Гюстав Флобер - Пані Боварі

Під час обіду до них приходив Оме. Знявши з голови феску, він увіходив навшпиньках, щоб нікого не турбувати, і щоразу вітався незмінною фразою: «Добрий вечір усій компанії!» Потім сідав за стіл на своє місце — між хазяями — і розпитував лікаря про пацієнтів, а той радився з ним відносно гонорарів. Далі розмова переходила на газетні новини. До вечора Оме вивчав їх майже напам'ять і переказував увесь номер повністю, з усіма коментарями журналістів і всякими пікантними історіями, що траплялись у Франції і за кордоном. Коли ця тема вичерпувалась, аптекар моментально переходив до зауважень з приводу страв, що подавались на стіл. Часом він навіть підводився з місця і делікатно показував господині найліпший шматочок або, повернувшись до прислуги, давав їй поради, як краще готувати рагу, пояснював, які приправи найкорисніші з медичної точки зору. З блискучим красномовством розводився він про ароматичні речовини, м'ясні відвари, соуси і желатин. В голові в нього було більше рецептів, ніж слоїків у аптеці, він чудово вмів варити варення, готувати маринади й смачні наливки. Він знав усі новітні винаходи в галузі економічних плиток, всілякі способи зберігати сири й підсолоджувати прокислі вина.

О восьмій годині, коли пора було зачиняти аптеку, по нього приходив Жюстен. Пан Оме лукаво підморгував йому, особливо коли в цей час у кімнаті була Фелісіте: він помітив, що учневі дуже подобалось бувати в лікаревому домі.

— Мій хлопчина щось починає задумуватись, — казав аптекар, — не інакше, як у вашу дівчину закохався!

Але за Жюстеном водились і більші гріхи, на які нарікав аптекар: хлопець завжди прислухувався до розмов дорослих. По неділях, наприклад, коли діти засинали в кріслах, натягуючи спинами занадто широкі коленкорові чохли, і пані Оме кликала учня до вітальні, щоб він переніс малечу, його потім просто неможливо було спровадити.

На вечірки до аптекаря збиралось небагато гостей. Його лихослів'я і політичні переконання відштовхнули від нього майже всіх поважних людей. Зате вже клерк не пропускав жодної неділі. Почувши дзвінок, він біг зустрічати пані Боварі, приймав від неї шаль і ставив під аптечну конторку товсті плетені пантофлі, які вона носила поверх взуття, коли йшов сніг.

Спочатку гості грали кілька партій у тридцять одно, потім пан Оме грав з Еммою в екарте, а Леон, стоячи ззаду, допомагав їй порадами. Спершись руками на спинку її стільця, він розглядав зубці гребеня, що врізались у її волосся. Щоразу, коли Емма скидала карти, ліф її злегка підтягувався з правого боку. Зачесаний угору шиньйон відкидав їй на шию брунатний відсвіт, який, поступово світлішаючи, помалу губився в тіні. Далі сукня спадала обабіч стільця, роздимаючись пишними складками, і слалася по підлозі. Коли Леон ненароком черкався черевиком об край сукні, він сахався, ніби наступав на живу істоту.

Коли гра кінчалась, аптекар брався з Шарлем за доміно, а Емма вставала з місця, сідала за стіл і починала гортати «Ілюстрацію»[45]. Вона приносила з собою журнал мод. Леон приєднувався до неї: вони разом розглядали малюнки й чекали одне одного, щоб перегорнути сторінку. Часто вона просила Леона почитати вірші, Леон декламував із виспівом, і голос його майже завмирав у тих місцях, де йшлося про кохання. Але стук доміно дратував його; пан Оме грав дуже сильно і часто давав лікареві «генеральського». Зігравши кілька партій, партнери вмощувались у крісла біля каміна і незабаром засинали. Вогонь погасав у попелі, чайник був порожній, а Леон усе читав. Емма слухала його, машинально обертаючи газовий абажур лампи, розмальований паяцами в колясочках та акробатками з балансирами в руках. Леон замовкав, показуючи їй на сонну аудиторію. Тоді вони починали говорити пошепки, і розмова здавалась їм ще любішою, тому що ніхто її не чув.

Так між ними встановилась ніби якась угода, постійний обмін книжками й романсами; пан Боварі був не дуже ревнивий і зовсім цим не турбувався.

На іменини Шарль дістав у подарунок від Леона чудову анатомічну модель голови, всю вимережану цифрами аж до самої шиї і пофарбовану в голубий колір. Клерк взагалі намагався прислужитися лікареві, часто навіть виконував різні дрібні доручення в Руані. Коли один популярний роман увів у моду кактуси, Леон купляв їх для пані Боварі і привозив у «Ластівці». Вони лежали в нього на колінах і боляче кололи в пальці жорсткими шпичками.

Емма приробила до свого вікна поличку з решіткою для горщиків із квітками. Леон теж влаштував у себе такий висячий квітник. Поливаючи квіти, кожне біля свого вікна, вони бачили одне одного.

В містечку було тільки одне вікно, за яким іще частіше з'являлась людина: щодня після обіду, а в неділю з ранку до вечора за слуховим вікном пана Біне можна було ясної години розглядіти його худорлявий профіль. Він сидів, схилившись над своїм токарним верстатом, одноманітне хурчання якого долітало аж до «Золотого лева».

Одного вечора, повернувшись додому, Леон знайшов у своїй кімнаті шерстяний килимок, облямований оксамитом, розшитий зеленим листям по палевому фону: він покликав аптекаря, аптекаршу, Жюстена, дітей, куховарку, він розповів своєму патрону. Всім хотілось подивитись на той килимок, усі були цікаві, з якої речі лікарша так розщедрилась до клерка. Багато кому це видалось дивним, і люди вирішили, що вона з ним гуляє.

Леон і сам наводив людей на таку думку: у нього тільки й мови було, яка вона гарна та розумна. Одного разу Біне грубо обірвав його:

— А мені що до того? Я в неї не буваю.

Леон сушив собі голову, як би їй освідчитись; вічно вагаючись між боязню образити її і соромом за свою малодушність, він плакав з відчаю і невдоволених бажань. Потім він зважувався на рішучі дії, писав і рвав листи, сам призначав собі терміни і сам же відкладав їх. Часто ішов він до Емми з твердим наміром спробувати щастя; але в її присутності вся сміливість де й дівалась, і коли входив Шарль і запрошував його поїхати з ним у шарабанчику до якогось хворого, Леон одразу погоджувався, прощався з господинею і йшов. Адже її чоловік — це немов якась частка її самої…

А Емма навіть не задавала собі питання, чи любить вона Леона. Вона думала, що кохання мусить з'явитися раптово, як грім і блискавка, як небесний ураган, що налітає на життя, перевертає його, зриває волю, як листя, і заносить серце в безодню. Вона не знала, що коли ринви заткнуті, то на терасах дощі наливають озера, — отож і жила собі в спокої, поки раптом не відкрила розколини