Джоан Роулінг - Гаррі Поттер і фiлософський камiнь

Можливо, мітли, як і коні, відчувають, коли їх бояться, подумав Гаррі. Тремтячий голосок Невіла явно свідчив про його небажання відривати ноги від землі.

Тоді мадам Гуч показала, як треба сідати на мітлу, щоб не сповзти з неї, і пройшла вздовж рядів, перевіряючи, чи міцно тримають учні свої мітли. Гаррі й Рон були втішені, коли вона дорікнула Мелфоєві, що той неправильно тримає мітлу.

- А тепер, після мого свистка, щосили відштовхуйтесь від землі, - давала настанови мадам Гуч. - Міцно тримайте мітли, підніміться на метр чи два, а тоді відразу приземляйтеся, нахилившись трохи вперед. Слухайте свисток! Один!.. Два!..

Аж тут Невіл, стривожений і переляканий, що не зуміє злетіти, зненацька, не дочекавшись свистка мадам Гуч, з усієї сили штовхнувся ногами.

- Назад, хлопче! - крикнула вчителька, але Невіл уже полетів угору, немов корок, що вистрелив із пляшки. Ось він піднявся на чотири метри... шість метрів. Гаррі бачив Невілове сполотніле обличчя й нажахані очі, що дивилися, як кудись провалюється земля, бачив, як Невіл роззявив рота, сповз на один бік і...

БАХ! Удар, страхітливий хрускіт, і ось уже Невіл незграбною грудкою лежить обличчям у траві. Його мітла й далі шугала вгору, а згодом стала поволі посуватися в бік забороненого лісу, аж доки зникла з очей.

Мадам Гуч схилилася над Невілом, і її обличчя також поблідло.

- Зламав зап'ясток, - почув Гаррі її бурмотіння. - Давай, хлопче, підводься, все гаразд.

Вона обернулася до решти учнів:

- Щоб ніхто навіть не рухався, доки я не заведу цього хлопця до лікарні! Залиште мітли на місці, якщо не хочете, щоб вас негайно вигнали з Гоґвортсу! Ходімо, любий.

Невіл із заплаканим обличчям, підтримуючи зламану руку, пошкандибав услід за мадам Гуч, яка супроводила його, обійнявши за плечі.

Тілько-но вони відійшли трохи далі, як Мелфой розреготався:

- Кльово йому розквасило пику, га?

Засміялася й решта слизеринців.

- Стули пельку, Мелфою! - крикнула Парваті Патіл.

- О, захисниця Лонґботома? - глузливо мовила Пенсі Паркінсон, слизеринська дівчина з бездушним обличчям. - Я й не думала, що тобі, Парваті, подобаються товстенькі заплакані писклявчики.

- Дивіться! - гукнув Мелфой, метнувшись упе-ред і вихопивши щось із трави. - Це та ідіотська штучка, яку баба прислала Лонґботому!

Він підняв руку, і на сонці зблиснув Нагадайко.

- Дай-но сюди, Мелфою, - спокійно проказав Гаррі, і всі зразу замовкли.

Мелфой огидно вишкірився:

- Карочє, я покладу це десь тут, щоб Лонґботом потім підібрав - наприклад, на дереві!

- Дай сюди! - ревнув Гаррі, але Мелфой скочив на мітлу і злетів у повітря. Він не брехав, бо таки справді вмів добре літати. Зависнувши нарівні з найвищим гіллям дуба, Мелфой гукнув:

- Давай, відбери його, Поттере!

Гаррі вхопився за мітлу.

- Ні! - закричала Герміона Ґрейнджер. - Мадам Гуч звеліла не рухатись, ми будемо через тебе мати клопіт!

Гаррі не зважав. Кров пульсувала йому в скронях. Він скочив на мітлу, щосили підстрибнув - і зринув у повітря. Вітер куйовдив йому волосся і розвівав його мантію. Гаррі нестямно зрадів, усвідомивши, що може робити те, чого навіть не вчився, - це було легко, це було чудово! Він трішки підняв держак мітли, щоб злетіти вище, і почув верески дівчат і захоплений вигук Рона.

Круто розвернув мітлу, щоб зустрітися віч у віч з Мелфоєм.

Мелфой був ошелешений.

- Віддавай, - крикнув Гаррі, - бо зіб'ю з мітли!

- Невже?! - спробував глузувати Мелфой, проте його обличчя виказувало тривогу.

Неймовірно, але Гаррі якимось чином знав, що робити. Він нахилився вперед, міцно стиснув мітлу обома руками, й вона понеслася на Мелфоя, мов спис. Мелфой насилу ухилився, а Гаррі ще раз круто розвернувся й зупинив мітлу. Дехто внизу заплескав у долоні.

- Тут, Мелфою, тебе не врятують ні Креб, ні Ґойл! - вигукнув Гаррі.

Мелфой, здається, і сам це розумів.

- Тоді лови, якщо можеш! - крикнув він і підкинув скляну кульку високо вгору, а сам помчав назад до землі.

Мовби на уповільнених кадрах, Гаррі побачив, як куля шугнула вгору, а тоді почала падати. Нахилившись, він спрямував держак донизу і наступної миті пішов у круте піке, доганяючи кульку. У вухах йому свистів вітер, а з землі долинали зойки учнів. Гаррі простяг руку й піймав кулю над самісінькою землею, - саме вчасно, щоб вирівняти мітлу і м'яко впасти на траву, надійно тримаючи Нагадайка.

- ГАРРІ ПОТТЕР!

Серце Гаррі опустилося швидше, ніж він сам. До учнів бігла професорка Макґонеґел.

Тремтячи, Гаррі звівся на ноги.

- Скільки років у Гоґвортсі, а я ще ніколи!.. - розхвилювавшись, професорка Макґонеґел насилу могла говорити, а її окуляри люто виблискували: - Як ти посмів, ти міг скрутити собі в'язи!

- Пані професорко, він не винен!

- Мовчіть, міс Патіл!

- Але Мелфой...

- Досить, містере Візлі... Поттере, йди за мною!

Покірно плентаючись слідом за професоркою Макґонеґел, яка йшла до замку, Гаррі помітив переможні обличчя Мелфоя, Креба і Ґойла. Він уже знав: тепер його відрахують. Хотів якось виправдатися перед професоркою, але йому немов заціпило. Професорка Макґонеґел простувала, навіть не озираючись, і Гаррі був змушений бігти підтюпцем, щоб не відстати. Оце й усе. Він не протримався і двох тижнів. Через десять хвилин пакуватиме речі. Що скажуть Дурслі, коли він з'явиться в них на порозі?

Вони піднялися зовнішніми, а тоді внутрішніми мармуровими сходами, а професорка Макґонеґел не озвалася й словом. Відчиняла двері і йшла коридорами, а Гаррі жалюгідно дріботів за нею. Може, вона веде його до Дамблдора. Гаррі згадав Геґріда, якого відрахували, але дозволили йому бути ключником. Гаррі міг би стати його помічником. Йому аж закрутило в шлунку, коли він уявив, як Рон і решта учнів будуть учитися на чарівників, а він тим часом тягатиме за Геґрідом його торбу.

Професорка Макґонеґел зупинилася біля якогось класу. Прочинила двері й зазирнула всередину.

- Перепрошую, професоре Флитвік, можна на хвилинку Вуда?

«Вуда? - здивувався Гаррі. - Що це, лозина, якою його лупцюватимуть?»

Але Вуд виявився кремезним п'ятикласником, що збентежено вийшов із класу Флитвіка.

- Ідіть обидва за мною, - звеліла професорка Макґонеґел, і вони рушили коридором, а Вуд допитливо зиркав на Гаррі.

- Сюди.

Професорка Макґонеґел завела їх до класу, де не було нікого, крім Півза, що ретельно виписував на дошці непристойні слова.

- Геть, Півзе! - гаркнула вона. Півз пожбурив крейду у сміттєвий кошик і, проклинаючи все на світі, вислизнув