Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Наука, Освіта » Ляльководи, Роберт Хайнлайн 📚 - Українською

Роберт Хайнлайн - Ляльководи, Роберт Хайнлайн

44
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Ляльководи" автора Роберт Хайнлайн. Жанр книги: Наука, Освіта.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 32 33 34 ... 102
Перейти на сторінку:

Не встиг я зреагувати, як він торкнувся мене своїм шокером, і я відчув паралізуючий удар болю, який, проте, швидко стих.

— Відповідай, чорти б тебе забрали! Яка планета? Марс, Венера? Юпітер? Сатурн? Уран? Нептун? Плутон?

Старий перелічував планети, і кожна з них поставала у мене перед очима. Коли ж він вказав відповідну назву, то моя свідомість на це зреагувала, але думку про названу планету негайно забрав у мене володар.

— Кажи, — продовжив Старий, — бо скуштуєш батога.

— Жодна з них, — почув я власний голос. — Наша домівка розташована значно далі. Вам ніколи не вдасться її знайти.

Старий поглянув мені за плечі, а потім мені у вічі.

— Схоже, ти брешеш. Доведеться тебе трохи збадьорити, щоб ти давав чесні відповіді.

— Ні, не треба!

— Та ні, треба.

Він повільно підніс шокер мені до спини. Правильна відповідь знову спалахнула в моїй свідомості, і я вже був готовий її дати, як раптом щось схопило мене за горло. І з’явився біль.

Біль не вщухав. Мене неначе розривало на шматки; я спробував заговорити, розповісти, зробити все, щоб зупинити біль, але не міг нічого вдіяти, бо рука й далі стискала мене за горло.

Крізь розмиту туманність болю я побачив обличчя Старого; воно мерехтіло й пливло в повітрі.

— Досить? Чи, може, ще? — запитав він. — Будеш говорити?

Я почав відповідати, але закашлявся й подавився. І побачив, як Старий знову простягнув до мене шокер.

Тоді я розпався на шматки й помер.

***

Вони схилилися наді мною. Хтось сказав:

— Він приходить до тями; пильнуйте, бо він може сильно вдарити.

Наді мною нависло стривожене обличчя Старого.

— З тобою все гаразд, синку? — стурбовано спитав він.

Я мовчки відвернувся.

— Звільніть місце з одного боку, — озвався хтось інший. — Я зроблю йому укол.

— А його серце витримає?

— Безумовно, інакше я цього не робив би.

Власник другого голосу став біля мене навколішки, взяв мене за передпліччя і зробив укол. Потім піднявся, поглянув на свої руки і витер їх об шорти. На шортах лишився кривавий слід.

Я відчув, як до мене повертаються сили. «Це — “гіро” або щось подібне», — подумав я розсіяно. Та що б це не було, воно швидко збирало мене докупи. Невдовзі мені вдалося сісти на підлозі без будь-якої допомоги.

Я й досі перебував у кімнаті з кліткою, якраз перед отим триклятим кріслом. Без особливої цікавості я відмітив, що клітка знову була замкнена. Я почав підводитися на ноги, і Старий, ступивши крок уперед, подав мені руку. Я відбив її геть.

— Не доторкайтеся до мене!

— Вибач, — сказав він і різко кинув: — Джонсе! Візьми із собою Айто і принесіть ноші. Заберіть його назад до лазарету. Док, супроводжуйте їх.

— Слухаю!

Чоловік, який зробив мені укол, виступив уперед і взяв мене за передпліччя.

Я відсахнувся від нього:

— Заберіть руки!

Чоловік зупинився.

— Йдіть геть від мене — всі разом! Залиште мене на самоті.

Лікар поглянув на Старого; той знизав плечима, а потім жестом випроводив усіх із кімнати. Залишившись наодинці, я підійшов до дверей, переступив через поріг і через зовнішні двері опинився в коридорі.

Там я зупинився, поглянув на свої зап’ястя й щиколотки і визнав за краще повернутися до лазарету, де про мене неодмінно подбає Доріс і де я зможу трохи поспати. У мене було таке відчуття, що я провів на рингу п’ятнадцять раундів і всі програв.

— Семе, Семе!

Я підняв погляд — я впізнав цей голос. До мене підбігла Мері й зупинилася, озираючи мене своїми великими жалісними очима.

— Я чекала, — мовила вона. — Ой, Семе, що ж вони з тобою зробили?

Голос її зривався, і я ледве збагнув, що вона сказала.

— Сама знаєш, — відповів я і знайшов у собі сили ляснути її по пиці. — Сука мерзенна, — додав я.

***

Палата, де я лежав раніше, і досі була порожня, але віднайти Доріс я не зміг. Я відчував, що за мною стежать, можливо, це був лікар, але в той момент я й близько не хотів бачити ані його, ані будь-кого іншого. Невдовзі я ліг долілиць на ліжко і спробував відключитися, аби нічого не думати й нічого не відчувати.

Трохи згодом я почув чийсь тихий зойк і розплющив одне око — то була Доріс.

— Боже мій, що трапилося? — вигукнула вона й підійшла до мене. Я відчув на собі її лагідні руки. — Мій бідолашний малючок! Залишайся тут і не рухайся. Я зараз покличу лікаря.

— Не треба!

— Але ж тебе має оглянути лікар.

— Ні. Я не хочу його бачити. Краще сама мені допоможи.

Доріс не відповіла. І незабаром я почув, як вона вийшла. Невдовзі вона повернулася — схоже, вона справді повернулася досить швидко — і почала промивати мої рани. Лікаря з нею не було.

Вона була вполовину меншою за мене, але піднімала й повертала мене так, наче я насправді був малюком, як вона мене назвала. Мене це не здивувало, я знав, що вона зможе про мене подбати.

Коли вона доторкнулася до моєї спини, то я мало не заверещав. Але Доріс швидко забинтувала її й сказала:

— А тепер заспокойся і розслабся.

— Я лежатиму долілиць.

— Ні, — заперечила вона, — я дам тобі попити, будь слухняним хлопчиком.

З її допомогою я перевернувся на спину й випив те, що вона принесла. Невдовзі я заснув.

Мені смутно пригадується, наче мене згодом розбудили, немовби переді мною виник Старий — і я матюками

1 ... 32 33 34 ... 102
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ляльководи, Роберт Хайнлайн», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ляльководи, Роберт Хайнлайн"