Дмитро Федорович Кузьменко - Аеніль

віддалилася від Академії. Сюди вели сходи, що починалися відразу біля дівчачої вітальні алхіміків у підвалі.

Захопливі, але й небезпечні вихідні минули, і сьогодні доведеться йти на заняття. І знову брати з собою Іно. Від згадки про це Аеніль ставало недобре, у неї навіть почала з’являтися думка покинути Академію. Все одно хорошого алхіміка з неї не вийде.

Темним коридором почулися кроки. Аеніль це стривожило, хоч за себе вона віднедавна перестала боятися. До кімнатки зайшов чоловік. Він підійшов до відремонтованої стіни, але помітив Аеніль і зупинився. Дівчинка обернулася і здивувалася. Вона встала з крісла, ввічливо вклонилася і привіталася:

— Добрий день., е… ніч… Ну, тобто ранок.

— Що ти тут робиш, Аеніль? — тихо спитав майстер Евагор Елітіс. Його голос був стомлений, схоже, він не спав цієї ночі.

Він уважно дивився на дівчинку. Аеніль стало не по собі від його погляду. Раніше майстер не звертав на ученицю уваги. І вона не хотіла, щоб звертав саме зараз. Не вистачало ще втручання викладачів у її проблеми.

— Нічого. Чекаю світанку, — байдуже відповіла Аеніль і повернулася до вікна.

— У тебе все гаразд? — знову запитав майстер.

У його голосі відчувалася стурбованість, що знову не сподобалося Аеніль. Вона звикла до його різкої і холодної манери говорити.

— Так, — відказала вона і вийшла з кімнатки.

Коли дівчинка повернулася до свого ліжка, де розляглася Іно, то подумала, що, може, й варто було попросити про допомогу. Може б, майстер посприяв, і їй би виділили якогось служника, який би дивився за Іно під час занять.

Вже перед першим заняттям Аеніль зрозуміла, що буде несолодко. Савлій був через щось страшенно злий. Він штурхонув Еліну, коли заходив у клас, а згодом сплутав їй волосся якимось закляттям. Поставив підніжку Емблі, коли та проходила повз нього. Аеніль сіла в іншому кутку класу, за передостаннім столиком.

Похмурі погляди Савлія не давали їй спокою. Вона зрозуміла, що по-справжньому він зжене свою злість на ній. Або на Іно, що сиділа на останній парті за сестрою. Таким вона хлопця ще не бачила, він завжди був веселим, хоч то і була зловіща веселість.

Першим уроком була арніонська мова. З нею у Аеніль були проблеми, хоч вона й намагалася її вчити. Ця офіційна мова майже усієї Ери не була рідною для дівчини. На сьогоднішньому уроці вона взагалі не могла зосередитися. Роздумувала над тим, як безпечно перейти з Іно до наступного класу, щоб Савлій ніде їх не перестрів.

— Аеніль нам повторить закінчення дієслів минулого часу, — перервала роздуми дівчини молода викладачка, магістерка Кей Роу.

Аеніль піднялася. Якби не хвилювання, вона, може б, щось і згадала. Через жорсткий очікувальний погляд магістерки, неприємний сміх Савлія з Тімом вона остаточно розгубилася. Схоже, викладачка навмисне її спитала, коли помітила, що Аеніль не слухає. Спроби Ембли щось підказати з передньої парти тільки більше заплутали дівчину.

— Чим ти займаєшся на моєму уроці? — сердито промовила магістерка Роу, коли не дочекалася відповіді.

— Нічим, — тихо відповіла Аеніль.

Класом прокотився регіт. Аеніль почервоніла, збагнувши, що вона ляпнула.

— То забирайся геть з класу, і до наступного заняття напишеш реферат на тридцять аркушів про розвиток і становлення сучасної системи дієвідмінювання в арніонській мові, — остаточно розлютилася викладачка.

Аеніль нічого не залишалося, як вийти з класу разом з Іно. На її очах з’явилися сльози. Це вперше її вигнали з уроку. Іно, здавалося, теж ось-ось заплаче. Тільки через неї Аеніль намагалася стриматися.

До кінця уроку залишалося ще багато часу, і Аеніль вирішила піти в бібліотеку, щоб почати працювати над заданим рефератом, сама назва якого звучала страшнувато. Якби вона її не записала, то точно б забула.

Бібліотекарка підозріло оглянула дівчат, особливо Іно, але в читальний зал їх пропустила. Тут, серед тиші і книг, Аеніль трохи заспокоїлася. Їй вдалося знайти потрібні рукописи і вона почала працювати. Але спокій Аеніль та безтурботність Іно, що гралася своєю кулькою, щось мугикаючи собі під ніс, невдовзі було перервано.

До читального залу зайшов Савлій. Коли Аеніль його побачила, у неї завмерло серце. На обличчі хлопця не було навіть звичної саркастичної посмішки, що попереджала про чергові образи.

Савлій йшов безшумно, але Іно почула його і перестала гратися. Її стривожене личко повернулося до сестри. Незважаючи на панічний страх, який відчувала Аеніль, вона скочила на ноги і стала між Савлієм і Іно. Дівчина бачила, що Савлій прямував саме до її меншої сестри.

— Відійди, слабачко, — буркнув Савлій, і якесь виконане ним закляття знесло Аеніль з ніг. Він якось вдало вибирав моменти для нападу, коли вона саме збиралася кинутися на нього, коли остаточно зникав її і так слабкий чарівний захист.

Аеніль відлетіла на велику відстань і сильно вдарилася головою об стінку шафи. Вона спробувала піднятися, але від удару в неї затьмарилося в голові.

Савлій підійшов до Іно, яка перелякано зіщулилася на стільчику. Дівчинка навіть не повертала голови, хоч з її вигляду було зрозуміло — вона знає, що позаду неї хтось нехороший. Він не вагався з закляттям, схоже давно його приготував. Звів руки над головою Іно і щось тихо промовив. Одночасно з його шепотінням Аеніль закричала з усієї сили:

— Не чіпай її!!!

Це не завадило Савлію виконати закляття — на Іно згори полилося відро з помиями. Один з улюблених жартів Савлія, відколи Анахарсій навчив його деяких серйозних чар. Коли Аеніль це зрозуміла, то їй полегшало, вона очікувала чогось іншого, більш страшного — так налякав її вигляд Савлія.

Проте і Савлій, і Аеніль забули, що в Іно зовсім не такий чарівний захист, як у старшої сестри. Більше того, хоч вона була зовсім маленька, але певні правила посилення захисту вже знала. У результаті, всі помиї полетіли на Савлія з такою силою, що збили його з ніг. Розлючений, він стрімко піднявся зі смердючої калюжі й спрямував усю лють, що тепер палала в його очах, на Аеніль. Йому не