Джеймс Джойс - Портрет митця замолоду

полі, у ніжному ясному надвечір'ї, коли хмара пливла на захід в зеленкавому морі небес, стояли вони удвох — діти, які зблудили. Блуд їхній глибоко образив Божу величність, хоч це був блуд лиш двійка дітей, та не образив ту, чия краса — не як земна врода, небезпечна для зрячого, а як вранішня зоря, її знамення, яскрава і дзвінка. В очах її, що дивляться на них, нема образи, ані докору. Вона з'єднує їм руки, долоня в долоню, і говорить до їхніх сердець:

— Візьміться за руки, Стівене й Еммо. Який чудовий вечір на небесах! Ви зблудили, та ви однаково мої діти. Два серця, що люблять одне одного. Візьміться за руки, дорогі діти, і будете щасливі разом, і серце любитиме серце.

Каплицю заливало приглушене шарлатне світло, яке сочилося крізь спущені жалюзі; вутлий промінь світла влітав, наче спис, у щілину між найнижчою планкою та віконною рамою і торкав різьблену латунь свічників на вівтарі, що виблискувала, мов зношені в боях лати янголів.

На каплицю, на сад, на коледж сіяв дощ. Цей безшумний дощ падатиме вічно. Вода підніматиметься дюйм за дюймом, накриваючи траву й чагарі, накриваючи дерева й будинки, накриваючи обеліски й гірські верхи. Саме життя безшумно захлинеться — птахи, люди, слони, і свині, і діти, — трупи безшумно гойдатимуться на хвилі між решток загиблого світу. Сорок днів і сорок ночей литиме дощ, аж поки води накриють лице землі.

Це може бути. Чому ні?

— Розширив шеол пожадливість свою і безмірно розкрив свою пащу, — ці слова, любі братики мої во Христі, взято з книги Ісайї, глава п'ята, стих чотирнадцятий. Во ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь.

З внутрішньої кишені сутани проповідник вийняв годинника без ланцюжка, якусь мить серед тиші вивчав циферблат, а тоді тихо поклав перед собою на стіл.

І неголосно заговорив.

— Адам і Єва, любі мої хлоп'ята, були, як ви знаєте, нашими прабатьками і, як пам'ятаєте, були сотворені Богом, аби зайняти місце на небесах, що звільнилося після падіння Люцифера з його бунтівними ангелами. Люцифер, кажуть, був сином зірниці, ангелом осяйним і могутнім, але він упав, і з ним упала третина небесного воїнства; він упав і разом зі своїми збунтованими ангелами був вергнутий у пекло. За який гріх, нам невідомо. Богослови вважають, що за гріх гордині — за грішну думку, що зринула в одну мить: non serviam — не буду служити. Ця мить стала його згубою. Він зневажив Божу велич миттєвою грішною думкою, і Бог скинув його з небес у шеол навіки.

— Тоді Бог сотворив Адама та Єву й оселив їх в Едемі, на Дамаській рівнині, у чудовім саду, що сяяв барвами та світлом і буяв розкішною рослинністю. Родюча земля приносила їм щедрі дари; звірята й птахи охоче їм прислуговували; вони не знали мук, що вспадкувала наша плоть — недуг, убогості та смерті: всемогутній і щедрий Бог зробив для них усе, що міг зробити. Але Господь поставив їм одну умову: послух Його слову. Їм не вільно було їсти із забороненого дерева.

— На жаль, любі мої хлоп'ята, вони теж упали. Диявол, який колись був осяйним ангелом, сином зірниці, а тепер став нечистим духом, прийшов у вигляді змія, хитрішого над усю польову звірину. Він заздрив їм. Йому, при його упалій величі, нестерпною була думка, що людина, створіння із глини, вспадкує те, що він, згрішивши, втратив назавжди. Він підійшов до жінки, крихкішої посудини, і влив отруту свого красномовства їй у вухо, пообіцявши — о, яка блюзнірська обіцянка! — що коли вони з Адамом скуштують забороненого плоду, то стануть як боги, ба навіть як Сам Бог. Єва піддалась на обман архіспокусника. Вона з'їла яблуко, ще й дала Адамові, який не мав моральної відваги опертися їй. Отруйний язик Сатани зробив своє діло. Вони упали.

— Тут у саду почувся голос Господень, прикликаючи людину, Боже створіння, до одвіту: і перед провинною парою з полум'яним мечем у руці постав Михаїл, небесний воєвода, і вигнав їх геть з Едему у світ, світ болестей і трудів, жорстокості й розчарувань, важкої праці й злигоднів, щоб здобували вони хліб свій у поті чола свого. Але й тоді який милосердний був Господь! Він змилувався над нашими нещасними, знедоленими прабатьками і пообіцяв, що в повноту часів зішле з небес Того, Хто відкупить їх, Хто знову їх зробить Божими дітьми і спадкоємцями царства небесного. І тим Відкупителем упалої людини мав стати єдинородний Син Божий, друга Іпостась Пресвятої Трійці, Вічне Слово.

— І Він прийшов. Він народився з чистої дівиці, діви-матері Марії. Він народився в убогій яскині в Юдеї і тридцять років жив як скромний тесля, аж поки пробила Його година. І тоді, сповнений любові до людей, Він пішов у світ, щоб нести їм нову благу вість.

— Чи слухали вони його? Авжеж, слухали, але не чули. Його схопили, зв'язали, як звичайного злочинця, з Нього насміхалися, як з нерозумного, помилували замість Нього всім відомого розбійника, збичували п'ятьма тисячами бичів й увінчали терновим вінцем. Єврейська чернь і римська солдатня гнали Його вулицями, Його роздягли з одежі й повісили на шибениці; бік Йому простромили списом, і з пораненого тіла Нашого Господа безупинно текла вода і кров.

— І навіть тоді, в ту годину найбільших мук Наш Милосердний Спаситель пожалів людство. Саме там, на горі Голгофі, Він заснував святу католицьку Церкву, що її, як обіцяно, пекельним воротам не подолати. Він заснував її на віковічній скелі й дарував їй Свою благодать, таїнства й святе причастя, і пообіцяв: якщо люди слухатимуть слова Його Церкви, то сподобляться вічного життя. Та якщо після всього, що Він зробив для них, вони впиратимуться у своїй злобі, їм судилася вічність мук — пекло.

Голос проповідника завмер. Він зупинився, склав на мить долоні, розвів їх. Тоді провадив далі:

— Тепер спробуймо уявити собі на мить, наскільки це в нашій змозі, як виглядає та оселя проклятих, яку справедливість зневаженого Бога покликала до буття задля вічної кари грішників. Пекло — це тісна, темна і сморідна в'язниця, оселя демонів і пропащих душ, повна вогню і диму. Бог умисне зробив цю в'язницю тісною, на кару тим, хто не хотів себе зв'язувати Його законами. У земних в'язницях нещасний арештант має хоч якусь свободу — нехай лиш у чотирьох стінах камери чи в понурому тюремному дворі. Не так у пеклі. Пропащих душ