Ахмед Салман Рушді - Флорентійська чарівниця

Імператор вдарив кулаком об стіну.

— Або ж ви втратили здоровий глузд і тому обстоюєте таку дурницю, — застогнав він.

Принцеса Ґульбадан зацитькала його, як малу дитину.

— Але ж ви не почули мого другого пояснення, — сказала вона.

— Добре, — застогнав імператор. — Говоріть, тітонько.

Ґульбадан Беґум говорила з педантичною точністю:

— Припустімо, що розповідь чужинця правдива і що прихована принцеса та її воїн вже давно приїхали до Італії. Також може бути правдою, що мати чужинця не була коханкою того воїна...

— ...але дочкою принцеси, — зрозумів Акбар. — Але хто тоді його батько?

— До цього, — відповів Бірбал, — можна ще дещо додати.

Імператор повернувся до чужинця, зацікавлено зітхнувши.

Відраза імператорів до сторонніх осіб, які надто багато знають, зводила нанівець неждане захоплення чужинцем.

— Індійський оповідач завжди знає, коли його перестають слухати, — сказав він. — Слухачі просто встають і йдуть геть, або ж кидають овочами, або ж, коли слухачем є король, оповідача скидають з міських валів униз головою. А в нашому випадку, мій дорогий дядечку Моґор, слухачем був таки король.

  Андижані фазани виростають такі тлусті, що четверо чоловіків наїдаються одним фазаном, якщо його приготувати належним чином. На березі річки Андижан, притоки Джексартизи чи Сирдар'ї, росли фіалки, а навесні також квітли тюльпани й троянди. Місто Андижан — прадавня родинна колиска моголів у провінції Фергана, що «розташована», як написав його батько у своїй автобіографії, «у п'ятій країні на краю цивілізованого світу». Імператор ніколи не бачив землі своїх прабатьків, але знав про неї з Бабарової книжки. Фергана розкинулася на великому Шовковому Шляху у Центральній Азії на схід від Самарканда і на північ від могутніх вершин Гіндукушу. Там ростуть чудові дині й виноград, і можна розкішно потрапезувати білим оленем з гранатами та мигдалевою пастою. Всюди течуть потоки, всюди у прилеглих горах можна побачити гарні пасовиська та зарослі червонокорої таволги, з деревини якої виготовляють чудові руків'я до канчуків та стріли, є поклади бірюзи та заліза. Вважається, що там дуже гарні жінки, але такі речі як краса, про що імператор дуже добре знав, — справа смаку. Бабар — завойовник Індії — народився саме там, а також Ханзада Беґум, а також (хоча всі записи про її народження знищено) безіменна принцеса.

Як тільки Акбар уперше почув історію про приховану принцесу, то викликав до Палацу Мрій, що біля Найкращої з Усіх Можливих Водойм, свого улюбленого маляра Дашвонта. Коли Акбар ще чотирнадцятирічним юнаком посів трон, Дашвонт був неосвіченим і приголомшливо похмурим хлопцем його ж віку, а Дашвонтів батько був носієм імператорського паланкіна. Він дуже багато малював, але потайки, і його дар аж пер із нього. Вночі, коли переконувався, що ніхто не бачить, він покривав стіни Фатегпур Сикрі різноманітними Графіті, і то не просто непристойними словами чи зображеннями, але карикатурами вельмож двору, настільки точними, що кожен зображений на стіні хотів якнайшвидше піймати його й відрубати йому сатиричні руки. Акбар покликав до Палацу Мрій також Абул Фазла та першого майстра королівської художньої студії перса Мір Саїда Алі.

— Хай ким він є, вам треба його знайти, перш ніж це зроблять його вороги, — наказав їм він. — Ми не можемо допустити, аби такий талант погас від меча розлюченого вельможі.

За тиждень прийшов Абул Фазл, тримаючи за вухо малого смуглявого й худорлявого юнака. Дашвонт звивався і голосно репетував, але Абул Фазл тягнув його до Акбара, який саме грав у пашизі[27] рабинями. Мір Саїд Алі слідував за зловмисником і Абул Фазлом, намагаючись виглядати одночасно задоволеним і похмурим. Імператор на якусь мить відірвав свій погляд від людей-фішок — вродливих дівчат-рабинь, що стояли на дошці пашизі — і наказав Дашвонтові негайно зайти до імператорської художньої студії, а водночас заборонив будь-кому з придворних завдавати спійманому шкоди.

З огляду на такий наказ навіть знавісніла імператорова тітка і головна нянька Магам Анаґа не дозволила собі вчинити щось лихе супроти Дашвонта, хоч намальований ним її портрет і портрет її сина Адгама виявився не лишень найдошкульнішим, але також найбільш пророчим з усіх його творінь. Карикатура Магам Анаґи з'явилася на стіні гатяпульського борделю. На загальну втіху і схвалення простолюду вона була зображена синьолицею каргою з роззявленим ротом в отруйних бульках, а вдавано заплаканий кривавий Адгам був зображений напрочуд схожим саме тоді, коли головою вниз падав з фортечних мурів. Через шість років, коли Адгам у боротьбі за примарну владу напав на Акбара і був засуджений імператором до повішання вниз головою з міських мурів, монарх з великим подивом пригадав пророцтво Дашвонта. Але Дашвонт сказав, що не пам'ятає, аби він таке малював, а сам малюнок ще задовго до винесення вироку було змито зі стіни борделю, тож імператорові нічого не лишалося, як напружувати свою пам'ять і розмірковувати над тим, скільки його несплячого життя було отруєно різного роду ілюзіями.

Дашвонт дуже швидко став однією із найяскравіших зірок художньої студії Мір Саїда Алі, малюючи бородатих велетів, що летять у повітрі на чарівних урнах, патлатих плямистих домовиків, відомих під назвою