Сергій Оріанець - Чотири подвиги, Сергій Оріанець

Леонід різко перебив, його голос прорізав тишу, як удар меча.

— Досить слів!! Люций — це минуле, Антуан — наше майбутнє. Ти знайшов його, узяв його брошку, дізнався про монастир. Дій. Ми тисячу років чекали — не змушуй нас чекати ще.

Вортимер підхопив із ентузіазмом, його очі загорілися бойовим вогнем.

— Так! Іди туди, Антуане! Розтрощи цю в’язницю, як я трощив фортеці! Ми з тобою — хай і за склом.

Дайя додав спокійно, але з непохитною вірою:

— Ти знаєш, що робити, ми довіряємо тобі. Люций хай живе — його час іще прийде.

Енріко тихо закінчив, його голос був ніжним, як подих моря.

— Дякую, Антуане, ти дав нам надію… і дружбу. Знайди ключ, хай цей кошмар скінчиться.

Антуан дивився на їхні обличчя — гнівне Леоніда, яростне Вортимера, холодне Дайї й печальне Енріко — і відчув, як їхні емоції сплітаються з його власною рішучістю, мов нитки в міцний канат. Він стиснув брошку сильніше, її рубін слабо мерехтів у світлі свічок, ніби відлуння їхніх голосів.

— Я знайду ключ, — сказав він, і його слова прозвучали як клятва, але потім він замовк, опустивши погляд до підлоги. Його пальці здригнулися на брошці, і він заговорив знову, сором’язливо, майже шепотом: — Я обіцяю… Монастир — мій наступний крок. Люций більше не сховається від правди, і я не покину вас, ви ж знаєте. Але… після розмови з Люцієм я… я вже не певен, чи ключ дракона — це те, що розірве ці кайдани. Його слова про вибір, про сенс… Вони застрягли в мені, як шип. Що, якщо ми женемося за примарою? Що, якщо ми пропустили щось — якусь дрібницю, настільки просту, що вона ховається у нас перед очима? Я не відступлю, я піду в монастир, але… — Він підняв очі, його голос тремтів від невпевненості. — Що, якщо відповідь не в ключі, а в нас самих? У тому, що ми ще не побачили?

Царі завмерли, їхні погляди змішалися — від подиву до напруги. Леонід насупився, його кулаки стиснулися ще сильніше.

— Що ти говориш, Антуане?! — прогримів він, але в його голосі промайнула тінь сумніву. — Ключ — це наш шлях, єдиний, який ми бачимо! Ти знайшов Люція, взяв його брошку, маєш підказку — і тепер вагаєшся? Якщо не ключ, то що? Ми тисячу років шукали вихід, і ти не смієш зупинятися!

Вортимер хмикнув, його ярість поступилася роздратуванню, але очі блиснули цікавістю.

— Ти хочеш сказати, що ми сліпі, архітекторе? — Він ударив кулаком по долоні, але вже без попередньої сили. — Я не люблю загадок, але якщо ти сумніваєшся в ключі, то що? Яка "дрібниця"? Говори ясніше, або я сам розтрощу це дзеркало, хай навіть голими руками!

Дайя нахилив голову, його холодний погляд став проникливішим, ніби він зважував слова Антуана.

— Ти думаєш, Люций знову грає з нами, — сказав він тихо, але твердо. — Дрібниця… Можливо, ти правий. Він любить ховати правду в тіні. Але якщо не ключ, то що? Ти наш провідник, Антуане. Не сій сумнівів, якщо не маєш відповіді. Іди в монастир — і шукай далі.

Енріко глянув на Антуана з ніжністю, його сумна усмішка стала глибшою.

— Твої слова… вони болять, але я їх чую, — промовив він. — Люций казав про вибір, і ти повторюєш це. Може, ми справді щось пропустили — щось, що не в камені монастиря, а в нас. Але ти не зупиняйся, Антуане. Навіть якщо ключ — не все, ти наше світло. Шукай. Ми віримо в тебе.

Антуан стиснув брошку, відчуваючи, як її тепло контрастує з холодом його сумнівів. Царі дивилися на нього — гнівні, роздратовані, замислені, але всі з вірою, що не згасла. Їхні постаті повільно розтанули в дзеркалі, залишивши по собі лише слабкий відблиск і шепіт, що затихав у темряві. Антуан стояв один, дивлячись на рубін, який пульсував у його долоні, і відчув, як сумніви стискають його серце, мов лоза. Їхня реакція — гнів, напруга, але й довіра — лягла на його плечі святим тягарем. Він знав, що піде в монастир, але вперше задумався: чи не женеться він за тінню, коли справжнє світло ховається десь ближче, у тому, що вони всі ще не розгледіли? За вікном вітер підхопив листя каштанів, закружляв його в танці, і в цьому русі Антуан побачив відлуння їхніх доль — нескінченне кружляння, яке він мусить зупинити, але чи правильним шляхом?