Абдул Рашид Махмуді - Після кави, Абдул Рашид Махмуді

для пікніка, — фарбовані яйця та бутерброди. Але його це не цікавило, натомість хлопчик був зачарований величезним простором густого зеленого саду, настільки відмінним від зелені рівнинних сільських полів. Звивисті стежки перетиналися й іноді вели до водойм, хащів чи лісів, повних різноманітних видів дерев. Єдиним деревом, яке він упізнав, було агаті, оскільки там не було ні пальм, ні камфори, ні акації. Хлопець любив природу, бо виріс у селі.

Щоразу, граючись тут у схованки, він думав, що заблукав, але не лякався й намагався наздогнати своїх друзів — чути їхні голоси здалеку було достатньо, аби не хвилюватися. Тішила його тут і густота листя. Хлопчик міг притулитися до стовбура дерева й слухати щебетання птахів або ховатися між гілками дерева агаті, що звисали майже до землі. Якби Сальва знайшла б схованку та спіймала його, покаранням було змусити відкусити бутерброд або яйце, згідно з вказівками Маріки. Ніщо ніколи не псувало ці прогулянки, окрім відчуття стиснення в грудях, яке він іноді відчував, коли згадував свого пса. Хто доглядав за Фарідом за його відсутності? Хто його годував і купав у каналі, як буйволів? Це було перше, що Мідхат сказав, коли наприкінці дня повернувся додому й побачив Маріку: «Як прикро, що ми не взяли собаку. Він любив сади, і жодна собака в Ісмаїлії не могла б кинути йому виклик».

Саме в цей час він вперше побачив «солоне море» на озері Темса, або «озеро крокодила». Салем спостерігав, як хлопчик із друзями копаються в піску на мілині й шукають молюсків. Тож тепер сучий син знав про молюсків і любив ласувати ними з тахіні[26]. Він прижився в місті, наче там народився, і друзі захоплювалися ним, хоч усі вони, за винятком Сальви, на початках посміювалися з малого. Хлопець відмінно вчився, освоїв програму двох років за один і збирався перейти до третього класу початкової школи після літніх канікул. Іноді Салем дивився на речі об’єктивно й бачив, що дитина заслуговує на турботу та заохочення, але ця об’єктивність завжди тривала лише кілька хвилин, адже глибоко в душі він знав, що не здатний любити цю дитину. Було важко відчувати якесь співчуття до хлопчика, незважаючи на те, що Мідхат був малий, з іншого боку, він був зрілим для свого віку, часто нахабним і завжди міг дати відсіч. Зрештою, це був не його син. Чому Аллах вразив його безпліддям? І який сенс мати можливість займатися сексом, якщо ти не можеш запліднити жінку?

Люди називали його бабієм, бо не розуміли. Якби він із самого початку був благословенний дитиною, він би не розлучався й не міняв жінок. Його батько не знав цієї проблеми, коли вперше почув про Маріку.

— Ти хочеш одружитися з іноземкою-християнкою? — вигукнув він із недовірою.

Батько ще більше розлютився, коли почув, що Салем кохає її. Якби він відкрився й зізнався, що все ще мріє мати дітей і спадкоємця, схожого на батька, тоді б тато відповів: «Чому б тобі не одружитися з єгипетською мусульманкою»?

Річ у тім, що батько переповнився його численними шлюбами та розлученнями й нагадав, що він живе під його дахом, і відповідальність за кожен шлюб і наступне розлучення падає й на нього. Він був тим, хто щоразу виплачував посаг, він був посередником у конфліктах, і він був тим, хто в кінцевому підсумку сплачував аліменти.

— І я тобі дуже вдячний, — відповів Салем. — Але це не так, я не сиджу вдома марно. Я допомагаю в господарстві. І кожне твоє бажання виконую.

Проте батько роздратувався, у глибині душі відчуваючи, що син — невдаха. Він сподівався, що Салем отримає ступінь в університеті аль-Азгар і стане шанованою людиною — ісламським ученим, суддею шаріату або вчителем. Але Салем покинув аль-Азгар, зняв студентську джуббу[27], замінив її костюмом і фескою й почав наслідувати європейців. До нього дійшла звістка — і це було найгірше, — що син часто ходить до бару Петроса. Попри все, батько трохи заспокоївся.

— Звичайно, я ціную це. Я просто втомився від усіх шлюбів і розлучень. Але Салеме, — продовжив він, — мені досі боляче бачити тебе самотнього, неодруженого. Це недобре залишатися самотнім! — І він виголосив це: — Чому б тобі не одружитися з єгипетською мусульманкою з порядної родини? Я можу знайти для тебе найкращу дівчину, замість того, щоб одружуватися з дочкою власника грецького бару. Прислухайся до себе. Що люди казатимуть про нас?

Висновок був очевидний: якщо він наполягатиме на тому, щоб бути з Марікою, доведеться піти з дому. І чоловік наполіг на своєму, й обрав саме її. Він так і не зміг пояснити батькові, що цей шлюб був єдиним із почуттям кохання, якого він бажав. Усі інші були за розрахунком, зробленим його сім’єю, і через домовленості за традицією з родиною дівчини. Як тільки чоловік відчув, що Маріка поділяє його бажання, серце ледь не вискочило з грудей. Спочатку Салем споглядав, як дівчина працювала в барі й передавала замовлення батькові. Штори з бісерних ниток розсувалися, відкривали її, перш ніж вона швидко зникала за нитками, і серце колотилося, коли він перехоплював її погляд. Усе це могло б залишитися й без розвитку. Але одного разу чоловік помітив, як дівчина зупинилася й крадькома поглядає на нього. Їхні погляди зустрілися, Салем усміхнувся, і вона усміхнулася у відповідь. Тоді все змінилося, у ту ж мить він зрозумів, що подобається дівчині. Маріка була єдиною жінкою в його житті, що покохала у відповідь. І він нарешті пізнав, що таке справжнє кохання. Батько ніяк не міг цього зрозуміти, тож Салем просто змушений був наполягати на своєму.

Залишаючи рідний дім, він украв тридцять золотих фунтів у батька, якими Салем покрив посаг Маріки. Потім пара поїхала в Порт-Саїд, де він витратив частину грошей на житло, а потім прогорів із рештою грошей через невдалий бізнес у торгівлі текстилем. Зрештою, йому довелося працювати поденником на будівництві, докером у порту та офіціантом у кафе й ресторанах. Ситуація почала налагоджуватися, коли Салем отримав свою частку спадку й міг переїхати до Ісмаїлії разом зі своєю дружиною, де відкрив майстерню металочерепиці та фарб.

З фінансами зараз, слава Богу, все було добре, а Маріка підтримувала завжди у важкі часи, і мирилася, що протягом багатьох років їй доводилося жити на копійки й без дітей. Якби вони були благословенні дитиною, він би дуже любив та пестив свого малюка. Але щоб з’явилася п’ятирічна дитина (або старша, оскільки селяни не ретельно реєстрували немовлят, і залишали це на