Анна Аудгільд Сульберг - Хто проти суперкрутих

Не на скрипці!!! — гнівно зашипіла вона.

Shit!

Ви, мабуть, не забули, що я сказала Бріттані того вечора, коли ми з Нільсом умовляли її приєднатися до нашого музичного гурту. А я ось забула! Хоч аж ніяк не забудько!

— You said that Фелікс благатиме мене стати його дівчиною! — гарчала Бріттані. — That he would be totally wow, щойно побачить чарівну дівчину з тамтамом!

— Тамбурином, — ледь чутно прошепотіла я.

— WHATEVER! YOU LIED ТО ME!

Я здригнулася від її крику.

— В-в-вибач! — пробелькотіла я.

На щастя, з’ясувалося, що Бріттані не так вже залежало саме на Феліксові.

— Well! — примирливо мовила вона. — Як не Фелікс, то буде хтось інший! Але я сьогодні не піду додому, доки ти і Нільс не роздобудете мені якогось бойфренда! От щоб знала!

Бріттані не з тих, хто відкладає задумане на потім. Ми з Нільсом ледь встигли купити собі по пляшці коли, як вона потягнула нас на полювання за бойфрендом. Бріттані значно приставучіша, ніж навіть Арнульф. Вона миттю примазалася до вищої касти, ніхто й оком зморгнути не встиг!

— О, цей навіть дуже нічогенький!

Моє серце вдарилося у ребра.

Хоч ми й стояли доволі далеко від решти, не менш як за п’ять метрів, я відразу зрозуміла, про кого мова. Маґнуса я упізнала б, напевно, й за десять метрів. За манерою ходити, стояти, обертатися і пригладжувати долонею волосся його не сплутаєш ні з ким.

— Він… зайнятий, — пробурмотіла я.

— So what? — пирхнула Бріттані. — Фелікс — хлопець Теї, але це не заважає йому фліртувати з Юганною!

Ні я, ні Нільс не мали що відповісти на це.

— І отой дуже кльовий! — тицьнула вона пальцем. — Круто рухається на сцені, а як стегнами вихиляє!

Я наморщила носа, але промовчала.

Зате не промовчав Нільс. Він ніколи не знає, коли треба стулити рота.

— Hi-ні-ні! Від Бйорна Інґе тримайся подалі! Навіть не думай.

— О так, Бйорн Інґе! — урвала я Нільса. — Більшого catch, ніж він, годі й шукати!

Я чула, як кола забулькотіла в Нільсовому носі.

Але я не зважала. Відчула, що Бйорн Інґе — це варіант! І цей варіант стояв трохи далі, ніж за п’ять метрів від нас. Бріттані не так давно прийшла в нашу школу, звідки їй знати, що Бйорн Інґе тупак з тупаків. Однак просвітити її з цього приводу я не збиралася.

— Еге ж, Маґнус і Фелікс милі хлопчики, — вела я далі. — Але вони й близько не валялися біля Бйорна Інґе! До того ж він, з якоїсь абсолютно незрозумілої причини, без пари. На твоєму місці я б ним зацікавилася!

— Ну, я — не ти! — сказала Бріттані. — Thank God!

Але мене так легко не злякати!

— Звісно, ні, — усміхнулась я. — Просто я чула, як хтось казав, що Бйорн Інґе недовго буде самотній. Надто після того, як він так неперевершено вихиляв стегнами на сцені. Якщо ти кажеш, що він кльовий, то, може, варто…

— БЙОРН ІНҐЕ!!!

Я ледь не оглухла на ліве вухо.

Проте вмить забула про свою глухоту. Перед нами, мов з-під землі, вигулькнули Маґнус та Бйорн Інґе й запитально витріщилися на Бріттані.

— Ну, що таке? — запитав Бйорн Інґе.

Бріттані вийняла блиск для губ, намазюкала їх грубим шаром, голосно цмокнула й підвела на нього очі.

— Я тільки хотіла сказати, що ти суперський на сцені! — манірно мовила вона. — Ти такий amazing! Я вражена! Коли?

Бріттані вихопила пляшку коли з Нільсових рук і тицьнула її під ніс Бйорнові Інґе.

Але Бйорн Інґе, здавалося, її не чув. Жодний мускул не ворухнувся на його обличчі, він тупо дивився поперед себе з дурнуватою усмішечкою на устах, наче ввійшов у якийсь дивний транс.

Я обернулася, певна, що позаду стоїть Тея. У Бйорна Інґе часто з’являється отой скляний погляд, коли вона десь поблизу.

Чи радше, коли вона бувала поблизу.

Саме так…

Після шести років Бйорн Інґе нарешті вийшов зі закоханої-в-Тею-фази!

— Серйозно! — не вгавала Бріттані. — Ти був просто бомбезний! I just loved your moves! Можна подивитися на твою бас-гітару?

Вона взяла свіжозакоханого Бйорна Інґе під руку й повела за собою.

З темряви на світло

— Бачили б ви його мармизу! — сміявся Маґнус.

— Як мішком прибитий! — аж гикав від сміху Нільс.

— От млин! — вихопилося мені, хоч поганих слів я не вживаю.

Раптом усі замовкли.

— Ви були супер-суперкласні, — усміхнувся Маґнус.

Знов отой Маґнусовий погляд. Таким він дивився на мене, коли я співала. Наші очі немов зробили отак: клік! — і стали на свої місця, як у грі в китайські шашки, коли кульки лягають у свої лунки.

Багрянець хвилею залив мої щоки, серце немов зірвалося у прірву, кров із запаморочливою швидкістю шугонула жилами. Мені стало так гаряче, що я скинула з голови шапку і…

Ні.

Ні!

НІ!!!

— Ой! — вигукнув Маґнус. — Що це?

Я похапцем знову натягнула шапку на чоло.

— Нічого! — я почервоніла, як буряк. — Це просто… нічого!

— Щось таки було, — наполягав Маґнус. — Але ти гарна в шапці також!

Гарна?

Також?

Гарна в шапці також?!

— Крутий стиль, до речі, — додав він. — Чорне на білому, як…

І раптом замовк на півслові.

— Я мав на увазі не…

Я лише всміхнулася.

Мама каже, що чорний колір надто агресивний на тлі зовсім білого волосся і блідої шкіри, однак я з нею не погоджуюся. Погоджуюся з Маґнусом. Саме тому, що я біла й бліда, чорне мені дуже пасує. Після Конкурсу талантів я аж тричі вбирала до школи чорний одяг.

— То… як гадаєш, хто переможе? — запитав Маґнус.

— Ви маєте великі шанси, як на мене, — мовив Нільс.

Я так енергійно закивала головою, що шапка знову ледь не зсунулася з чола.

— Сподіваюся принаймні на почесне третє місце, — сказав Маґнус. — 3 музикою і танцями — усе добре. А ось Тея співала препаскудно, тож…

— Третє місце вам гарантоване, — запевнив Нільс.

— Навіть із Теєю, — додала я.

— Надіф цього разу, напевно, теж візьме призове місце, — вів далі Маґнус. — Він класно бацав на барабані. І ота дівчинка з п’ятого класу, яка грала на флейті, теж справжній шик!

Ми з Нільсом перезирнулися.

Чи не скаже він щось про…

— Але переможете однозначно ви. Бо не такі, як всі… тобто дивні… Ну, темні конячки, одним словом…

Що й треба було довести!

Назватися «Темною конячкою» було не лише моєю ідеєю.

Після першої репетиції у мене вдома, у