Абдул Рашид Махмуді - Після кави, Абдул Рашид Махмуді

Одначе, її батьки не помічали обману. Зарученим не потрібно було ховатися. На верхньому поверсі була спальня Маріки, унизу росли дерева сірісу, які тягнулися до вікна коханої. На гілки дерев можна поставити драбину, яка дозволяла непомітно піднятися до неї, що й сталося. Як тільки відбулися офіційні заручини, Салем почав відвідувати дівчину щовечора. Після опівночі він їздив верхи на своїй кобилі, наближаючись до Абу Кабіра через залізничний переїзд, а потім повертав ліворуч, поки не діставався до дерев. Він прив’язував коня, залазив на дерево, найближче до балкона Маріки, ставав на гілку, аби впевнитись, що кохана чекає на нього. Чи дізналися її батьки зрештою про ці нічні відвідини? Здавалося, Петрос про них і гадки не мав. Але чи знала Доріс? Салем не замислювався над цим питанням, і йому не спадало на думку запитати про це Маріку. Її кохання було достатньо для нього, вона наповнювала все його життя. Більше того, він був готовий — якщо дійде до цього — підкоритися умовам сім’ї й відмовитися від нічних відвідувань, проводячи решту місяців терміну заручин під наглядом. Існувала тисяча ознак, які засвідчували те, що дівчина його кохає. Вона віддалася йому повністю.

Але тепер, коли він страждав у своєму ліжку, потерпав від її відсутності, йому було боляче, йому здавалося, що вона хотіла, щоб він звільнив місце для дитини, для нерідної дитини, і щоби був задоволений своєю самотністю. Прокляті він і вона. Як міг початок кохання бути таким, коли коханому дають все, що він хоче, а потім закінчитися отак, коли між двома розійшлася прірва? Він відчував себе ще більш безнадійним і слабким. Він не мав дітей з жодною зі своїх попередніх трьох дружин. І він ніколи не наважувався запропонувати Маріці звернутися до репродуктолога, щоб ніхто не міг допустити, що він є джерелом проблеми. Сама Маріка не порушувала цю тему, хіба що час від часу, перш ніж відкинути її. Мабуть, вона здогадувалася, що проблема в ньому, але не хотіла його бентежити. Вона задовольнялася його любов’ю й змирилася з цим безпліддям, хоча й обожнювала дітей. Так було до того часу, поки раптом не з’явилася ця чудна дитина, і вона знайшла ідеальну можливість стати матір’ю та зробити з нього батька, подобається йому це чи ні. Чому Аллах так покарав його.

* * *

Синій був улюбленим кольором Маріки. Щоразу, коли вона одягала спідницю в білий горошок на синьому тлі, Мідхат пригадував ту ніч, коли вона притулила його до себе. Тепер вона наділа великий солом’яний капелюх і чорні сонцезахисні окуляри. Хлопець був зачарований, ідучи поруч. Яка красуня! Вони разом перетнули вулицю Талатіні та попрямували до іноземців. Він ще більше захопився, побачивши дівчину, яка їхала на велосипеді.

—Подивіться, як ця дівчина показує свої ноги! — закричав Мідхат.

— Дівчина може бути француженкою чи італійкою, — пояснила йому Маріка, — а в їхній культурі дівчата можуть носити шорти.

Мідхат здивовано зупинився перед цим видовищем.

— Боже мій! Що це за жінки в штанях? — запитав він, на що Маріка відповіла, що вони англійські новобранці в британську армію.

— Жінки теж ідуть в армію? — запитав хлопчик. — Тоді що залишається чоловікам?

Коли вони дійшли до воріт будівлі з червоної цегли, яка, за словами Маріки, була італійською середньою школою, хлопець зупинився.

— Я б хотів піти в таку школу, — сказав Мідхат.

Маріка запевнила його, якщо він і далі буде таким же розумним у навчанні, як досі, то піде до хорошої середньої школи. А потім йому дозволять носити довгі штани, і його кишенькові гроші збільшаться з одного піастра до двох. Хлопець відповів, що деякі вчителі його школи наполягали, щоб він приєднався до скаутів, і йому дадуть свисток, кишеньковий ніж і смолоскип. Мідхат не бажав приєднуватись до скаутів, але хотів мати свисток, кишеньковий ніж і смолоскип... Жінка пообіцяла купити свисток і смолоскип, якщо він стане першим у своєму класі до кінця року.

— Але забудь про кишеньковий ніж, бо ти можеш нашкодити собі, — додала вона.

Маріка завжди купувала м’ясо та продукти у кварталі іноземців. Вона наполягала на тому, щоб хлопець ішов з нею купляти їжу, яка могла б йому сподобатися. Хоч м’ясо йому не подобалось, але його вражала чистота й елегантність магазина. Якось вони відвідали продуктовий магазин її батька і Мідхат по-різному реагував на пропоновану їжу. Там він побачив Петроса, що сидів за письмовим столом біля входу: сивого, світлошкірого, невисокого зросту чоловіка з животом, підв’язаним тугим паском. Чоловік підвівся з-за столу, тепло зустрів його, і почав показувати продукти в магазині. Мідхат був у захваті від різноманітності пропозицій і чудових ароматів. Він провів багато часу перед різними видами оливок та солоних огірків, а Маріка навіть змогла переконати його скуштувати пастрому[25]. Він вийшов із магазину з коробкою жувальних цукерок, подарунком від Петроса, який знав, що Мідхату вони подобаються. Потім вони пішли в кафе, де хлопчик уперше в житті з’їв кассата джелато, італійський десерт, укритий ніжним шаром шоколаду. Це було неймовірно. Мідхат закохався в шоколад, який подобався й Маріці. Нарешті вона знайшла щось нове для нього замість сиру, солоних сардин і турецьких лукумів.

Однією з його улюблених розваг було посидіти в кафе іноземців і попити охолоджених безалкогольних напоїв. Він також любив залишатися біля книжкових магазинів, розглядаючи іноземні книги та журнали у вітринах і захоплюватися кольоровими плакатами іноземних фільмів. Хлопець ніяковів від сильного макіяжу деяких іноземців. А як побачив кількість собак в іноземців, одразу згадав свого. «Ми повинні були привести Фаріда, — казав він. — Йому тут було б весело.

Він ненавидів маленьких собак, що повзали, а власники носили їх на руках. Хлопець вважав, що собаки повинні бути великими. Особливо він ненавидів маленьких собак з власниками чоловічої статі.

— Гляньте, який цей чоловік великий і високий, а несе собаку, маленьку, як кішка, — зауважив він одного разу.

— Що в цьому поганого? — здивовано запитала Маріка.

— Як баба! — сказав хлопчик.

Він не знав, що сусідство з іноземцями є вікном у Європу чи шматочком Європи, оскільки ідея Європи не була ясною в його свідомості. Він знав лише, що було дві групи: єгиптяни з одного боку та іноземці з іншого. Але він не міг розрізнити вірмен, греків, італійців, французів чи будь-яку іншу національність. Для нього всі вони були просто іноземцями.

У день Шам-ан-Нессірна Сальва запросила Мідхата разом зі своїми братами й сестрами в «сади». Вони несли ті закуски, які Маріка приготувала