор приходить притулитися до величезної тополі.

Прогулюючись, я бачив внутрішні дворики, де старі сидять у пересохлих фонтанах під білизною, розвішаною на мотузках між будинками. Також — ті квартали по околицях, свого часу населені славетними гангстерами Одеси. Тут усе валиться, однак, можливо, це те, що представляє стару Одесу Бабеля, музичну атмосферу Бенні Ґудмена й ту, де народилися великі «переконання» Ґолдвіна, а перш за все: «Усний контракт не цінніший за папір, на якому написаний».

Люди живуть у своєму заплутаному часі. Галасливі стосунки, повні огидних актів проституції, що видирається вгору доларами. Усюди життя стає жорстокішим і брутальнішим. Що може зупинити звірячу натуру, яка завжди чаїться у складках людської душі? Нова релігія чи пережована колективна мрія?

Я пішов пішки, щоб фотографувати вітрини, а натомість мене зачарували двері. Деревина вкрита струпами старих фарб і патиною часу. Поморщені двері, на зразок отих, сірих, неподалік театру, побитих сотнею років сонячного світла, укритих шарами лаку, потрісканими, наче земля в часи посухи.

[…]

У романі Булгакова «Біг» персонажі укладають парі на перегонах тарганів. Забава, як видається, була популярною в минулому сторіччі в Туреччині. Режисер Наумов, передбачаючи необхідність поставити зйомки цього епізоду, важливого в сюжеті роману, вирішив завчасно