Жоржі Амаду - Фантастика Всесвіту. Випуск 4

не здається, що це той самий чоловік? Правда, обличчя не видно, зате добре видно те, що висить над ним…

Торн уважно роздивлявся фотографію, і в очах у нього відбивалось нерозуміння.

— Цього разу воно висить нижче, — провадив Дженнінгс. — Якщо окреслити в уяві обличчя, то стає очевидним, що ця загадкова пляма майже торкається голови. Цебто за десять днів вона зсунулася нижче. Хоч би що це було, але воно перемістилося.

Торн мовчав, не зводячи очей з фотографії. Дженнінгс відсунув її і поклав на стіл вирізку з газети, де священик був проштрикнутий списоподібною жердиною.

— Вловлюєте зв’язок? — запитав Дженнінгс.

Торн сидів наче громом уражений. Позаду задзижчав таймер, і Дженнінгс увімкнув ще одну лампочку. Тоді зустрівся з запитливим поглядом Торна.

— Я ніяк не міг цього пояснити, — сказав він. — Отож почав свій розшук. — Узявши пінцета, він обернувся до ванночок, вийняв три збільшені фотографії і, струсивши з них фіксаж, підніс до світла. — Я маю знайомих у поліції. Вони дали мені негативи, і я зробив з них оці відбитки. За висновком патологоанатома, в Тассоне був рак. Він постійно глушив біль морфіном, робив собі уколи два-три рази на день.

Торн поглянув на фотографії. Перед ним було оголене мертве тіло священика, зняте з трьох різних точок.

— Зовні його тіло цілком здорове й не має ніяких особливих прикмет, — провадив Дженнінгс, — якщо не рахувати одного значка на внутрішньому боці лівого стегна.

Він подав Торнові збільшувальне скло й посунув його руку до останнього знімка. Там були сфотографовані зблизька стегна та статеві органи небіжчика. Торн придивився пильніше й побачив щось ніби витатуюваний номер.

— Що це? — спитав він.

— Три шістки. Шістсот шістдесят шість.

— Концтабір?

— Я теж так подумав, але біопсія показала, що цей знак просто-таки вкарбований у тіло. В концтаборах такого не робили. Гадаю, це його власна робота.

Вони поглянули один на одного. Торн не міг нічого збагнути.

— Дивіться далі, — сказав Дженнінгс і видобув на світло ще одну фотографію. — Отут він мешкав. Кімнатчина в Сохо, без гарячої води. Коли ми ввійшли, там було повно пацюків. Він залишив на столі недоїдений шматок солонини.

Торн узявся розглядати фото. Маленька кімнатка, де вмістилися лише стіл, шафка та ліжко. Стіни поспіль укриті якимсь папером, начебто окремими аркушиками, скрізь розвішано великі розп’яття.

— Отак воно все й було. Папірці на стінах — то сторінки Біблії. Тисячі сторінок. Геть усе ними заліплено, навіть вікно. Так наче він захищався цим від чогось.

Торн сидів уражений, втупивши очі в дивовижну фотографію.

— А ще хрести. Тільки на дверях сорок сім хрестів…

— Він був… божевільний? — прошепотів Торн.

Дженнінгс поглянув просто йому в вічі.

— А це вже вам судити. — Тоді крутнувся на обертовому стільчику, висунув шухляду й витяг звідти пошарпану теку. — Поліція визнала його душевнохворим, — сказав він, — і тому мені дозволили покопатись у його речах і взяти те, що може знадобитися. Отак я все це й надбав.

Дженнінгс підвівся й пішов до кімнати. Торн рушив за ним. Фотограф розгорнув теку і витрусив на стіл її вміст.

— По-перше, тут є записник, такий собі щоденник, — сказав він, видобувши з купки паперів стару потерту книжечку. — Але записи в ньому стосуються не самого священика, а вас. Він записував усі ваші пересування: коли ви пішли з посольства, куди поїхали потім, у яких ресторанах буваєте, де й коли маєте виступати…

— Можна мені поглянути?

— Авжеж.

Торн узяв записника й погортав його. Руки йому тремтіли.

— Останній запис — про те, що ви маєте з ним зустрітися, — провадив Дженнінгс. — У К’ю-Гардені. Того ж таки дня він загинув. Гадаю, якби поліція про це дізналася, то дуже зацікавилася б.

Торн звів очі й зустрівся з допитливим поглядом репортера.

— Він був божевільний…

— Ви певні?

У голосі Дженнінгса вчувалася прихована погроза, і Торн знітився під його поглядом.

— Чого ви од мене хочете?

— Ви з ним зустрілися?

— Н-ні…

— Я маю ще дещо, пане посол, але нічого не скажу, якщо ви не будете зі мною щирі.

— Яке вам до всього цього діло? — хрипко спитав Торн.

— Я хочу бути вам корисним, — відказав Дженнінгс. — Я ваш друг.

Торн мовчки, напружено дивився на нього.

— Найголовніше ще отут. — Дженнінгс показав на папери перед собою. — То ви будете говорити правду чи волієте піти звідси?

Торн зціпив зуби.

— Що ви хочете знати?

— Ви зустрілися зі священиком у парку?

— Так.

— Що він вам сказав?

— Він застерігав мене.

— Про що?

— Казав, що моєму життю загрожує небезпека.

— Яка небезпека?

— Я не зовсім зрозумів.

— Не крутіть.

— Я кажу правду. Він говорив якось туманно.

Дженнінгс трохи відсунувся і поглянув на Торна з недовірою.

— То було щось біблійне, — додав Торн. — Якісь наче вірші… Я їх не запам’ятав. Подумав, що він несповна розуму. І нічого до ладу не зрозумів, правду вам кажу. Я не пам’ятаю тих віршів і не міг їх зрозуміти!

Дженнінгс із сумнівом дивився на нього, і Торн почав нервуватись.

— Я думаю, вам варто цілком довіритись мені, — сказав Дженнінгс.

— Ви казали, що маєте ще дещо.

— Але ж я ще не все од вас почув.

— Мені більш нема чого сказати.

Дженнінгс кивнув головою: мовляв поки що й цього досить, — і знов узявся до паперів на столі. Ввімкнувши почеплену над столом голу лампочку, він знайшов друковану вирізку й подав її Торнові.

— Це — з «Астрологічного місячника». Статейка про одне неординарне явище. Про комету, що перетворилася на яскраву зірку. Як ото зоря Бетельгейзе дві тисячі років тому.

Торн уважно прочитав вирізку й витер піт з чола.

— Але це сталося над другою півкулею, — провадив Дженнінгс. — У Європі. Чотири з чимось роки тому. А точніше — шостого червня. Це число про щось вам говорить?

— Так, — хрипко мовив Торн.

— Тоді ця вирізка має бути вам знайома, — сказав Дженнінгс, беручи зі столу ще одного папірця. — Вона з останньої сторінки римської газети.

Торн узяв вирізку й одразу впізнав її. Така сама зберігалась у Кетрін в записнику.

— Це — повідомлення про народження вашого сина. І також шостого червня, чотири роки тому. Я б сказав, що це випадковий збіг. А ви як гадаєте?

У Торна так тремтіли руки, що літери стрибали йому перед очима і він не міг розрізнити жодного слова.

— Ваш син народився о шостій годині ранку?

Торн мовчки повернувся до фотографа. В очах у нього відбивався нелюдський біль.

— Я хочу з’ясувати, що це за знак на нозі в священика, — сказав Дженнінгс. — Три шістки. Гадаю, він має якийсь зв’язок з вашим