Анджей Збих - Ставка більша за життя. Частина 1, Анджей Збих

Рупперта, який саме входив до кав’ярні, а за кілька хвилин — і Ганну, котра вистрибнула з трамвая. Він вже з півгодини спостерігав за всім, що робилося поблизу, проте не помітив нічого підозрілого. Дійшов висновку, що за Руппертом ніхто не стежив, а кав’ярня не була під наглядом. Вирішив, одначе, почекати, хоча й розумів, що коли проґавив агентів гестапо, то нічого вже не вдіє. Цікаво, чи Рупперт приніс матеріал?

Рупперт тим часом розгорнув перед собою “Берлінер Цайтунг” і поклав на ній пачку сигарет “Приват”. У пачці лежав мікрофільм, який йому вдалося зробити. Він хвилювався. Відчував, що зайшов у безвихідь, був досить досвідчений, аби розуміти, що кожна розвідка не випускає своїх жертв із пастки. Власне, повинен стрельнути собі в лоб, але не мав ніякої охоти накладати на себе руки. Боявся смерті, знав, що боїться, і йому неприємно було перед самим собою. Дратував Рупперта й цей ідіотський церемоніал: розгорнена газета, пачка сигарет і, нарешті, пароль: “Ми зустрічалися з вами в Берліні, в Горша”. І відповідь: “Я живу недалеко, тому й ходжу туди”.

Чи сюди прийде той добродій, що шантажував його в тому таємному кублі азартних ігор? Якщо так, то навіщо ж цей пароль?

Підвів голову й побачив у дверях вродливу, гарно одягнену дівчину. Відвідувачка уважно розглянулася по кав’ярні й пішла в напрямку його столика.

“Польки все-таки бувають чудовими”, — ще встиг подумати Рупперт, поки вона підійшла до нього і з чарівною усмішкою промовила цю ж таки фразу: “Ми зустрічалися з вами в Берліні, в Горша”.

Рупперт схопився з крісла і промимрив відповідь. Дівчина подала йому руку і, так само чарівно усміхаючись, сіла поряд з ним.

— Замовте, будь ласка, каву, — сказала. — Тримайтеся так, як на прогулянці з пристойною дівчиною.

Хоча б цим принаймні вже не допікали його.

— Я не люблю, коли до цих справ приплітають жінок, — зауважив Рупперт.

— Ви зовсім не змінилися, — сказала вельми голосно дівчина, коли біля столика зупинилася офіціантка. — А що чувати в тітки Ельжбети?

— У мене немає ніякої Ельжбети, — пробуркотів співрозмовник.

— У мене — теж, — відповіла красуня і зручним рухом взяла зі столу пачку сигарет. В ту ж мить пачка зникла в її сумочці. — Все в порядку? — запитала.

— Так, — відповів він. — Прошу переказати вашому начальству, — додав, — що післязавтрашня зустріч буде останньою нашою зустріччю. Я нічого більше не зроблю для вас.

— Прекрасно, — сказала вона. — Отже, післязавтра, о цій же порі?

Дівчина вийшла з кав’ярні першою. Рупперт почекав ще якусь хвилю, хоча й дуже поспішав. Уже на кілька хвилин запізнювався, а професор фон Геннінг над усе цінував пунктуальність. Вийшов з кав’ярні і майже бігцем подався до німецького кварталу. На щастя, не помітив Клосса, який все ще стояв у під’їзді. Коли минав вартового, що пильнував віллу Геннінга, з чола стирав піт. Був утомлений, ледве тримав себе в руках, думав тільки про те, щоб нічого не запримітила Беніта, бо він, либонь, більше боявся Беніти, ніж її батька.

— Професор чекає вас уже десять хвилин, — сухо кинула Беніта, простягаючи йому руку.

Чудову віллу в Алеї Троянд нещодавно було переобладнано на робітню професора. У просторій кімнаті, де стояли ще меблі в стилі fin-de-siècle’ю,[19] було влаштовано щось на зразок секретаріату Беніти, а в наступній, значно меншій, — кабінет професора. Великий письмовий стіл, далі ще один — креслярський, а в кутку чималого розміру сталевий сейф.

— Прошу надалі запам’ятати: я люблю пунктуальність, — мовив фон Геннінг не встаючи.

— Так точно, — відповів Рупперт.

— Ви вчора випивали, — вів далі професор тим же тоном. — Прошу вас забути про алкоголь аж до того часу, поки закінчимо роботу.

Потім обидва підійшли до креслярського столу.

— Простудіюйте, будь ласка, ці плани, — порадив Руппертові фон Геннінг. — Як досвідчений сапер, ви легко зорієнтуєтесь, який дослідний полігон потрібний мені і…

В цю хвилю на порозі з’явилася Беніта.

— Дзвонять з Берліна, тату, — звернулась вона. — Я не можу перемкнути телефон.

— Почекайте, будь ласка, Рупперт, — сказав професор, — це небагато займе часу.

Капітан залишився сам у кімнаті. Ось нарешті й лучилася нагода, може одна-єдина, щоб остаточно виплутатися з тенет, якщо це взагалі можливо, В його розпорядженні, напевне, часу небагато, та все-таки, здається, досить, щоб сфотографувати стартовий майданчик з пристроями для запуску ракетних снарядів, передати їм плівку і вже більше ніколи не зустрічатися ні з Шмідтом, ані з тією юною дівчиною, яка справді-таки має надто пишну вроду, щоб вплутувати її в таку роботу. Рупперт схилився над планами. Мініатюрний фотоапарат сховав у нагрудній кишені мундира. Пильно поглядаючи на двері і прислухаючись до кроків, зробив кілька знімків. Не підозрівав, не міг підозрівати, що за ним уважно стежать: у сусідній кімнаті біля невеликого візира, схованого в стіні за портретом фюрера, стояв штурмбанфюрер Лотгар. Поряд з ним стояла Беніта. На обличчі Лотгара з’явилася зла усмішка. Штурмбанфюрер не спускав очей з Рупперта, що фотографував плани й креслення.

— Я запідозрював, — зауважив Лотгар. — Запідозрював, що польська розвідка спробує його підкупити. Одного разу їм це вже вдалося. Дізналися ми про це пізнувато, але, як бачите, досить вчасно…

— Що ви тепер зробите? — запитала Беніта.

— Побачите, фройляйн Беніто, — усміхнувся Лотгар.

6

Клосса не полишала тривога. У час, коли Марцін коротко оповідав про наслідки першої зустрічі Ганни з Руппертом, він схвильовано, широкими кроками ходив по комірчині.

— Дуже легко все це пішло, — сказав Клосс. — Побоююся, що навіть надто легко.

— Ти сумніваєшся в аутентичності цих планів? — запитав Марцін. — Я вважаю це великим успіхом.

Так, може й успіх, але звідки ж іде оте побоювання, що не залишає Клосса ні на хвилю? Рупперт, за твердженнями Адама, був завербований напередодні війни берлінськими агентами Другого відділу, і німецька розвідка не натрапила на його слід. Після арешту Сосновського, польського резидента в Берліні, Рупперт перестав працювати на нас, і його ніхто вже не турбував. Увесь цей час він служив у вермахті. Отже, все гаразд. Якщо такий досвідчений розвідник, як Адам, не бачить тут ніякої пастки, то він, Клосс, може спати спокійно. Ні, не може, бо добре знає Рупперта. Знає, що досить його притиснути, навіть не дуже сильно, — він виспіває все. Якщо штурмбанфюрер Лотгар має хоча б найменшу підозру…

Завтра, о дванадцятій годині дня, Рупперт вдруге зустрінеться з Ганною в кав’ярні Пом’яновського. Клоссові дуже хотілося не допустити цієї зустрічі, однак що він може запропонувати Марцінові? Отож доведеться знову стовбичити на Маршалковській і вести пильне спостереження за кав’ярнею. Не так легко помітити агентів гестапо, але якщо вони