Анна Мінаєва - Місто трьох королів, Анна Мінаєва

Розділ 9.2

— Ходімо, — закотив очі Гідеон. — Час розважитися. 

Я тільки зараз звернула увагу на його одяг, мої питання про участь у змаганнях, були зайвими. Нехай поверх він і вдягнув розшитий золотою ниткою чорний камзол, під ним була сіра сорочка з воланом на шиї та зручні штани без прикрас. Гідеон з самого початку збирався вийти сьогодні з лордами, а не сидіти з леді.

— Вимушений полишити тебе тут, сестро, — промовив Гідеон, коли ми підійшли до дерев’яної альтанки, в якій вміщувалося з десяток круглих столів. За кількома з них вже сиділи леді у легких сукнях, обмахувалися віялами, тримали в руках чашки з чаєм. — Не роби дурниць.

— Ти це мені кажеш? — пирхнула я, скинувши брови. — Це ти чомусь вирішив позмагатися з лордами за увагу леді.

Брат тільки головою похитав, закотивши очі і залишив мене одну.

А я роззирнулася, роздивляючись навкруги. Доєднуватися до леді поки не було бажання. Мене аж підкидало на місці від думки, що варто якомога швидше знайти гроші, щоб погасити борги батька. І зараз я шукала бодай якусь підказку від богів про те, як мені це зробити.

Однак боги не вказали мені на мішок з золотом, який чекав на мене десь за кущем. Вони вказали мене на людину, яку супроводжував слуга герцога.

Лорд Шерве знову з’явився на заході, який мав зблизити лордів та леді. І щось мені підказувало, що йому я нічого магічного продати не зможу. 

Озирнувшись ще раз, щоб перевірити, де знаходиться брат, я розвернулася та покрокувала до Крістіана. У мить, коли я наблизилася до нього, слуга схилився і вже задкував, залишаючи гостя самого.

— Леді Браер, — він помітив мене та першим звернувся з легкою посмішкою, яка зараз тільки дратувала.

— Ви образили мене, — промовила я замість привітання чи легкої першої фрази перед бесідою.

— Що? — темні брови зійшлися на переніссі. — Коли я встиг, леді Браер?

— Ваші вибачення були образливими, — видихнула я, стискаючи світло-блакитну спідницю сукні з відкритими плечима. — На Святі див ви не зробили нічого, щоб перепрошувати після. Це я запросила вас на танець, хоча це і не прийнято. Все, що ви зробили там, це врятували мене. І мою гордість. Однак, я перепрошувати не буду. Адже не вважаю себе винуватою.

На мить Крістіан закляк на місці, наче я вразила його своїми словами чи поведінкою. А потім нова усмішка розквітла на його обличчі.

— Леді Браер…

— Емілі.

Він кашлянув.

— Емілі, я перепросив не за танець, а за свою поведінку. Я не мав взагалі так поводитися. Це було надто легковажно. І звісно ж я не хотів образити вас. Мені сподобався танець із вами, але…

— Я не плекаю жодної надії, лорде Шерве, — перервала я його. — Ви жодним чином не виказали симпатії до мене, то чому я маю думати інакше?

— Звіть мене Крістіан, — промовив він, обравши ту ж тактику, що і я мить тому. — Мені шкода, що я образив вас. Чи можу я якось загладити свою провину?

— Ви сьогодні берете участь у змаганнях?

— Тільки задля розваги, — кивнув він. 

— Не піддавайтеся тоді моєму братові, Крістіане, — відгукнулася я. — З вами він буде змагатися на повну силу.

— Я не сподобався лорду Браер? — вигнув брову чоловік, хитро поглянувши на мене.

— Так, бо він чомусь вирішив, що ви сподобалися мені, — легко зізналася я. — Та ви образили мене. І я поки не можу придумати, як вам виправити ситуацію.

Відчуваючи себе переможцем у цій розмові, я ще раз скоса поглянула на Крістіана, підхопила спідницю і неквапливо покрокувала до альтанки.

Спиною відчувала його погляд. І не могла стримати посмішку.

Та варто було помітити леді у зеленій сукні, що стояла біля альтанки, як посмішка згасла сама собою.

Вона теж мене помітила, примружилася:

— Леді Браер.

— Леді де Лое, — я відповіла таким саме тоном. — І ви тут.

— Звісно, а як інакше? — вона розвела руками. — Ви не раді мене бачити?

— Як я можу не радіти нашій черговій зустрічі? — парирувала я. — З вами нам завжди є про що поспілкуватися.

— Рада це чути, — Луїза провела долонею по келиху з тонкого скла, який тримала в руках. — І можу розрадити ще і вас. Герцог розпорядився посадити нас з вами поряд за одним столом.

І така їдка посмішка з’явилася на обличчі принцеси Есенцій, що мене аж сіпнуло.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍