Катерина Іванівна Гловацька - Міфи Давньої Греції

крок, наче сновида, і впав на землю. Та, падаючи, зачепився п’ятою за гострий камінь, цвях випав, і з того місця заструменіла кров, схожа на розтоплену мідь. А з кров’ю вийшло із штучного тіла життя, і Талос зостався назавжди лежати на крітському березі нерухомою мідною горою, що своїми обрисами нагадує лежачу людину.

Аргонавти спокійно перебули на Кріті кілька днів, добре спочили, а тоді знову сіли до весел. їм і далі траплялися острови, невеличкі, але зелені, привітні. То були вже грецькі острови, і, пристаючи ввечері до них, аргонавти приносили від щирого серця жертви безсмертним богам. А вранці, тільки-но радісна Еос простягала по небу свої рожеві руки, «Арго» поспішав уже далі.

Повернення

І от настав той щасливий день, коли «Арго» підійшов до рідного Іолка. Та ніхто не зустрічав героїв, ніхто їх уже не чекав. На березі сидів тільки старий рибалка, і від нього аргонавти дізналися про дивні й прикрі речі.

Всі жителі Іолка давно вже повірили в загибель «Арго», а найперший повірив цар Пелій, що сам послав Ясона на неминучу смерть. Коли збігло багато часу, а від аргонавтів не було ні чутки, ні звістки, Пелій звелів убити Леонових батьків, гадаючи, що тепер ніхто за них не помститься. Добрі люди попередили старих, але ті випросили в Пелія тільки одне — дозвіл самим позбавити себе життя. Так загинули Есон та його вірна дружина.

Від тих слів Ясонові аж потьмарився сонячний день, і люта ненависть до Пелія обпекла йому серце. Проте він не сказав ані слова, тільки глянув на Медею, і та мовчки кивнула.

…Аргонавти прощалися з кораблем, що витримав найстрашніші бурі, не раз долав розбурхані хвилі, пройшов поміж скелями, де ледве птах пролітав, промчав повз кровожерних чудовиськ і завжди — і в ясну годину, і в чорну негоду — був їм вірним другом, рятівником. Герої витягли «Арго» далеко на берег і поставили біля Посейдонового храму, присвятивши корабель могутньому володарю моря.

По тому аргонавти всі разом подалися до міста. Коли вони урочисто вступили в царський палац, несучи золоте руно, вкрай здивований

Пелій мимохіть встав їм назустріч, не зводячи погляду з блискучого дива. Ясон нічим не виявив перед старим і недужим царем своїх почуттів і віддав йому, як належало, золоте руно, здобуте нелюдськими зусиллями. Пелій став голосно вихваляти мужність і розум Ясона, але і не здумав передати йому царську владу.

Перемігся Ясон і змовчав, та ввечері, побачивши його скам’яніле обличчя, Медея заходилася варити якесь чорне зілля.

Недарма Медея була чаклунка — вона швидко заприязнилася з Пелієвими дочками і розповіла їм потай, що вміє повертати молодість. Спершу царівни не йняли тому віри, ніколи ж бо вони про таке диво не чули. Тоді Медея на їхніх очах зарізала старого барана, що ледь дихав, укинула його в казан, де кипіло чаклунське зілля, і невдовзі з Того казана на очах у здивованих Пеліад вискочило маленьке біле ягня.

Нетямлячись із захвату, царівни стали благати Медею повернути молодість цареві Пелію, що був уже зовсім хирлявий, кволий.

— Нашого батька геть дужає старість, а що станеться з нами? — казали царівни. — Допоможи нам, Медеє, зроби батька знову молодим і. могутнім.

А чаклунці тільки того було треба. Не виказуючи своєї радості, Медея помовчала і ніби по довгій надумі сказала:

— Гаразд, хай тільки сонцесяйний Геліос тричі випряже потомлених коней, а на четверту зоряну ніч я поверну молодість цареві Пелію.

Проте в ту зоряну ніч старий Пелій через Медеїне чаклунство не став молодим, а навіки зійшов у похмуре царство тіней. Жахнулися царівни, збагнувши свою провину і чорну підступність чаклунки.

Та, вдавшись до злочину, Медея не зарадила Ясонові. Царем Іолка став Пеліїв син Акаст, колишній товариш і супутник Ясона на «Арго». Ще в Колхіді він намовляв Ясона не брати із собою на корабель чорноокої чаклунки. А тепер, після наглої смерті старого Пелія, розгніваний молодий цар звелів Ясонові й Медеї негайно покинути Іолк.

У Корінфі

Знаменитий герой, вождь аргонавтів, що про нього по всій Греції йшла гучна слава і прослава, тепер смиренно подався разом із дружиною з рідного Іолка. їм дав притулок давній друг Ясонового батька Креонт, що царював у великому місті Корінфі. Тут Ясон і Медея про-

жили десять літ, тут знайшлося в них двоє синів, що стали втіхою в домі.

Але безтурботне, щасливе життя поволі ставало Ясонові гірше за кару. Сіра, безнадійна туга оповивала його, коли згадував подорож на «Арго» і вірних друзів, бурхливе море і нестримне буяння сил у молодому дужому тілі, що долало всі перешкоди на шляху до звитяги, до щастя.

Скільки він зазнав небезпек, скільки витратив сил, а навіщо? Ясон нічого не мав — ні царства, ні рідного дому — і жив як жебрак на ласкавому хлібі в Креонта.

Все його щастя — сини. Вони підростають, та що їх чекає попереду? Ця думка дедалі дужче ятрила серце Ясонові, і він нарешті звірився старому царю. Креонт, який уже давно прихилився серцем до мужнього, щирого, але завжди сумного Ясона, несподівано порадив йому:

— Одружися з моєю дочкою Главкою. Коли я помру, ти станеш царем у Корінфі, а згодом царську владу успадкують твої діти.

— Та я ж одружений, — збентежено мовив Ясон.

— Викинь те з голови. Ти привіз із далекого краю варварку, полонянку, а ми, греки, не вважаємо це за шлюб. Ти належиш до давнього царського роду, тож повинен узяти грецьку царівну.

Нічого не відказав на те Ясон, але відтоді став мимохіть придивлятись до юної Главки. З нею, завжди привітною, лагідною, доброзичливою, він охоче проводив час у Креонтовім палаці. Та коли повертався додому, чорні Медеїні очі пронизували його наскрізь, від них ставало незатишно, зле.

Своїм диким, гордим серцем Медея відчувала, що Ясон її вже не любить, і тяжко страждала. Велике кохання спалило її, як палить нещадний вогонь струнку сосну на жертву безсмертному богові.

А тут іще містом пішла чутка, що Ясон одружується із царівною Главкою. В нестямі Медея стала йому докоряти:

— То це так ти віддячуєш мені за те, що стільки разів рятувала тебе від неминучої смерті, що допомогла здобути золоте руно, а для цього кинула старого батька і батьківський дім, убила рідного брата і подалася за тобою в далеку, незнану країну. Все це я зробила заради тебе, ти ж бо поклявся мене вічно любити. А тепер, коли у нас двоє скнів, ти згордував мною і порушив