Еміль Золя - Завоювання Плассана

class="p1">— Проте я саме на вас розраховувала, — сказала вона дуже люб’язно. — Наші дами вже погодились — пані Делангр, пані Растуаль, пані де Кондамен; але, між нами кажучи, вони нічого не дадуть, крім своїх імен. Я хотіла знайти шановну людину, яка б узяла цю справу близько до серця, і я думала, що цією людиною будете ви… Подумайте, який вдячний буде нам Плассан, коли ми доведемо до щасливого кінця цю справу!

— Авжеж, авжеж, — промовила пані Палок, підлещена цими компліментами.

— До того ж ви даремно думаєте, що нічого не зможете зробити. Відомо, що пана Палока дуже цінують у супрефектурі. Між нами кажучи, усі вбачають у ньому наступника пана Растуаля. Не заперечуйте, ваші заслуги добре відомі, хоч би як ви їх приховували. І, знаєте, це чудова нагода для пані Палок вийти трохи з того затінку, в якому вона ховається, і показати, яка вона розумна і сердечна жінка.

Суддя захвилювався; він поглядав на дружину, кліпаючи очима.

— Моя дружина не відмовляється, — сказав він.

— Безперечно, — озвалася пані Палок. — Коли вам справді потрібна моя допомога, цього досить. Можливо, я знову роблю дурницю, беручи на себе нові турботи, за які ніхто ніколи мені не подякує. Спитайте пана Палока, скільки добра ми зробили потай. Ви бачите, до чого це нас призвело… Нічого не вдієш, себе не переробиш, правда? Видно, нам іще не раз судилось пошитися в дурні. Розраховуйте на мене, люба пані.

Подружжя Палок підвелося. Марта попрощалася з ними, дякуючи їм за їхню щирість. Затримавшись на хвилину на площадці, щоб витягти волан сукні, який зачепився між поруччям і східцями, вона почула їхню жваву розмову за дверима.

— Вони кличуть тебе тому, що ти їм потрібна, — казав суддя своїм різким голосом. — На тебе звалять усю роботу.

— Хай їм біс! — відповіла жінка. — Повір мені, вони потім заплатять мені за все!

Коли Марта повернулась додому, було близько восьмої. Муре чекав на неї добрих півгодини, не сідаючи обідати. Вона боялася бурхливої сцени. Але переодягшись і зійшовши вниз, Марта побачила, що її чоловік сидить верхи на стільці і спокійно вистукує пальцями на скатертині «вечірню зорю». Він був нещадний у своєму глузуванні.

— А я вже думав, що сьогодні ти ночуватимеш у сповідальні… Тепер, коли ти йдеш до церкви, попереджай мене, щоб я міг десь повечеряти, поки ти гостюватимеш у кюре.

Протягом усього обіду він допікав їй своїми жартами. Марта страждала більше, ніж коли б він її лаяв. Двічі чи тричі вона поглядом благала його дати їй спокій, але це тільки підбурювало його на нові витівки. Октав і Дезіре сміялися. Серж мовчав — він був на боці матері. За десертом розгублена Роза прийшла сказати, що до них завітав пан Делангр, він хоче поговорити з пані.

— Отакої, то ти вже і з начальством водишся? — глузливо зареготав Муре.

Марта пішла до вітальні прийняти мера. Мер дуже люб’язно, майже галантно сказав їй, що не схотів відкладати на завтра і прийшов поздоровити пані Муре з такою благородною ідеєю.

Пані Делангр надто нерішуча, вона даремно не прийняла запрошення відразу, і він прийшов за її дорученням сказати, що їй дуже приємно стати членом комітету дам-патронес Притулку пречистої діви. І він сам сприятиме всіма силами успіхові такого корисного, такого морального починання.

Марта провела його до надвірних дверей. Коли Роза підняла вгору лампу, щоб освітити тротуар, мер додав:

— Скажіть панові абату Фожа, що я був би дуже радий поговорити з ним, якби він погодився зайти до мене. Він уже знайомий з такими закладами по Безансону, і я можу дістати від нього дуже цінні відомості. У всякім разі, я хочу, щоб за приміщення платило місто. До побачення, люба пані; передайте моє привітання панові Муре, я не хочу його турбувати.

О восьмій годині, коли абат Фожа з своєю матір’ю зійшли вниз, Муре обмежився тим, що, сміючись, сказав йому:

— Ви сьогодні забрали мою дружину. Глядіть тільки не зіпсуйте її, не зробіть з неї святенниці.

Потім він поринув у гру, — йому треба було взяти з пані Фожа величезний реванш за цілих три дні програшу. Марта могла вільно розповісти абатові, яких заходів вона вжила. Вона раділа, як дитина, все ще схвильована переживаннями годин, проведених поза домівкою. Абат попросив її повторити деякі деталі; пообіцяв піти до пана Делангра, хоч вважав за краще лишатися осторонь.

— Ви даремно відразу назвали мене, — суворо сказав він їй, почуваючи, як вона хвилюється і зовсім втрачає волю в його присутності. — Але ви така, як і всі жінки: за що б вони не взялися, неодмінно зіпсують найкраще починання.

Вона глянула на нього і, вражена його гострими словами, відкинулася назад, почуваючи той страх, який ще й досі іноді охоплював її перед його сутаною. Марті здалося, що залізні руки налягли їй на плечі і пригинають додолу. Для кожного священика жінка — ворог. Побачивши, що вона обурена цим занадто суворим докором, він полагіднішав і тихо промовив:

— Я думаю тільки про успіх вашого благородного починання… Але я боюся зіпсувати всю справу, якщо займусь цим проектом. Ви ж знаєте, що в місті мене не люблять.

Побачивши його упокорення, Марта стала запевняти абата, що він помиляється, що всі дами говорили про нього з великою прихильністю. Адже всім відомо, що він утримує матір, живе відлюдно і доброчесно. Потім до одинадцятої години вони розмовляли про велике починання, обмірковуючи найменші його деталі. Це був чудовий вечір.

Муре вловив кілька слів між двома партіями.

— Виходить, — сказав він, коли йшли спати, — ви викорінюєте розпусту вдвох… Це непогано придумано!

За три дні комітет дам-патронес був утворений. Дами обрали головою Марту, а вона, за порадою своєї матері, з якою потай бачилася, поспішила висунути на скарбника пані Палок. Обидві вони мали дуже багато клопоту, складаючи циркуляри, виконуючи тисячі дрібних справ. А в цей час пані де Кондамен ходила від супрефектури до єпіскопського дому, від єпіскопського дому до різних впливових осіб, розповідаючи з властивою їй чарівністю «про блискучий проект, який вона придумала», красуючись у розкішних туалетах, збираючи пожертви й заручаючись обіцянками підтримати притулок. З свого боку пані Растуаль з побожним виглядом розповідала священикам, приймаючи їх у себе по вівторках, як їй спало на думку врятувати від розпусти цих бідолашних дітей; насправді ж вона тільки доручила абатові Бурету сходити до сестер громади св. Йосифа, щоб умовити їх обслуговувати майбутній заклад. Тим часом пані Делангр по секрету розповідала у вузькому колі урядовців, що за утворення цього