Алан Дін Фостер - Чужий

вимогою під час рейсів, де астронавти проводили більшість часу в гіперсні, за винятком злету й посадки; до того ж Еш не давав приводів сумніватися у своїй компетентності.

— Чому ремонт не завершено? Як він просувається? — перевів на інше Даллас.

Ріплі подивилася на хронометр і щось швидко порахувала:

— Вони повинні вже закінчити. Напевно, їм залишилось лише остаточно все перевірити.

— Чому ти не повідомила?

— Я впевнена, вони ще не закінчили, інакше б уже дали знати. Слухай, невже ти думаєш, що я тягну час для Паркера і для всіх інших?

— Ні. То що ще треба зробити?

Ріплі швидко відправила запит на своїй панелі.

— Ми досі не бачимо, що відбувається на поверхах «B» і «C». Сканери перегоріли, їх треба замінити.

— Мені байдуже, як виглядають поверхи «B» і «C». Я це й так знаю. Щось ще?

— Резервні системи живлення перегоріли одразу ж після того, як ми здійснили посадку. Пам’ятаєш, що в нас проблема із допоміжними двигунами?

— Але основні двигуни працюють нормально?

Ріплі кивнула.

— Тоді розмови про несправність допоміжних двигунів — це пусте. Ми можемо злітати й без них, зануритись у гіперсон і подорожувати, як нам і належить, а не огинатися тут.

— Ти впевнений? Я про зліт із несправними допоміжними двигунами.

— Не впевнений. Але я хочу звідси полетіти і хочу знати коли. Ми дізналися, що то за сигнал, а також, що окрім Кейна немає кого рятувати. Нехай якась експедиція від Компанії, у якої буде потрібне обладнання, висадиться сюди і досліджує той корабель. Нам за це не платять. Ми виконали всі директиви, а тепер із мене досить. Треба запускати цю колимагу.

Невдовзі всі здорові члени екіпажу зайняли свої місця в капітанському та інженерному відсіках. Усі на якийсь час забули про Кейна, мертвого прибульця і все інше, окрім старту. Зараз усіх цікавив лише зліт. Тепер вони стали командою, а всі особисті розбіжності й думки потьмяніли у світлі бажання запустити буксир і полетіти назад у чистий відкритий космос.

— Головний двигун увімкнено, — доповів Еш, повернувшись із лазарету на своє робоче місце.

— Прийнято, — відповіла Ламберт.

— Допоміжні двигуни досі не працюють, сер, — Ріплі насупилась на багряний індикатор на панелі управління.

— Так, знаю. Штурмане, усе готово?

Ламберт перевірила свою панель управління.

— Дані для повернення на орбіту розраховано та введено. Узгоджую наші координати з координатами нафтоочисної установки. За хвильку все буде, зачекайте, — Ламберт натиснула декілька кнопок по черзі. Над головою в Далласа загорілися якісь лампочки.

— Непогано. Якщо треба буде, підкорегуємо нагорі. Будьте на прийомі для злету.

«Ностромо» почав вібрувати в куряві. Рев двигунів перекрикував завивання вітру. Цей штучний грім відбивався від бугрів застиглої лави, від якого здригнулися шестигранні базальтові стовпи.

— Готова, — відповіла Ріплі

Даллас подивився на Еша.

— Як усе просувається?

Науковець подивився на свої давачі.

— Усе працює поки що. Як надовго вистачить, тільки час покаже.

— Вистачить, щоб піднятися в космос.

Даллас натиснув на кнопку телефона внутрішнього зв’язку.

— Паркере, що там у вас унизу? Ми впораємося без допоміжних двигунів?

Даллас знав, що якщо вони не зможуть подолати силу тяжіння за допомогою головного двигуна, то доведеться вмикати гіпердвигун. Але кількох секунд його роботи буде достатньо, щоб викинути їх із цієї системи. Вони опиняться в зовсім іншому місці, й доведеться витрачати дорогоцінний час неспання на повторне стикування з їхнім вантажем. Це означало витрати кисню, кожна хвилина вимірювалася в літрах. «Ностромо» міг переробляти мізерні запаси повітря лише до певного моменту. Коли їх легені перестануть сприймати цю суміш, їм доведеться повернутися в гіперсон, незалежно від того, чи знайдуть вони нафтоочисну установку.

Даллас уявив велетенську установку, яка зависла в космосі, і суму, яку доведеться відшкодувати за неї з їхньої скромної зарплати.

Відповідь Паркера була обнадійливою й навіть підбадьорювала інтонацією:

— Добре. Але врахуйте, що ми лише залатали їх. Для належного ремонту буде потрібне докове обладнання.

— Корабель витримає?

— Повинен. Головне, щоб ми не потрапили в зону високої турбулентності. Це може призвести до вибуху нових чарунок… Це все, що повідомила «Матір». А потім ми вже ніяк їх не полагодимо.

— Не забивайте голову і спокійно працюйте, — додав Бретт із місця в інженерній кабіні.

— Прийнято. Будемо все контролювати. Єдине, що ми маємо зробити — це досягти нульової гравітації, а потім на гіпершвидкості летіти до Сонячної системи, а ті кляті чарунки хай там лускають, як попкорн, скільки заманеться. Але під час злету й стикування ви повинні зберегти їх цілими та неушкодженими, навіть якщо вам доведеться голіруч утримувати їх.

— Докладемо всіх зусиль, — відповів Паркер.

— Прийнято, кінець зв’язку, — Даллас повернувся до ворент-офіцера «Ностромо». Ріплі виконувала роботу Кейна. — Зліт на сто метрів. Прибрати опори, — Даллас знову повернувся до своєї панелі. — Триматиму рівновагу.

— Злітаємо на сто метрів, — сказала Ріплі й почала натискати кнопки.

Зовнішній гуркіт почав дужчати, коли буксир злітав із пустельної запиленої планети. Корабель піднявся на сто метрів над землею. Внизу безладно кружляла курява. Масивні опори, схожі на ноги, які слугували для підтримки «Ностромо», тепер було акуратно складено в металевому днищі.

На підтвердження комп’ютерних даних у капітанському відділенні пролунав глухий удар.

— Опори прибрано, — повідомила Ріплі. — Зачиняються захисні кожухи.

Металеві кожухи закрили корпус опор, захистивши їх від пилу та чужої атмосфери.

— Готово, — оголосив Еш.

— Добре. Ріплі, Кейна немає, тому все на тобі. Злітай.

Ріплі потягнула подвійний важіль на панелі управління старпома. Гуркіт іззовні почав стихати, хоча там не було нікого з людським сприйняттям, хто б міг його почути і гідно оцінити. Злегка нахилившись уперед, «Ностромо» полетів обраним курсом.

— Гравітація зменшується, — оголосила Ріплі, натискаючи кнопки. — Увага!

Буксир із легким прискоренням летів прямо вгору і стрімко почав набирати швидкість. На міцну металеву обшивку налітали сильні вітри, але корабель ані гальмував, ані змінював свій курс.

Увагу Ламберт було прикуто до одного давача.

— Висота кілометр. За п’ять хвилин тридцять дві секунди орбіта по курсу.

«Якщо, звичайно, протримаємось», — подумки додала Ламберт.

— Добре, — пробурмотів Даллас, спостерігаючи за двома лініями, які переплелися на його екрані. Це видовище радувало око. — Увімкнути штучну гравітацію.

Ламберт клацнула вимикачем, і корабель почало кидати. Шлунок Далласа почав протестувати проти зникаючої гравітації планети, яку вони щойно залишили завдяки сильному і безповоротному ривку.

— Увімкнула, — відповіла Ламберт, коли її власні нутрощі стали на своє місце.

Ріплі