Анатолій Наумович Рибаков - Кортик

— Нам це ні до чого, — сказав безпритульник у кепці.

— Нічого не буває «ні до чого», — втрутився раптом Шурко Великий. — Все треба вміти і все треба знати, — повчально додав він.

— А, «куркуль»?! — чмихнув маленький безпритульник. — Здорово тебе кочергою одлупцювали…

— Ну що ж, — сказав Шура, — справжній артист повинен до всього звикати. Мистецтво вимагає жертв.

— Правильно, — підтвердив безпритульник у кепці. — Назаренко, так і дивись, шию зламає, а все скаче.

— У цирку і зовсім під дахом перекидаються і то не дрейфлять, — підхопив веснянкуватий безпритульник.

Розмова зав'язалася. Нею оволодів Шурко Великий. Він уже збирався розказати зміст нової кінокартини «Комбриг Іванов», коли раптом несподівана обставина порушила так вдало розпочату розмову.

Розділ 44

ЮРКІВ ВЕЛОСИПЕД

У дворі з'явилися Юрко-скаут і Борка. Вони не просто з'явилися — вони в'їхали на велосипеді. Велосипед був жіночий, але справжній, двоколісний, новий, з яскравою шовковою сіткою на задньому колесі.

Юрко навстоячки крутив педалі, а Борка сидів на сідлі, розставивши ноги і торжествуюче посміхався на весь свій щербатий рот.

Вони об'їхали задній двір. Потім Борка зліз з велосипеда, і Юрко почав кататися один, виробляючи різні фігури.

Він їхав «без рук», ставав колінами на сідло, робив «ластівку», їхав на одній педалі, хвацько зіскакував назад… У цей час Борка, намагаючись привернути до цього видовища загальну увагу, горланив щосили: «Оце здорово!», «От дає!», «Ану ще, Юрко!» — із надмірним захопленням ляпав себе руками по штанях і кидав угору шапку.

Всі дивилися на Юрка. Розмова піонерів з безпритульниками припинилася.

«Це вони навмисне, — думав Мишко, — навмисне заважають, щоб роботу зірвати».

— Давай їх зараз звідси витуримо, — пошепки запропонував йому Генка.

Але Мишко відмахнувся: не заводити ж тут бійку. Тільки справу зіпсуєш.

Він напружено думав, що ж робити, коли раптом побачив у воротях Юркового батька, лікаря Стоцького. Мишко поглянув на Юрка. Юрко не бачив батька. Він стояв за рогом корпусу і разом з Боркою поправляв ланцюг на велосипеді.

— Юрко-о-о, — крикнув раптом Мишко, — іди сюди! — і підморгнув Генці, скосивши очі в бік Юркового батька. Юрко оглянувся і здивовано подивився на Мишка.

— Та йди! — крикнув Мишко знову. — Чого боїшся?

Юрко, притримуючи рукою велосипед, нерішуче підійшов.

— Це яка марка? — Мишко кивнув на велосипед.

— Ейнфільд.

— А, Ейнфільд! — Мишко помацав велосипед. — Нічого машина.

Коровін і безпритульник в кепці теж почали обмацувати велосипед. Раптом Генка заклав пальці в рот і сильно свиснув. Лікар, що стояв у воротях, обернувся і, побачивши Юрка, швидко підійшов до хлопців. Це був красивий чоловік з випещеним обличчям і повними білими руками. Від нього пахло не то одеколоном, не то аптекою.

Юрко стояв біля свого велосипеда і розгублено дивився на батька.

— Юрій, — суворо промовив лікар, — додому!

— Я зовсім… — почав був Юрко.

— Додому! — льодяним голосом повторив лікар, подивився на безпритульників, бридливо зморщився, круто повернувся і пішов з двору.

Притримуючи рукою велосипед і супроводжуваний оглушливим реготом усіх дітей, Юрко побрів за ним.

— Здорово купив! — сказав Коровін.

— Не задавайся, — повчально додав безпритульник у ластовинні.

Розділ 45

СТРІЧКА

Розмова знову наладилася, і хлопці говорили ще цілу годину. Виходячи, безпритульники обіцяли знову прийти завтра.

Задоволені першим успіхом, піонери жваво обговорювали поведінку безпритульних. Недалеко, на асфальтовій доріжці, сидів Борка й сам з собою грався в камінчики.

— Ей, жило, — крикнув Генка, — чого ж ти на велосипеді не катаєшся?

Борка промовчав.

— Май на увазі… — продовжував Генка. — Сам май на увазі і скаутові своєму нещасному скажи: будете зривати нам роботу, дивіться — таких кренделів вам навішаємо, що ви їх і за рік не позбираєте.

Борка знову промовчав.

— Чого ти, Генко, до нього чіпляєшся? — примирливо сказав раптом Мишко. — Чого чіпляєшся? Борка — хлопець нічого, тільки даремно він з цим скаутом водиться.

Борка насторожився, побоюючись каверзи.

— І чого він з ним водиться? — продовжував Мишко. — Юрко його й за людину не вважає. Бачили, як його батечко на нас подивився?

Борка мовчав, не розуміючи, куди хилить Мишко.

— Бачили? — повторив Мишко і, звертаючись до Борки, сказав: — Вірно, Борко, я говорю?

— Ти чого мене агітуєш? — відповів Борка. — В піонери, чи що, хочеш записати? Не потрібні мені ваші піонери. Даремно стараєшся.

— Тебе ніхто і не прийме! — крикнув Генка.

— Почекай, — зупинив його Мишко і продовжував, знову звертаючись до Борки: — Я тебе не агітую, я просто так говорю. А з тобою я хотів одну справу зробити. Серйозна справа. Ось тільки вчора з Славком розмовляли… Правда, Славко?

Славик нічого не розумів, але на всяк випадок підтвердив, що вірно, тільки вчора говорили.

— Яка така справа? — недовірливо спитав Борка.

— Бачиш, — сказав Мишко, — ми нову п'єсу ставимо, з матроського життя, і нам потрібна матроська форма. Розумієш? Справжня тельняшка, штани, безкозирка. Стару чи нову, все одно. Головне, щоб справдешня назва корабля була. Стрічку б, наприклад. От я й хотів з тобою поговорити. Адже ти всі ходи-виходи знаєш… Може, — дістанеш?

Борка посміхнувся:

— З якої це радості я буду для вас діставати? На дурнячка хочете? Дурнів усе шукаєте!

— Нічого, подібного, ми заплатимо.

— Гм! — Борка задумався. — А скільки заплатите?

— Подивитися спочатку треба. Зумієш дістати?

— Я що хочеш з-під землі дістану. — Він поглянув на Мишка: — Даси ножика? Зараз стрічку принесу.

— Справжню?

— Справжню.

— Добре. Неси.

Борка підвівся з землі:

— Без обману?

— Точно тобі кажу. Неси. Одержиш ножик.

Борка побіг додому.

— В чому справа, Мишко? — обурився Шурко Великий. — Що за п'єсу ти збираєшся ставити? Чому я про це нічого не знаю?

— Я тобі потім розповім. Це… для іншої справи.

— Як це «потім»? Я ж все-таки керівник драмгуртка загону. Ти не маєш права мене обходити.

— От іще, розкип'ятився! — сказав Генка. — Мишко знає, що він робить, на те він і ланковий.

— А я режисер, я відповідаю за всю художню частину.

— Ну і відповідай, — знизав плечима Генка, — ніхто тобі не заважає…

— Цитьте, — зупинив їх Мишко, — он Борка йде.

Борка підбіг до них; в кулаці він щось тримав:

— Ну, давай ножик!

— Спочатку покажи.

Борка трошечки розкрив і показав кінчик зім'ятої чорної стрічки.

Мишко простягнув руку:

— Дай подивлюся. Може, вона не справжня.

Борка швидко стиснув кулак:

— Так я тобі й дав… Спочатку ножик давай. Не турбуйся, справжня. Головою відповідаю.

— Ех, що буде, те й буде! — Мишко простягнув Борці ножик.

Той схопив його і передав Мишкові стрічку. Мишко розгорнув її. Ззаду на нього навалилися Генка і Славик.

І на потертій