Інна Роміч - Любов у спадок

«А ось це моя помилка», — подумав Нолліс.

— Вам не слід турбуватися, юна леді, — привітно відгукнувся Джон, який уже встиг цілком повернути самовладання. — Тут же не так далеко, та й місцина ця мені знайома. Бував тут років десять тому… А приб'ють — невелика втрата! Хазяїн іншого пошле. Я ж у нього не один такий.

Він зареготав з власного жарту, водночас уважно спостерігаючи за дівчиною. А ту вочевидь розлютила його відповідь.

— Як у вас усе просто, — в'їдливо зауважила вона. — А чому…

— Негайно замовч! — тепер не витримав сер Родерік. — І йди в свою кімнату. Як ти смієш взагалі розтуляти рота? Гадаєш, я забув про твою витівку?

Еріка зашарілась і повільно підвелася зі свого місця.

— А що вона таке накоїла? — миттєво насторожилася Кетрін.

— Вона тобі сама розповість, — похмуро озвався сер Родерік. — А зараз хай іде до себе!

— Тату! — вигукнула Еріка, але він не дав їй скінчити.

— Ти забагато дозволяєш собі останнім часом, — обрубав він дочку. — Не забувай, що ти все-таки леді. А виховані дівчата не сперечаються з батьком. Тебе покарано. Я забороняю тобі з'являтися за цим столом, поки не випросиш пробачення.

Гілберт ніяково захихотів і відразу вмовк. Дівчина помітила, як Нолліс саркастично посміхнувся. З досади вона мало не розплакалася. А вже здавалося, що батько забув про події в Хоїку… Еріка відчула, як у ній закипає образа. Він не сміє принижувати її в присутності чужої людини!

— Ти гніваєшся на мене тільки тому, що знову випив забагато вина. Якби ти не пив, усе було б інакше! — запально вигукнула вона.

І відразу пожалкувала про свої слова, але запізно. Сер Родерік не зносив, коли йому натякали на пияцтво, і всі це знали. У залі запанувала похмура тиша. Кетрін застигла з ополоником у витягнутій руці. Навіть отець Годвін інстинктивно втяг голову в плечі.

— Виходить, ось так ти заговорила? — з погрозою мовив Родерік. — 3 мене досить. Завтра ж я відправлю тебе на виховання в монастир Ромсі. Я хотів оголосити про своє рішення пізніше, але тепер не бачу сенсу зволікати. Бачить Бог, я жалкую тільки про єдине — що не зробив цього раніше. Може, там ти навчишся гарних манер. Іди, не бажаю тебе бачити!

Еріка заціпеніла від жаху й дивилася на батька розширеними очима, ніби не вірила почутому. Відчуття жахливого, непоправного нещастя звалилося на неї. Вона знову вчинила дурість, але цього разу ніхто не прийде до неї на поміч, не врятує. Вона скривдила батька, зганьбила його при чужій людині, а все через свою прокляту нестриманість!

Вона рвучко розвернулася і, відчуваючи, як палають від сорому обличчя, шия, вуха, кинулася геть із зали, ні на кого не озираючись.

— Отакої… — сумно протяг отець Годвін, важко підводячись зі свого місця. — Звичайно ж, дівчинка виявила непошану, але чи варто так її карати? Ви справді збираєтеся відправити Еріку з замку?

— Атож, — похмуро підтвердив лицар.

— Чи не занадто суворо, сину мій?

— Мовчіть, святий отче, — перебив його сер Родерік. — Ви всього не знаєте. Я довго думав над цим і тепер не збираюся змінювати свого рішення. Там вона буде в більшій безпеці.

Священик скорботно пожував губами, але, так і не зважився заперечити своєму хазяїнові ще раз; волочачи ноги, він теж вийшов із зали. За ним, ніби по команді, подалися до себе обоє синів барона Тейндела. Довгий трапезний стіл спорожнів і відразу набув якогось сирітського вигляду.

Нолліс відчув, що Родерік не палає бажанням до подальших розмов. Тож йому не варто було залишатися — усе, що потрібно, він уже зробив. Тепер тільки дочекатися світанку. Добре, що він прибув сьогодні. Бо довелося б ще ганятися за цією пронозою, видобувати її з монастиря… Як вдало все складається! Він підвівся та чемно вклонився баронові.

— Прошу вибачення, ваша милосте, але мушу виспатися перед далекою дорогою… Дозвольте піти.

Сер Родерік неуважно кивнув.

— Звісно. Джоше, проведи посланця та розпорядися, щоб уранці його випустила варта. Я подумаю над пропозицією брата, — додав він, звертаючись до Джона. — Раненько передам відповідь на його листа.

Нолліс ще раз низько схилився перед господарем замку Тейндел. «Можете не поспішати, ваша милосте, — іронічно подумав він, — відповідь писати зовсім і не треба. Я впораюся з усім тут-таки, на місці». Він почувався втомленим, але був задоволений. Схоже, про нього зараз ніхто в замку не думає. Це руде дівчисько дуже вчасно відволікло увагу від його підозрілої персони. Саме те, що потрібно!

Сер Родерік і стара нянька залишилися вдвох за спорожнілим столом. Кетрін, дивлячись кудись убік, важко зітхнула.

— Ти думаєш, що я не правий? — запитав лицар.

— Як я можу судити свого пана? — відгукнулася баба рипучим голосом. — Ви ж давно не маленький хлопчик, який прибігав до своєї няньки, щоб сховати розбитого носа в моєму фартусі. Але все-таки насмілюся сказати, що люблю Еріку й не хочу, щоб вона їхала. Та й дівчинці буде безпечніше тут, зі своєю родиною, аніж десь у чужих людей.

— Ти не розумієш… — з болем у голосі мовив барон. — Дуглас бачив її.

Кетрін недовірливо втупилася в нього. Тьмяні блакитні очі спалахнули на її обличчі, ніби в кішки в темряві.

— Ні, — видихнула вона, — тільки не це!

Сер Родерік