Оксана Усенко - Відлуння, Оксана Усенко

— Чарівна шімати, я весь до ваших послуг, але думаю не варто змушувати чекати великого Мохеджо? — швидко опанував він себе, підняв погляд та промовив все тим же спокійно-ввічливим тоном.

 — Прекрасні лінії… Ви ідеальні для втілення одного мого задуму… — продовжувала Ірада, краєм ока відмічаючи веселі бісики в очах напарника «жертви».

— То ми можемо провести вас до вімана? — нарешті не витримав і акуратно спіймав її руку чоловік. Демонстративно поцілував кінчики пальців — давній жест шани.

— Так, звичайно, —  опустила очі Ірада, визнавши, що цей красень вміє тримати ситуацію під контролем. Але вже за мить оговталася і невимушено поцікавилася, — Як думаєте, Мохеджо дозволить мені вкрасти вас на кілька сонцеворотів?

— Думки великого Мохеджо занадто складні для таких скромних помічників, як ми, —  м’яко посміхнувся другий чоловік та подав Іраді руку, щоб проводити її до літального апарату.

— А я чула що помічники декхаї, є живим втіленням їх думок, — чарівно посміхнулася дівчина другій «жертві».

— Ваші твори — це теж втілення ваших талантів, проте чи багато вони розкажуть про ваші плани? —  не полишився в боргу той.

Сергій

Смачна вечеря, вино, невимушені розмови, жарти, прогулянка до узбережжя, де під усипаним зорями небом море тихо цілує майже безлюдний пляж. Тихій шурхіт хвиль та ледь відчутний вітерець навіювали мрійливий настрій. В якийсь момент тієї романтичної прогулянки Стелла підняла голову та замовкла роздивляючись зорі. Сергій також звернув на них погляд.

Над ними розкинувся у всій красі Молочний шлях. Чоловік знайшов поглядом Великий Віз, Кассіопею, Лебедя, Персея. Згадав, як один з побратимів показував йому ці сузір’я на нічному небі, а вдень старанно малював їх схеми на стіні окопу.

— Так, дивись, оце у нас Кассіопея, — говорив Моряк, старанно малюючи ламану лінію  та розставляючи по ній крапочки, які мали позначити зірки. — Це сузір’я назване на честь дружини ефіопського царя Кефея, матері Андромеди. Араби частину зір Кассіопеї називали «руками Плеяд». Наші пращури це сузір'я називали «Бороною» або «Пасікою».

— Боже, яка у людей була уява. Це ж просто якась кривенька англійська дабл ю, — хмикав Сергій, дослухаючись до віддаленої канонади. — І як це можна знайти посеред усіх зірок?

— Легко, якщо знати де шукати. Власне, Кассіопея завжди над нами, просто посеред Молочного шляху. Поряд з нею Персей, — побратим акуратно намалював поряд ще щось схоже на курячу лапку. — У древніх астрономічних атласах це сузір'я зображували у вигляді юнака, який тримає в руці відрубану голову Медузи Горгони.

— Слухай, мені вже дуже цікаво, що ті древні курили, — веселився Сергій…

Та побратима не зупиняли жарти Сергія, він натхненно розказував, показував, вчив знаходити ті сузір’я на небі, розповідав про них легенди. Давньогрецькі, слов’янські, кельтські. Моряк був учителем. За фахом, за покликанням. І розказував він щось таке Сергію навіть сидячи під штучним «зорепадом» фосфорних снарядів, якими русня крила їх у Мар’їнці —  невеличкому містечку під Донецьком, яке тримало оборону з 2014 року. Довше за Бахмут і Азовсталь... Мар’їнку окупанти знищили вщент, перемололи в попіл до стану переритого вирвами поля. Моряк загинув мокрої дощової осені в евакуаційному автомобілі від прямого влучання снаряда…

Сергій мотнув головою, відганяючи спогади.  

— Про що задумалася? — спитав він дівчину, опускаючи погляд.

— Про зорі. Про їх вічність у порівнянні з нашим життям. Іноді так цікаво, як виглядало зоряне небо над нами тисячі років тому. Як виглядатиме через тисячі років. Знаєш, мені якось наснилося, що нашу планету гріє два сонця, — задумливо мовила Стелла, зупиняючись та сідаючи на гальку.

— Гм… Несподівано, — Сергій акуратно опустився поряд. Дівчина віртуозно змінила хід його думок.

— Дурня, правда? — продовжила Стелла опускаючи погляд на море та ледь помітні обриси островів вдалечині.

— Та ні, зовсім ні. Один мій друг розказував, що якийсь американський науковець доводить, що наше Сонце — це подвійна зірка. Просто його пара, це ще не виявлена зірка Немезіда, яка обертається навколо Сонця по витягнутій орбіті з періодом у 26 мільйонів років.

— Справді? — здивовано озирнулася дівчина.

— Угу. Така прикольна пані з солідними загулами. Наступного її наближення очікують десь за п’ятнадцять мільйонів років.

— Не балує своєю присутністю.

— Це, щоб спростувати вираз про нетривалі стосунки на відстані, — посміхнувся Сергій.

— Цікаво, чим нам загрожує повернення тієї блудної Немезіди?

— Нам? Через п’ятнадцять мільйонів років? Не впевнений, що тоді взагалі люди існуватимуть, — хмикнув чоловік. — Ми до путя не знаємо, що було кілька тисяч років тому, а ти переймаєшся за п’ятнадцять мільйонів?

— Натякаєш, що нашу Землю колись дійсно могло гріти два сонця?  І ще грітиме?

— Все могло бути. Звідкись же взялись легенди про кількох богів сонця. Наприклад, у єгиптян було аж чотири верховних боги, які асоціювали з ним: Амона, Атум, Хепрі і Ра. Втім, чотири то, мабуть, перебор, навряд чи в світлі стількох «лампочок» щось вижило б.  Тож, може, давніх людей ввели в оману оптичні ілюзії, — знизав плечима Сергій.