Yuleesi - Стражі Дзеркала , Yuleesi

Розділ 9. Прокляття Дев’яти ножів

Останній день подорожі народжувався, сонце вставало, і ліс тепер видавався сюрреалістичним творінням. Крізь могутні стовбури вікових дерев просвічувало золоте проміння, ранок був свіжим, але незвично тихим. Не чути було гомону пташок, та й Стражі збиралися в дорогу тихо і швидко, не витрачаючи часу на балачки.

Рубі утрамбовувала свій наплічник, краєм ока стежачи за Відступниками. Севен весело сміявся з Пілота, який щойно відліпився від Емілії. І ні, «відліпитися» не означало в даному випадку «розірвати занадто пристрасний поцілунок». Спостерігаючи за Ем та Пілотом, Рубі дедалі частіше ловила себе на порівнянні з рабом і королевою. Альтаїр не робив спроб поцілувати її, хоча б обійняти чи просто натякнути на свої почуття, які й так було видно неозброєним оком. Він просто приносив їй квіти, сидів біля неї, уважно слухаючи її мову, подавав їй першій чашку чаю чи кави, шанобливо вкривав її плечі накидкою, коли ставало холодно… І нічого не вимагав натомість.

Міа стояла біля Севена – теж мені, несподіванка! – і Рубі бачила її обличчя, рішуче, навіть жорстке, коли погляд Відступниці падав на Ернандес. Сердито рикнувши крізь зуби, Страж застебнула блискавку на рюкзаку.

-Я так більше не можу, – Катрін гепнула свій наплічник поруч із речами сестри.

-Цього разу що трапилося? – ліниво поцікавилась та, відводячи погляд від Етелхарда.

-Це все Дей… – застогнала Лімер, озираючись на групку Наставників, які щось обговорювали.

-А що він? – зацікавилася Ем, приєднуючись до них з букетом фіолетових рі – квітів сміху, які ростуть виключно в пралісах цього регіону.

-А я бачу, Пілот часу не гаяв сьогодні, – усміхнулась Рубі, розглядаючи букетик.

Ем глянула на квіти.

-Так, я сьогодні прокинулась, а він сидів біля мене і тримав їх у руках.

-Servus – Reginae, – захихотіла Ернандес.

-Дуже смішно, – Емілія закотила очі і повернулася до Катрін. – Так що там із твоїм принцом?

-Ти знаєш, мене чомусь тривожить те ж питання, – фиркнула та. – Він якийсь такий… Невизначений.

Я маю на увазі… Ну видно ж, щось він до мене відчуває! Але чомусь він не показує цього. І мені… ніяково. Здається, що я на нього вішаюся.

-А ти не вішайся. – Заявила Рубі.

-Я і не вішаюсь, – огризнулася Катрін. – Я кажу, що мені здається…

-Ні, я не про те. Я маю на увазі, не виділяй його. Не усміхайся. Не фліртуй. Жодним чином не демонструй, що він для тебе означає більше, ніж будь-який інший Наставник.

-А хіба я…

-Ні, ти так не робиш, – відрізала Рубі.

-Ти просто в той момент не бачиш свого обличчя, – хихикнула Ем. – Ти починаєш відразу усміхатися, ніби…

-Ніби екстазі об’їлася, – вставила Рубі.

-Дуже смішно, – визвірилася Катрін.

-А хто сміється? – невинно поцікавилася Рубі. – Це трагічно.

Катрін похмуро продемонструвала їй відому комбінацію з пальців і зникла в нутрі автомобіля.

Дівчата перезирнулися.

-Що відбувається? – поцікавилася Ем, кивнувши головою на Наставників.

-Не маю зеленого поняття, – відгукнулася Рубі, втомлено сідаючи поруч із подругою на поваленому дереві. – В мене інші біди.

-Що вже трапилося?

-Та як тобі сказати… – Рубі нервово вертіла в пальцях зірвану травинку. – Мене кілька годин тому ввічливо попросили залишити у спокої Севена, інакше нічого доброго я можу не чекати.

-Тобто? – з автомобіля вигулькнула голова Катрін. Ем глянула на Рубі широко розплющеними очима.

-А що незрозумілого в цій фразі? – дівчина вмить розірвала на локшину травинку і викинула її рештки. – Мені сьогодні не спалося, і я відійшла прогулятися. А там зустріла Мію.

-І? – Ем несвідомо нахилилась уперед.

-І вона розповіла мені зворушливу історію про те, що вона з дитинства закохана в Етелхарда, завжди була поруч із ним і чекатиме вічно на почуття у відповідь. А він, свиня така, не звертає на неї уваги, бо вона для нього не більше, ніж молодша сестра…

-То що ж їй потрібно від тебе? – не зрозуміла Катрін.

-Ну, вона сказала, що ціле життя терпіла його стосунки з іншими, а тут з’явилась я, і вона зрозуміла, що все втрачено, бо він, за її словами, не відступиться від мене. Не дуже розумію, що вона мала на увазі.

-Я щось таке читала, – схвильовано прошепотіла Ем. – Це називається «вогненними серцями». Люди, які ніколи раніше могли не зустрічатися, раптом стають найріднішими одне для одного…

-Воу! Пригальмуй! – Ернандес підняла вгору руки. – Це ж не Севен прийшов до мене зі словами «Я кохаю тебе більше за життя». Це сказала Міа. А потім почала слізно благати мене, щоб я віддала його їй. Відступилася від нього.

-Вона що, серйозно? – Катрін звела очі до неба. – Де її гордість? Вона хоч чула про таке поняття?

-Ага, десь те саме і я їй сказала. А у відповідь почула, що нажила собі ворога. Мила дівчина, правда?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍