Юрій Корнійович Смолич - Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні

— А ви читали, Піркес, Берту Зутнер «Долой оружие»? — Йдеться про журнал «Долой оружие!» (1892–1899), який видавала австрійська письменниця Берта фон Зутнер (1843–1914). Її однойменний роман (1889) дістав широкий суспільний резонанс і був відзначений Нобелівською премією Миру (1905).

(обратно) 252

Гришка Распутін — Распутін (Нових) Григорій Юхимович (1872–1916) — фаворит царя Миколи II та його жінки Олександри Федорівни, політичний авантюрист. Як «провидець», «цілитель», він набув необмеженого впливу на царя, царицю та їхнє оточення, втручався у вирішення державних справ. Прагнучи врятувати авторитет царської сім'ї, монархісти вбили Распутіна. «Распутівщина» була одним із виявів повного розкладу правлячої верхівки.

(обратно) 253

Піотроков. — Йдеться про місто Пьотркув-Трибупальскі у ПНР.

(обратно) 254

Мурманом тут не обійдеться. — У першій редакції роману «Наші тайни» у розділі «Запитання повторюються», який письменник у наступних виданнях зняв, розповідалося про мобілізацію батька Вані Зілова — ремонтного слюсаря — на Мурманську залізницю. Ю. Смолич так пояснював причини мобілізації: «Тоді міністерство почало присилати на Мурман робітників із прикордонних залізничних дільниць. В прикордонних дільницях залізничний персонал уважався за мобілізований і, отже, підлягав військово-польовому суду. Це був дотепний спосіб утворити персонал Мурманської залізниці і не менш дотепний — звільнитися в прикордонній зоні від неблагонадійного, небезпечного елементу» (Смолич Юрій. Наші тайни. К., 1936, с. 305). В останній редакції письменник згадує Мурман як місце заслання.

(обратно) 255

Елемент Леклянше — гальванічний елемент.

(обратно) 256
«Сейте разумное, доброе, вечное. Сейте! Спасибо вам скажет сердечное русский народ!»

— слова з вірша М. О. Некрасова «Сеятелям» (1876), зверненого до «сеятелей знанья на ниву народную».

(обратно) 257

… окрім видань «Развлечения»… — петербузького видавництва, яке орієнтувалося на смаки міщанського середовища.

(обратно) 258

Ситін Іван Дмитрович (1851–1934) — російський видавець-просвітитель. У його видавництві виходили дешеві видання творів класиків, народні календарі тощо.

(обратно) 259

… Xорь — практик, Калинич — ідеаліст… — герої оповідання І. С. Тургенєва «Хорь и Калинин» з циклу оповідань і нарисів «Записки охотника» (1847–1852).

(обратно) 260

Человек — это звучит гордо!.. — слова Сатіна з п'єси О. М. Горького «На дне» (1902).

(обратно) 261

Деражня — райцентр Хмельницької області.

(обратно) 262

Вапнярка — селище в Томашпільському районі Вінницької області.

(обратно) 263

… князів з «дикої» дивізії… — У виданні 1936 р. Ю. Смолич дав до цього місця таку примітку: «Тобто офіцери-князі з так званих «диких» (кавказьких) дивізій».

(обратно) 264

Ампір — стиль пізнього класицизму в архітектурі і декоративно-прикладному мистецтві, що виник у Франції на початку XX ст.

(обратно) 265

Сухомлинов Володимир Олександрович (1848–1926) — російський генерал, у 1909–1915 рр. — військовий міністр. У 1916 р. за непідготовленість російської армії до війни був арештований, у 1917 р. засуджений до посмертного ув'язнення, в 1918 р. звільнений за віком, емігрував.

(обратно) 266

Двадцять сьомого був царський указ про розпуск Думи. — Указом царя 25 лютого 1917 р. було перервано засідання Четвертої державної Думи, 27 лютого 1917 р., в день повалення самодержавства, депутати Думи створили Тимчасовий комітет Думи, який за згодою есеро-меншовицького виконкому Петроградської Ради сформував буржуазний Тимчасовий уряд.

(обратно) 267

Микола Другий зрікся престолу… — Після перемоги в Росії Лютневої революції Микола II 2 березня 1917 р. зрікся престолу.

(обратно) 268

Михаїл Другий — Михаїл Олександрович (1878–1918), великий князь, син Олександра III. В 1917 р. після зречення Миколи II відмовився від прав на престол.

(обратно) 269

Фредерікс Володимир Борисович (1838–1927) — російський державний діяч, з 1897 р. міністр імператорського двору. Після 1917 р. емігрант.

(обратно) 270

— «Отречемся от старого ми-и-ра…» — початкові слова «Робітничої «Марсельєзи». У квітні 1792 р. військовий інженер Руже де Ліль створив пісню під назвою «Бойова пісня Рейнської армії». До Парижа її приніс марсельський батальйон добровольців, і вона залунала по всій Франції як «Марсельєза». В 1875 р. російський революціонер-народник, учасник Паризької комуни П. Лавров написав на мелодію «Марсельєзи» нові слова і назвав свій твір «Робітнича «Марсельєза». Вона була дуже популярна в Росії і на Україні.

(обратно) 271

Соціаліст-інтернаціоналіст — член партії меншовиків-інтернаціоналістів (об'єднаних соціал-демократів-інтернаціоналістів), створеної в лютому