Софія Чар - Кляте фентезі, Софія Чар

– Що, не смачно?

Голос господині не змінився, але Зоря спішно захитала головою.

– Смачно, але гаряче, я ледь тепле зазвичай їм, – поспішно домовила вона, навчена гірким досвідом.

Те що для неї було гарячим, для решти нормальних людей могло бути лише теплим, тому дівчина звикла до здивованих вигуків. Тереса вигукувати не стала, лише стиха гмикнула.

– Ну добре, почекаємо, поки вихолоне. Северин все одно загляне не раніше вечора.

«Загляне?!» – пальці дівчини мимоволі здригнулися.

Якось вона не відчувала за собою особливого бажання заводити знайомство з тим, хто копирсався в її голові. А ось Тереса витлумачила її напругу по іншому. Припинила посміхатися та тихо зітхнула, склала руки на колінах, наче добра бабуся, але Зорю це змусило напружитися ще більше. Погляд вицвілих очей зовсім не нагадував їй погляд древньої бабці на порозі деменції. Ні, це був погляд старого, та хитрого хижака.

– Доню, Волелюб сказав, що ти назвалася ім’ям роду Зоря, може скажеш, як тебе звати?

М’якості тону Зоря повірила ще менше, ніж позі доброї бабусі.

– Ем… Моє ім’я Зоря, Зоряна та друзі, сім’я називають Зорею. Я певно щось не так сказала?

Що вона дійсно сказала щось не так дівчина зрозуміла по тому, як різко відхилилася назад бабця, здивовано глянувши на неї. На мить в кімнаті зависнула тиша, котру перервала здавлена фраза, котру пані в поважному віці варто було б забути.

– Ото вже довбешки пустоголові! Ні, щоб до ладу вислухати та все для себе пояснити, ні, підняли на вуха всіх! О, тільки ви мені потрапити, я вас…

Тонкі долоні з сухими пальцями повільно стиснулися в красномовному жесті, наче вона викручувала щось.

Як зачарована спостерігаючи за цим жестом, Зоря машинально погладила боки тарілки. Здається, зараз повз неї пройшла велика біда, але дівчина тільки закусила губу. Хотілося поставити безліч запитань, але дівчина знову відчула себе як на крихкому весняному льоді. Один зайвий рух – і вона йде на дно.

Думка змусила дівчину пересмикнути плечима та знову схилитися до бульйону. Ні, краще вона буде більше слухати, ніж говорити.

Втім поки слухати довелося лише невдоволене бурмотіння Тереси. Старенька, певно, належала до того типу людей, котрі вважають за краще тримати себе в руках до і під час вирішення проблема. Розслабитися та виказати емоції вони дозволяли собі лише після. Втім, довго вдавати з себе страшенно зайняту бульйоном не вдалося. Рідина, що спочатку йшла так важко, розбурхала відчуття голоду і вже скоро дівчина перехилили тарілку й полегшено зітхнула.

– Дякую, пані.

– Вже все? Молодець яка. Зараз пошукаю тобі що з одягу. Сьогодні тобі ще рано вставати, та все ж краще одягнися. Чи бодай хустку дам… Хто ж-то тобі такий сором з косою зробив?

Підхопившись з місця, бабця заметушилася по хаті, відкрила велику скриню біля вікна, посунувши з неї строкато вишиту мережку. Втім щось їй не сподобалося та вона полишила скриню та одразу відійшла до невеликої скриньки, що стояла справа від виходу до сіней.

– Що? – розгубившись, Зоря про всяк випадок навіть торкнулася свого волосся.

Шалено сплутане, та на щастя воно було на місці. На мить дівчина відчула радість від того, що в кімнаті немає дзеркала, інакше їй було б непереливки. Коси з тих пейсиків, котрі залишилися не заплести було вже давно, тому вона не одразу зрозуміла, про що взагалі говорить господиня.

– То нічого… Ніякого сорому, просто для дороги така необхідність, – все ж обережно відповіла дівчина.

Сиве волосся самої господині було зібране у просту косу та вкладене навколо голови. Із запізненням та Зоря згадала, як за маминими розповідями бідкалася її мати, коли донька зрізала косу. А коли так, не варто було говорити, що волосся вона спершу обскубала сама, а потім рівняла у перукаря з періодичністю раз в декілька місяців.

Господиню відповідь чомусь не заспокоїла. Розкопавши в скрині пару чобіток, вона випрямилася, щоб озирнутися. Та не встигла Зоря напружитися, як трохи осудливий погляд дістався припічку.

– Не буду я питати, дівчинко, що тебе з чародіями зв’язало, та коли не щось важливе, тримайся якомога далі. У нас тут людям, нелегко жити, та все ж чесно та поважати будуть не за кров’ю, а за тим, хто ти є.

Що відповісти на це, та що це взагалі означає Зоря зрозуміла не дуже, та все ж про всяк випадок обережно кивнула. Поворушившись, дівчина облаштувалася трохи зручніше та загорнулася в ковдру. Тіло все ще відчувалося трохи ватним, але принаймні голова була ясною. А коли так – голова гостро потребувала інформації.

– Вибачте мені, я не дуже добре орієнтуюся… Здається у всьому світі, – з трохи гіркою самоіронією Зоря похитала головою. – Я сказала, щось не те і вас всіх стривожила. Може поясните мою помилку?

Старенька встигла повернутися до великої скрині та слова дівчини змусили її оглянутися та розгублено глянути на неї. Настільки розгублено, що Зоря мимоволі відчула тривогу. Невже схибила, варто було відкрити рота?

– Дівчинко! – спантеличено вигукнула вона. – Невже у вас зовсім забули про діяння степових вовків роду Зорі забули? Невже не вчать того дітей?

Краще б схибила. В голосі жінки раптом з’явилася майже ображена нота. Гірка та болюча, неначе відповідь на несправедливо завдану кривду. Настільки сильну, що Зоряні навіть стало ніяково та вона трохи винувато пересмикнула плечима.

– Я здалеку, пані. Пробачте, не хотіла вас образити.

Дійсно, вже точно не цю поважну стареньку, котра так тепло зустріла їх ще вчора, коли їх тільки привезли двома кулями до її хати.

У відповідь старенька лише важко зітхнула та пройшла вперед, щоб присісти поряд з дівчиною на лавці.

– Нічого, дівчинко… То не твоя провина. Скоріше тих клятих Фаргайських лисів, – на мить у виразі обличчя господині з’явилося щось жорстке та холодне.

Настільки, що Зоряна на мить знову відчула холодні обійми річки. Добра та чуйна старенька явно в молоді роки займалася не лише вишиванням та пряжею.