Поліна Вікторівна Жеребцова - Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994—2004 рр.

— Нікому!

Іноді я уявляю себе псом Шариком, якого знайшов професор Преображенський («Собаче серце» М. Булгакова). Шарика хоч у теплий дім узяли! Де є опалення та світло. А мені й туди дороги немає. Таких, як я, «багато на кожному розі»!

Сьогодні я почистила банки, які знайшла брудними на смітнику, вимила їх і продала на ринку. Тітки беруть для варення. На гроші купила всього на суп: цибулю, моркву, картоплю. Варитиму суп із рису.

Якось давала тебе мамі почитати, милий Щоденнику. Більше не дам. Обіцяю.

П.

24.01.

Треба робити уроки! Завтра до школи. Задають мало. Уроків два-три. Пишемо в рукавичках. У класі з рота йде пара. Хлопці гризуть олівці й викаблучуються, наче в них цигарки.

Я з Кассі на спір узялася тримати Уразу. Це піст. Ні пити, ні їсти вдень не можна! Місяць Рамадан. Тільки вночі можна їсти. Тримають або три дні, або шість, або дев’ять, або всі тридцять днів посту.

Лунет приходила. Кликала мене винести сміття. Ох і хитрюга!

З Хейдою нас штучно сварять. Як же: не чеченці з росіянкою дружити! У будь-якому разі через ті гроші, які вона загубила десь і яких я не бачила в очі, мені чомусь брешуть. Я приходжу до неї, стукаю в двері. А її родичі кажуть:

— Хейди немає!

Весь час так відповідають. А вона вдома. Я її у вікно бачила. Усьому кінець! Дружбі кінець! Лізуть дурні думки.

Я тут подумала й вирішила написати для себе правила. Вони дуже важкі, і, думаю, відразу не вийде.

1. Ніколи не боятись.

2. Добре битись.

3. Бути винахідливою в будь-яких ситуаціях.

27.01.

Виграла суперечку з Кассі. Я теж можу тримати піст і не їсти вдень!

Сьогодні понесла на ринок, у район барахолки, наші старі каструльки та чайник. Товару немає. До цього я порожніми банками торгувала. Тепер із дому вирішила продати щось. Їжі немає. А мама просить поїсти!

Заметіль. Я закрижаніла. Десь удалині з автоматів стріляли. Ніхто нічого не купив. Я стала подумки молитися, щоб Бог побачив мене. Я знаю, що всім хочеться їсти. Але я не можу прийти додому без хліба. Мені хліб дуже потрібний! Хоч маленьку булку!

Темніти почало. Усі вже додому збирались. Дивлюсь, а прямо біля моєї ноги гроші лежать у снігу. Багато грошей! 105 тис. р. У рулончик скачались. Я відразу їх у кишеню поклала. Потім мені соромно стало, адже гроші чужі! І я спитала сусідів із барахолки — кульгавого дідуся-росіянина та бабусю-чеченку, — чи не губили вони грошей.

— Немає в нас грошей! — сказали вони. — Ми додому пішки підемо шість зупинок. На автобус навіть немає!

Я дала дідусеві 5 тис. р. з тих, що знайшла на снігу, а бабуся відмовилася навідріз:

— Ні! Не візьму! Купи собі пиріжок!

Поля

28.01.

Канікули на честь мусульманського свята Ураза-Байрам! Я прибираю в усій оселі.

Хотіла правди, а її немає. Хотіла, щоб усе було гарно, радісно, щасливо. Але діються лише нещастя, образи та гнів. Чому? Чому все влаштоване так?

Мама кричить на мене, обзиває. Вимагає, щоб я віддала їй усі гроші до копійки. А я купила на них їжі додому і на залишок хотіла купити собі маленький недорогий годинник. Вирішила її дозволу запитати!

— Дурепа! Тварюка! Худобина! Віддай мені все! — репетує розлючено мама. — Ти — нікчема! Ти повинна все мені віддавати! Ніякий тобі годинник не потрібен! Давай сюди гроші!

Я так плачу. За що мені це? Я ж хотіла як краще! Я ж роблю всі-всі хатні справи, вчуся сама, працюю. Чому мама зі мною так чинить? Мама кричить і кричить безперестанку. Я слухала це кілька годин поспіль. Зараз пішла й кажу:

— Бери! Бери! Тільки дай мені спокій. Тільки замовкни, будь ласка. Не ображай мене далі, не муч мою душу. Забери все, і щоб я більше про гроші ці нічого не чула.

У відповідь на це мама сказала, що от буде мені шістнадцять років, вона просто вижене мене з хати, і щоб я провалилась або здохла. Після чого забрала решту грошей і сховала під подушку.

Я добра людина, і от що з цього виходить. Є приказка, що доброта — гірша за злодійство.

Прийшла бабуся Тося. Принесла нам у подарунок булку хліба! Каже:

— Мої приїхали! Аля та Ерик!

А мені так погано, так прикро — я й порадіти не можу, хоча так на них чекала! Але я знаю. Я все знаю! Це Бог послав мені в подарунок зустріч із ними.

30.01.

Наша нова зустріч із Ериком мене засмутила. Він став вродливим і дорослим. Він живе в іншому світі, дуже далекому від мого. Ерик зайнявся карате.

Про Сашку тьотя Аля розповіла, як у новій школі, у Росії, усі його полюбили в класі. Дівчата називають його не інакше як Сашенька. Усі з ним дружать!

У Росії вчитель фізкультури (у нас її давно немає; як, утім, і інших уроків) сказав Сашці:

— Усі роблять зарядку! І ти лягай на підлогу й роби!

А Сашка дуже здивувався:

— Як? У мене ж одяг чистий!

Усі сміялися — Сашка після Ґрозного навіть не розумів, що робити на уроці фізкультури.

П.

31.01.

Учора було найбільше мусульманське свято Ураза-Байрам! Його за значенням можна порівняти з християнським Великоднем.

Ми були в тьоті Алі. Пили чай і намагалися дивитись телевізор. Але світло «блимало», і з телевізором не вийшло.

Ерика не було. Він пішов до друзів. В Ерика багато друзів інгушів і чеченців. Вони з ним дружать, незважаючи на те що в нього мама росіянка — тьотя Аля. Я думала навіть, він — щаслива людина, яка не має ворогів. А сьогодні довідалася, що має. І небезпечних. Якось напали — мало не вбили. Причепилися через товар, який він продавав на ринку. Дізналися, що він не чеченець, і хотіли вбити.

Ще тьотя Аля свариться зі своєю мамою, бабусею Тосею. Мені бабусю Тосю дуже шкода. Я не розумію, чому вони кричать одна на одну. Усе через будинок баби Тосі. Начебто бандити, які захопили будинок, пішли. Тьотя Аля чекала, що вони виїдуть і будинок можна буде відібрати назад.

Поля

02.02.

Я думала, може, мама змінить своє рішення й купить мені дешевий годинник? Але вона не купила.

Мамі легше, і вона ходить. Допомогло розтирання.

Ерик обіцяв записати мені в подарунок музичну касету. Він касетами торгує. Записує вдома на