Василь Павлович Бережний - Космiчний Гольфстрiм, Василь Павлович Бережний

Саме це сталося вчора - зв'язок з "Вiкiнгом" перервався. Але я сподiваюсь... Та ви не хвилюйтеся - капiтан Нескуба i Лойо Майо живi-здоровi. А зв'язок...

Еола вже не дослухалася, що вiн говорив про вiдновлення зв'язку - її погляд упав на вузеньку стьожку з рулона, що лежала на панелi екрана пiд щiлиною видачi. Великими лiтерами там було надруковано:

Я радий, Еоло, що мрiя твоя здiйснилася i ти стала матiр'ю! Плекай наших дiток, повернемось - пригорну до серця.

Назавжди твiй Гордiй Нескуба.

Гантеля - Земля.

Еола спаленiла, губи їй затiпались, та вона нiчого не сказала, мовчки затиснула того папiрця у жменi i неквапом пiшла до виходу, сповнена якоїсь незрозумiлої для оператора гордостi.

17

На сiмнадцятому роцi досить одноманiтного польоту в космосi дослiдницький корабель "Орбiс" нарештi натрапив на якийсь об'єкт. Уперше цю свiтну точку помiтив старший екiпажу Анте-Ео i хоч не надавав цьому фактовi особливого значення, вирiшив звiритися з картами. Удвох iз своїм помiчником Кон-Тiро вони переглянули усi зображення, що зберiгалися в пам'ятi електронного мозку корабля, але цiєї точки не знайшли. Тодi почали приглядатися пильнiше, i виявилось, що свiтнiсть об'єкта протягом сталого вiдтинку часу змiнюється у великих межах, отже, це - довгасте тiло, яке обертається навколо поперечної осi.

Незабаром пеленгуюча апаратура виявила i радiосигнали, що надходили з точки простору, де перебуває невiдоме небесне тiло.

- Невже космiчний корабель? - Старший здивовано ворухнув шкiрою над очима. - Як ти вважаєш, Кон-Тiро?

Той, не вiдриваючи погляду вiд оглядового екрана, знизав плечима:

- Досi наша гантелянська наука жодної населеної планети не виявила, ти це добре знаєш, Анте-Ео. У радiусi мiльйона свiтлових рокiв вiд нашої системи взагалi немає планет. I це ти знаєш не згiрш вiд мене.

- "Знаєш, знаєш", - незлобиво повторив старший, погладжуючи свою велику, без жодної волосинки, голову. - Ми багато знаємо, та ще бiльше не знаємо.

Анте-Ео був не тiльки вiдважний, а й мудрий гантелянин, i його помiчник, трохи молодший, Кон-Тiро завжди був охочий подискутувати iз старшим. Коли б вони мали бодай рiдке волосся на головi та ще бороди й вуса, можна було б подумати, що в секторi керування у крiслах сидять два вчених Землi. Але жодної волосини на їхньому тiлi не було - черепи голi, обличчя безбровi й безвусi. Навiть вiй не було. I все-таки вони часом у задумi погладжували пальцями неiснуючi вуса й бороди.

- Iмовiрнiше, що це заблукав якийсь астероїд, - сказав Кон-Тiро, провiвши долонею по гладенькiй шкiрi голови. - Довга призма...

- А радiосигнали?

- Випадковий збiг. Просто астероїд потрапив у сектор, звiдки плине радiацiя. От вiн перемiститься - i джерело сигналiв опиниться збоку.

- Ну, що ж, нам залишається лише почекати, - розважливо промовив Анте-Ео. - Час розв'язує всi суперечки.

- Але скiльки б не минуло часу, гравiтацiйних сигналiв, певне, ми не дiждемось. А хiба космiчний корабель може обiйтися без гравiпередатчика? Не може, це тобi добре вiдомо.

Смагляве обличчя Кон-Тiро освiтилося вдоволеною посмiшкою.

- А чом би й нi? - заперечив Анте-Ео. - Електромагнiтнi хвилi використовувались для зв'язку i в нас, на Гантелi.

- Використовувались... до космiчної епохи. Хто ризикнув би виходити в космос, не опанувавши гравiтацiйного зв'язку? Для гравiтацiйних хвиль немає перепон, вони проходять крiзь усi тiла...

- I це я добре знаю, - усмiхнувся Анте-Ео. - I все-таки... Нашi легенди ще iз передвiку донесли розповiдi про космiчну лiтану. А в тi прадавнi часи про модуляцiю гравiтацiйних хвиль, звичайно, i мови не було.

- Так то ж легенди... - зiтхнув Кон-Тiро. - Чого тiльки в легендах немає... В однiй, наприклад, згадується волосяний покрив голови. Можеш уявити, який кумедний вигляд мали б ми та й нашi дружини, коли б раптом на головi виросло волосся?! Iнколи навiть незрозумiло, чим живилися подiбнi вимисли.

- Усе виростає iз зерняти. В легендах також є рацiональне зерно.

Кон-Тiро, повернувши своє крiсло пiд прямим кутом, здивовано поглянув на старшого:

- Ти вважаєш, Анте-Ео, що в основу легенд i переказiв лягли якiсь реальнi подiї?

- Так.

- I серед наших предкiв, якi поступово розселялися по планетi, були космонавти?

- Мабуть, що були, - не зовсiм впевнено з м'якою усмiшкою сказав Анте-Ео. - Iнформацiя в легендах i мiфах прихована глибоко, треба вмiти її вилущувати.

- Та, звичайно, певна iнформацiя там є, але тiльки художньо-емоцiйна, я вважаю, - мовив розгублений Кон-Тiро. - Як джерело iсторiї, легенди i казки, м'яко кажучи, не витримують критики...

Чим дужче розпалювався Кон-Тiро, доводячи неспроможнiсть фольклору як своєрiдного дзеркала дiйсностi, тим iронiчнiше вiдповiдав йому Анте-Ео i цим збивав свого помiчника з пантелику. Той не мiг уторопати, чи старший жартує, чи справдi здатний читати легенди iнакше, анiж вiн.

- Народна творчiсть - це мiкрофон, в який говорять тисячолiття, - знову загадково усмiхнувся Анте-Ео. - Вiдстань у часi велика, може, для кого й нерозбiрливо.

Тим часом вiдстань мiж "Орбiсом" i невiдомим об'єктом скорочувалась, на екранi почали проступати його обриси - спочатку розмитi, невиразнi, а потiм усе чiткiшi. Нарештi настав момент, коли вражений Кон-Тiро вигукнув:

- Схоже на те, що це - космiчний корабель! - На мить вiдiрвавши погляд вiд екрана, подивився на суворе, без тiнi усмiшки лице Анте-Ео. - Красивi пропорцiї... Велетенський цилiндр завершується конусом... I сигнал звiдти...

Старший, пильно вдивляючись у зображення на екранi, притишено сказав:

- Цей радiомаяк мене тривожить. Спробуймо встановити зв'язок.

Невiдомий корабель був глухий до їхнiх викликiв, переданих у рiзних режимах зв'язку. Тiльки радiомаяк продовжував посилати свої розпачливi сигнали.

З огляду на винятковiсть ситуацiї, старший вирiшив пробудити весь екiпаж з летаргiчного сну, i невдовзi на "Орбiсi" завирувала активна дiяльнiсть. Комплексне дослiдження невiдомого космiчного корабля за участю фахiвцiв рiзних профiлiв дало досить цiкавi наслiдки. Космiчна технiка цивiлiзацiї, якiй належить корабель, ще не досягла потрiбного рiвня, i здiйснення такої далекої експедицiї свiдчило про вiдчайдушну смiливiсть, зухвале поривання духу. I це всiм iмпонувало, усiх на "Орбiсi" захоплювало.

Було щось величне в самому обрисi корабля, що завис у просторi. Посмугована мiкрочасточками його обшивка нагадувала шкiру фантастичного велета, що побував у космiчних бувальцях. Але чи є ще в нього життєва сила?

Мовчить корабель, не обзивається.