Шаграй Наталія - Полин і чебрець, Шаграй Наталія

 — Життя навчило, — усміхається він, — Колись думав, що зможу харчуватися одним фастфудом, але швидко зрозумів, що це не варіант. Почав експериментувати на кухні. Спочатку виходило жахливо, але з часом…це все можна було їсти.

— Непогано, — я підіймаю келих, щоб підкреслити свої слова. — Ніколи б не подумала, що можеш так класно куховарити.

—  Ти мене недооцінюєш, —  скромно опускає він погляд.  

— Скоріше, я тебе не знаю… — задумливо пробубоніла я.

— Тоді за знайомство поближче та за тихий вечір й смачну вечерю! —  підняв він келих.

На його губах гуляла посмішка. Довкола очей розбіглися гусячі лапки наче докази, що він уміє сміятися та почуватися щасливим. Його погляд був теплий і сяючий, немов сонце, що пробивається крізь хмари. Та й загалом він випромінював спокій та задоволення. І мені подобалося це бачити.

—  За вечір! Цей чудовий дощик вклав спати весь звіринець…І дяка йому за це, —  посміхнулася я, покосившись на кота, який скрутився бубликом.

—  Мені подобається, —  пригубив він вино.

 —  Як тобі Київ? – подумавши запитала я. — Тільки мовчи про смітники. Я вже чула цей біль харків’ян. І готова заперечити. В Києві є смітники. Може не так густо наставлені, як в Харкові, але є. І я вже зрозуміла, що любов харків’ян до свого міста – це окремий вайб.

І він розсміявся, так заразно, що й собі посміхнулася.

—  Ну в Харкові ще лавочки… —  підкинув він фразу й знову зайшовся сміхом.

—  Ой, все! А то таке враження, що Адама і Єву вигнали не з Едему, а з Харкова.

І сміхом він подавився й з очей його бризнули сльози.

—  От, що ти зі мною робиш? – вистогнав він питання.

—  Зійдемося на тому, що це все Україна і як гарно, що у нас є Харків, Рівне, Одеса, Івано-Франківськ, Херсон, Львів та інші міста, містечка і села. Усі вони по-своєму чудові, —  закотила я очі.

—  Про міста більше не будемо, —  потягнувся він за водою й великими ковтками запив свій сміх.

—  Згодна, мій промах, запитати у харків’янина про Київ, —  скрутно похитала головою.

—  Ти можеш питати про що завгодно…

—  Ян? Не підставляйся… —  тепер уже розсміялася я.