Іван Антонович Єфремов - Година Бика

червоно-золоті шибки, і від того горішня частина зали була пронизана якимось чарівним сяйвом. Там сиділи в знайомому порядку незмінні чотири постаті: одна попереду і в центрі, решта три — ліворуч і трохи позаду. В низькій частині зали панувало тьмяне світло, яке пробивалося зі стелі між гігантськими металевими, закріпленими на виступах зміями, які роззявляли ікласті пащеки над гостями із Землі. Дзеркальні плити відкидали невиразні мінливі тіні, посилаючи тривожну бентегу, яка оволодівала кожним, хто наважувався стати віч-на-віч з Радою Чотирьох.

Володарів Торманса, очевидно, вже сповістили про все, що стосувалося землян. Вони не виявили здивування, коли побачили кумедних дев’ятиніжок, які тупцяли біля ніг зорелітників, що виблискували металом. Підкоряючись знаку Фай Родіс, усі сім СДФ вишикувалися в ряд на тьмяній дзеркальній підлозі. Земляни спокійно піднялися по бокових сходах на підвищення і зупинились, мовчазні й суворі, не зводячи очей з володарів планети. Не кваплячись, Чойо Чагас підвівся навстріч Фай Родіс і подав руку. Те саме, але вже поспіхом зробили троє інших. Всього секунда знадобилася Родіс, щоб пригадати забуті на Землі давні форми привітання. Вона потиснула руку володареві, як робили тисячі літ назад її предки, засвідчуючи відсутність зброї й лихих намірів. А втім, навряд чи зброя була тут відсутня насправді. В кожному заглибленні стіни між сяючими вікнами ховалася ледве видима постать. Один, два, три… вісім нерухомих людей налічив Тор Лік. Їхні обличчя не виражали нічого, крім загрозливої готовності. Можна було не сумніватися, що за першим же знаком ці закам’янілі постаті перетворяться в бездумних виконавців будь-якого наказу. Так, будь-якого, це виразно відбивалося на тупих обличчях з масивними кістками черепа, які проступали під гладенькою смуглявою шкірою.

Евіза не втрималася від пустощів і кинула на вартових такі чарівні погляди, на які тільки була здатна. Не побачивши реакції, вона змінила тактику, і вираз її обличчя став улесливо-розчуленим. Це подіяло. У двох найближчих до неї сторожів по щоках розлився темний рум’янець.

Земляни сіли в крісла з розчепіреними у вигляді пазуристих лап ніжками. Зорелітники мовчазно розглядали хитромудрі візерунки килима, а навпроти, з нечемною пильністю вивчаючи гостей, також мовчки сиділи члени Ради Чотирьох. Мовчання ставало обтяжливим. Вір Норін і Фай Родіс, котрі бличже від інших сиділи до володарів, могли почути їхнє важке дихання — дихання людей, далеких від спорту, фізичної праці чи аскетичної стриманості.

Чойо Чагас переглянувся з худим і жилавим Гентло Ші, вже відомим землянам під скороченим іменем Ген Ші, який відав миром і спокоєм планети Торманс. Той витягнув шию і сказав, ледь шепелявлячи:

— Рада Чотирьох і сам великий Чойо Чагас хочуть знати ваші наміри й побажання.

Чеді уважно дивилася на володаря планети, не розуміючи, як може людина, напевно розумна, слухати примітивні лестощі, але обличчя Чойо Чагаса не виказувало ніяких почуттів.

— Рада Чотирьох знає всі наші бажання, — відповіла Фай Родіс, — нам нічого додати до того, що ми просили по ТВФ.

— Ну, а наміри? — улесливо запитав Ген Ші.

— Швидше розпочати вивчення планети Ян-Ях і її народу!

— Як ви збираєтеся це зробити? Чи усвідомлюєте непосильність завдання за такий короткий термін вивчити величезну планету?

— Все залежить від двох чинників, — спокійно відповіла Родіс, — від співробітництва ваших сховищ знання, пам’ятних машин, академії і бібліотек та від швидкості ваших засобів пересування по планеті. Безглуздим було б думати, що ми самі зможемо пізнати все те, що накопичено тисячоліттями праці ваших учених. Але ми в змозі відібрати істотне і вникнути в суть життя народу Ян-Ях, ознайомившись із його історією, літературою і мистецтвом. Багато що можемо записати пам’ятними машинами зорельота. Ми хочемо повезти на Землю якомога більше інформації.

— Хіба ви підтримуєте прямий зв’язок із зорельотом? — швидко запитав Зет Уг, недавній опонент Родіс по телебаченню.

— Авжеж. І ми розраховуємо показати вам дещо із записів пам’ятних машин зорельота. На жаль, наші СДФ не можуть розгорнути проекцію на великому екрані. Кожен робот розрахований на аудиторію не більше тисячі чоловік. Сім СДФ одночасно покажуть фільми семи тисячам глядачів.

З неприхованою тривогою Ген Ші підвівся.

— Думаю, що це не знадобиться!

— Чому?

— Народ Ян-Ях не підготовлений для таких видовищ.

— Не розумію, — з ледь помітним зніяковінням усміхнулася Родіс.

— Нічого дивного, — раптом сказав Чойо Чагас, який досі мовчав. Від звуку його голосу, різкого, владного й нетерпимого, решта членів Ради затремтіла і повернулася до володаря. — Тут багато що буде вам незрозумілим. А те, що ви повідомите нам, може бути неправильно витлумачено. Ось чому мій друг Ген Ші побоюється показу ваших фільмів.

— Але ж будь-яке непорозуміння може бути усунене лише пізнанням, отже, тим важливіше показати якомога більше, — заперечила Родіс.

Чойо Чагас ліниво підняв руку долонею до землян.

— Не будемо обговорювати те, що тільки-но прийшло на поріг розуміння. Я накажу інститутам, бібліотекам, сховищам мистецтва підготувати для вас зведення і фільми. У нас, певно, нема таких пам’ятних машин, про які ви говорите, але інформація, закодована в найдрібніші одиниці, проходить двома потоками — через слова і зображення. Все це ви одержите тут, не полишаючи садів Цоам. Зі швидкістю руху наших газових літаків… — Чойо Чагас затнувся, — майже тисячу кілометрів за земну годину, ви хутко дістанетесь будь-якого місця нашої планети.

Настала черга землян обмінятися здивованими поглядами: володар Торманса знав земні міри.

— Одначе, — вів далі Чойо Чагас, — вам слід сказати наперед, які місця ви плануєте відвідати. Наші літаки не скрізь можуть сідати, та й не всі райони планети Ян-Ях безпечні.

— Може, ми спочатку познайомимось із загальною планетографією Ян-Ях і потім визначимо план відвідувань? — запропонувала Родіс.

— Гаразд, — погодився Чойо Чагас, підводячись, і несподівано привітно сказав: — А тепер ходімо у відведені вам покої палацу.

І рушив попереду, ступаючи безшумно по м’яких килимах через боковий хід по коридору, стіни якого виблискували тьмяним металом.

— Невже ця маска завжди прикриватиме ваше обличчя? — Він легенько доторкнувся до прозорого щитка Фай Родіс.

— Не завжди, — усміхнулася жінка, — тільки-но я стану безпечною для вас і…

— Ми для вас, — володар з розумінням кивнув. — Тому я не запрошую пообідати з нами. Ось тут, — він обвів руками простору залу з великими вікнами, шибки яких були затемнені внизу, — ви можете почуватися в цілковитій безпеці. До завтра!

Фай Родіс вдячно вклонилась.

Земляни оглянули кімнати-двері в них були навпроти вікон, у стіні ліворуч. Потім вони знову зібралися в залі.

— Чудернацька архітектура, у нас так будують психолікарні, — сказала Евіза.

— Чому верховний володар так настирливо запевняє нас у безпеці? — запитала Тівіса.

— Виходить, її нема, — серйозно сказала Родіс. — Вибирайте-но кімнати і ми домовимось,