Джованні дель Понте - Невидимі. Таємниця Туманної Бухти

— Ти помовч. Розберемося. Усе правильно, Найте?

— Спасибі за втручання, — відповів Дамон Найт, який насправді був би набагато щасливіший вирішити цю справу самостійно.

Шериф нахилився до дівчинки, навколо зібрався натовп людей, що навперебій цікавилися, чи все з Кристаль нормально, чому вона втекла з дому. Трохи віддалік стояли Дуглас і Пітер, які нічим не могли допомогти своїй подрузі.

— Ну, юна панночко, — почав шериф, — боюся, ти теж мусиш піти зі мною.

Кристаль спробувала застосувати який-небудь зі своїх трюків, але не змогла впоратися зі свідомостями стількох людей одразу, і зрозуміла, що потрапила в пастку.

— Ви не повинні її заарештовувати, вона нічого поганого не робила, — запротестував Дуглас підбігаючи.

— Я не збираюся її заарештовувати, хлопчику. Але не можу й допустити, щоб вона вешталася вулицями, не маючи опікуна! Це для її ж добра. Ти зрозумієш, коли подорослішаєш.

— Отож, коли подорослішаю, — передражнив Дуглас.

Перелякана Кристаль переводила погляд із однієї людини на іншу, шукаючи шлях до втечі.

— Пане шерифе, прошу не ухвалювати поспішних рішень, — сказав у цей момент Дамон Найт. — Дозвольте, я стану її опікуном на декілька днів, а потім що-небудь вигадаємо.

Усі присутні замовкли, потім почали лунати вигуки схвалення. Шериф був заскочений зненацька.

— Але… я сумніваюся, пане Найте. Звичайно, вас у цьому місті всі знають, але…

— …Якщо сама Кристаль не проти залишитися зі мною, я хочу сказати, — продовжував Дамон. — Я добре знав її бабусю й виконував різні її доручення. Зараз мені трапилася нагода це підтвердити.

— Нічого не вийде, ви й самі чудово знаєте, що це незаконно! — заперечив Роберт Кершо.

— А ти заткни пельку! — вилаявся шериф.

— Я згодна! — радісно оголосила Кристаль.

Сам Дамон Найт запропонував їй піти з ним!

Той самий Дамон Найт, ватажок первинних Невидимих!

— Іди до мене, крихітко! — сказав він і обійняв дівчинку.

— Ми дуже цінуємо вашу великодушність, — повідомив шериф. — Але насправді ж затриманий має рацію…

— Дуже вдячний, — відреагував Кершо.

— Дядьку Кене, скажи що-небудь, — прошепотів Дуглас.

— До речі, Ендрю, — втрутився дядько Кен. — Ми всі поважаємо Дамона Найта…

— Дійсно, шерифе, — підтвердив пастор.

— Так, це було б найкращим виходом, — додала тітка Гетті.

— Так що, Ендрю, припиняй упиратися, — присоромила його нарешті якась пані, котра цілком могла бути його дружиною.

— Ну… ну, якщо всі згодні, тоді хай так і буде. Пан Найт подбає про неї кілька днів, поки суд у справах неповнолітніх винесе ухвалу в цій справі.

Слова шерифа потонули в загальних аплодисментах.

— Ур-ра! — закричали Кристаль, Дуглас і Пітер, обіймаючи один одного й підстрибуючи від радості.

— Ура панові Найту! — вигукнула тітка Гетті, і потім несподівано: — Ой, вибач…

— Ви з глузду з’їхали? — протестував Роберт Кершо. — Поводитеся, як натовп п’яниць!

Але на нього не звернули уваги. Усі, дещо підбадьорені, повернулися до траурної церемонії. Шериф відвів Роберта Кершо до відділку.

Перед тим як журналіста вивели із цвинтаря, він кинув останній погляд на Дамона Найта.

— Хай живе філантроп, — пробурчав Нишпорка з нещирою усмішкою. Кершо відчув новий слід, який зможе ще більше наблизити його до розкриття таємниці Невидимих.

У «картковій кімнаті», як її називала Грета Роулендс, було темно: вікно закривали віконниці. На круглому столі горіла свічка, а більше світла ворожці й не треба. Грета взяла строкату колоду карт, зосередившись на Ангусові Скріммі. Вона стиха говорила низьким голосом: «Друзі мої, допоможіть мені. Розкажіть про Ангуса Скрімма… Де він знаходиться? Дайте мені відповідь, допоможіть зрозуміти…»

Колода перетасована. Із напівзаплющеними очима Грета зняла першу карту. Перевернувши, кинула її на стіл картинкою догори: смерть, карта зміни, відновлення. Щось одне закінчилося, і щось інше відроджується з попелу…

— …І нарешті, за цими дверима, — сказав Дамон Найт, роблячи паузу для більшого ефекту, — розташовується басейн.

— Ніч-о-ого собі, пане Найте: цей будинок анітрохи не гірший за мій занедбаний маяк, — вигукнула Кристаль і, задоволена, побігла до води, що красиво підсвічувалася.

— Ну, старого маяка в мене немає, але є невелика слабкість до зручностей, — усміхнувся Дамон.

Дівчинка сіла на краєчок басейну та занурила руку у воду, зовсім не боячись намочити одяг.

— А хіба можливо, щоб за стільки років у вас не виникло бажання розділити це все з кимось іншим?

— Гм, так, ну ти знаєш: справи… і потім, після настання певного віку я, можливо, став приділяти дуже велику увагу своїй персоні. А от останнім часом почуваюся самотнім…

— О, про це ви можете більше не турбуватися, — відповіла Кристаль, кидаючи лукавий погляд.

Дамон Найт раптом став серйозним.

— Адже й ти мала почуватися самотньою, чи не так?

Дівчинка подивилася на дно басейну. Зітхнула стиха.

— Бабуся Сьюзан була чудовою, вона всю себе присвятила мені. Коли я поверталася зі школи, ми прогулювалися лісом — це було дивовижно. Дівчинка підвела очі, її погляд немов відображав спогади. — Вона дуже любила природу й казала, що люди забули головне: вони теж є її частиною, і наша самовпевненість не призведе ні до чого хорошого. Ми проводили не одну годину, спостерігаючи за колиханнями якої-небудь квітки або дерева. Спочатку я думала, вони абсолютно нерухомі, але завдяки бабусі дізналася: це зовсім не так, просто їхні