Ньюбі Райтер - Де трава зеленіша, Ньюбі Райтер

До кав’ярні поспішав симпатичний засмаглий чоловік.

– Привіт, любий! – закохані ніжно поцілувалися. – Ти ж пам’ятаєш мою подругу Юлю.

– Звичайно, Віруню, – кивнув той, – ми познайомилися на вечірці з приводу твого дня народження. Вітаю!

За місцевим звичаєм, вони тричі поцілувалися у щічки.

– Дівчата, що п’ємо?

– Ой, ми так заговорилися, що й замовити забули.

– Не проблема, зараз піду замовлю! – заспокоїв кохану Мігель. – Знаю, що ти хочеш капучіно. А тобі, Юле, що взяти?

– Мені, будь ласка, галао (кава з молоком – прим. авт.), гаряче.

Чоловік зайшов всередину кав’ярні, щоб зробити замовлення.

– Він у тебе дуже привітний! – зауважила Юля. – Мені він ще на тому обіді сподобався. Метушився, так непокоївся, що ти йому відмовиш. Підняв на ноги усіх в ресторані. Хотів, щоб все було «перфейту» («досконало»).

– Перфекціонізм у нього присутній, це правда, – погодилася Віра.

– А ось і я, – Мігель підійшов до столика. – Замовлення вже несуть. Може ще б чогось з’їли перед змаганнями?

– Не нам же на хвилях гарцювати, так що все гаразд, любий, не турбуйся, – ніжно відповіла Віра.

– Тоді п’ємо каву й ходімо дивитися на вашого вчителя португальської. Будемо вболівати!

При згадці про Антоніо Юля мимоволі посміхнулася.

*   *   *

На «дикому» пляжі з іншого боку маяка було гамірно. Окрім звичайних відпочивальників та туристів, тут зібралися поціновувачі дивовижного і водночас небезпечного виду спорту. Серфінгісти натирали дошки воском, перемовлялися між собою та з організаторами змагань. Вживалися заходи безпеки. Троє рятувальників тестували водні мотоцикли, намагаючись справитись із керуванням  та приборкати величезні хвилі.

Мігель, Віра та Юля ще здалеку помітили знайомі обличчя на пляжі. Виявилося, що подивитися на виступ вчителя португальської зібралися усі курсанти. Навіть завжди байдужа до всього колумбійка Ракель, і та сиділа зараз на піску та іспанською вичитувала свого чоловіка Педро, бо той не взяв їй кофтинку.

– І я оце повинна мерзнути тут? Чим ти думав? – не вгамовувалась жінка.

– Та я ж не знав, що сьогодні буде вітер холодний, кохана! – виправдовувався аптекар.

– Ти ніколи нічого не знаєш! – вона смішно надула губи та відвернулася від чоловіка.

– Ракель, тримай мою куртку, – мовив Рустам, підійшовши до подружжя. – Я не мерзну.

– Дякую! – зраділа та і накинула її на плечі. – Ось бачиш, Педро, є ще галантні чоловіки на цьому світі!

Надія з Русланом прийшли не самі, а зі своїми онуками. Хлопчики гасали по піску та грали у квача з доньками В’ячеслава та Лариси, які також прийшли підтримати улюбленого професóра.

– Чого вони ніяк не заспокояться? – бідкався програміст.

– А що, краще щоб сиділи й мерзли? – відповідала питанням на питання дружина. – Подобається їм гратися, нехай граються. Це ж діти! А ти не бурчи!

Руфус та Ада прийшли трохи пізніше. Родина чекала на поповнення. Дівчині було важко впоратися з першими місяцями вагітності, але не підтримати улюбленого вчителя вона не могла.

Індійці та іранці прийшли на пляж першими, щоб зайняти вигідні місця для всієї компанії. А Ніночка та Любочка принесли із собою цілий кошик смаколиків, які спекли спеціально для цієї події.

Антоніо, побачивши таку підтримку цієї компанії, розчулився. Такої дружньої групи у нього ще не було. Та найбільше він зрадів, коли помітив серед знайомих облич Її. Ту єдину та неповторну, яку бачив у своїх снах, про яку думав ледь не щохвилини. Заради якої вирішив брати участь у цих змаганнях. Вона мусила побачити цей бік його життя. У неї повинен був скластися образ його як сміливого безстрашного підкорювача хвиль, чоловіка, який зможе захистити її від усіх негараздів, на кого завжди можна покластися і який буде поруч, що б не сталося.

Юля теж помітила свого друга і помахала йому рукою. Він виглядав дуже ефектно у своєму гідрокостюмі. Вона вперше подивилася на нього як на чоловіка. Відзначила його струнку спортивну статуру. Густе чорне волосся, що пасмами спадало на чоло. Білосніжну усмішку на засмаглому обличчі. Їй захотілося підійти до нього та побажати успіхів, але не наважилася зробити це перед іншими курсантами, тому просто посміхнулася до нього.

Диктор повідомляв, що змагання скоро розпочнуться і закликав усіх учасників готуватися.

*   *   *

Хвилі в той день були дійсно величезними. Багато хто із серфінгістів не міг їх підкорити, не втримавшись на дошці падали у воду та розчаровані виходили на берег. Їх підбадьорювали гучними оплесками, проте розпач на обличчях нікуди не зникав.

– Антоніо Салвареш! – крикнув у рупор диктор. Чоловік підняв свою дошку на поспішив у воду.

Курсанти оживилися. Усі вірили в свого викладача, усі по справжньому за нього вболівали. А Юлі чомусь стало зле. Якесь дурне передчуття, що зараз станеться щось погане, почало давити груди. Стало важко дихати.