Ахмед Салман Рушді - Гарун і море оповідок

Хаттам-Шуд удав, що не чує цих слів. Гарун пильно дивився на нього, особливу увагу звертаючи на обриси тіла Культмайстра, й нарешті переконався: вони мали таку ж нечіткість, таку ж розмитість, як і Корабель Пітьми, а саме тінистість.

«Нема сумніву, — вирішив він, — що це Тінь Культмайстра, яку він зумів відокремити від себе. Сам же Культмайстер залишився в Цитаделі Чуп, а сюди відрядив Тінь». Саме туди мали тепер прямувати ґупізирійські сили з Гаруновим татом Рашидом.

Якщо його здогадки були правильними й це була тінь, що стала людиною, а не людина, що стала тінню, тоді чаклунство Хаттам-Шуда справді надзвичайно могутнє, бо постать Культмайстра була тривимірною, а очі в голові явно рухалися. «Такої тіні я ще не бачив у своєму житті», — мусив визнати Гарун, однак його переконаність у тому, що це Тінь Культ-майстра, яка перенеслася до Старої Зони у Смузі Темряви, лишень зростала.

Чупвали, що вийняли мозок-скриньку з голови Алежа-Одуда, зробили крок уперед і з ввічливим поклоном передали її Хаттам-Шудові. Культмайстер легенько потрусив металічною скринькою в повітрі, примовляючи:

 — Що ж, тепер ми побачимо, що ж то за Процес, Надто Складний для Пояснення. Я розберу цю штуковину й обов’язково поясню цей процес, не сумнівайтесь.

Тут у Гаруна виникло дивне відчуття, аж голова запаморочилася. Хаттам-Шуд йому когось нагаду вав. «Я звідкись його знаю, — думав він з подивом.

 — Я десь уже його бачив. О ні, це неможливо, але все ж таки він мені здається дуже знайомим».

До Гаруна підійшов Культмайстер і пильно поглянув йому в очі.

 — Що привело тебе сюди? — запитав він дуже, дуже монотонним голосом. — Оповідки, здається. — Слово «оповідки» він вимовив так, ніби воно було найгрубішим словом у мові. — Ну, і до чого привели тебе ці оповідки? Ти мене чуєш? Почалося з опвідок, закінчується шпигування, а це, хлопче, серйозне обвинувачення, серйозніше не буває. Було б ліпше, якби ти стояв на землі, а не витав у небі. Було б ліпше, якби ти дотримувався Фактів, а не запихався оповідками. Ліпше було тобі залишитися вдома, а не пертися аж сюди. Оповідки приносять біду. Океан Оповідок — це Океан Біди. А тепер скажи мені таке: яка користь з оповідок, якщо всі вони — брехливі?

 — Я знаю вас, — закричав Гарун. — Це ж бо ви. Це ж бо ви — пан Сеґупта, ви викрали мою маму, ви покинули гладку пані, і ви сопливий, заслинений, жалюгідний, скупий, скнарий, нікчемний, пронозуватий клерк! Де ви її заховали? Може, на цьому кораблі! Негайно відпустіть її!

Якщоб-Джин Води взяв Гаруна за плечі. Того аж тіпало від злости та інших почуттів, і Якщоб чекав, поки він заспокоїться.

 — Гаруне, хлопчику, це не той чоловік, що ти думаєш, ти переплутав, — казав Якщоб. — На вигляд він, може, як дві краплі води, але повір мені, друже, це — Культмайстер Хаттам-Шуд.

Хаттам-Шуд, як і личить клеркові, залишався незворушний. Він неуважно підкидав правою рукою маленьку залізну скриньку — мозок Алежа-Одуда. Нарешті він заговорив монотонним голосом, від якого аж на сон хилило.

 — Оповідки зсунули хлопчикові глузд, — промовив він поважно. — Він марить і меле казна-що. Нечемна, дуже невихована дитина. Навіщо мені твоя мама? Оповідки не дають тобі можливости побачити, хто перед тобою стоїть. Оповідки змусили тебе повірити, що Культмайстер Хаттам-Шуд повинен мати… ось такий вигляд.

Гарун і Якщоб від несподіванки аж зойкнули, коли Хаттам-Шуд у них на очах почав мінятися. З жахом і подивом вони спостерігали, як Культмайстер збільшувався, аж поки не став заввишки зі сто і один фут, зі стома і однією головою, кожна з яких мала по три ока й вогнедишний язик, зі стома й однією рукою, сто з яких тримали величезні чорні мечі, а сто перша зневажливо підкидала металеву скриньку — мозок Алежа-Одуда… а тоді з ледь чутним зітханням Хаттам-Шуд знову зменшився до звичних розмірів клерка.

 — Напускання туману, — він знизав плечима. — Таке часто трапляється в оповідках, але воно нікому непотрібне й цілком недієве. Ох, шпигуни ви мої, шпигуни, — розмірковував він задумливо. — Ну що ж, вам треба побачити те, заради чого ви прийшли сюди. На жаль, доповісти про побачене ви вже нікому не зможете.

Він обернувся і якось крадькома пішов до чорних дверей.

 — Відведіть їх, — скомандував він і зник за дверима. Солдати-чупвали оточили Гаруна з Якщобом і почали підштовхувати до дверей. Вони опинилися на широких чорних сходах, що вели кудись униз і губилися в пітьмі корабельного трюму.

Гарун з Якщобом стояли на горішній сходовій клітці, аж раптом цілковита темрява від тисяч «пітьмильників» пропала, а натомість запанувала напівтемрява. Хаттам-Шуд наказав вимкнути пітьму, щоб мати змогу вдосталь познущатися з бранців, показуючи їм необмеженість своїх можливостей. Гарун з Якщобом тепер могли бачити, куди ступають, коли їх вели вниз у черево велетенського корабля. Чупвали навколо них одягли направду досить модні темні окуляри, щоб краще бачити в півтемряві. «Тепер вони скидаються на офісних клерків, що вдають із себе рок-зірок», — подумав Гарун.

Під палубою Корабля Пітьми був один величезний трюм, а довкруж на семи рівнях — переходи, з’єднані сходами й драбинами; до того ж там було безліч усілякої машинерії. І що ж то були за машини!

 — Надто Складно для Опису, — пробурмотів Якщоб.

Шуміли