Ірина Айві - Оновлені почуття, Ірина Айві

Глава 16

-- Сядь поруч зі мною. Романтику ніхто не скасовував. Як шалено закоханий чоловік я хочу завжди бути поряд з тобою, -- різкий тон бризкає сарказмом.

 Жоден закоханий чоловік не буде себе поводити так грубо ні зі своєю дівчиною, ні тим паче з дружиною.  Дан вірить, що наші справжні почуття можна замаскувати виставою. Ну нехай вірить!

Мені ж нічого не залишається,  як приєднатися до вечері. Світлана накрила стіл для двох на балконі. Вино, келихи, навіть свічки на підлозі розклала.  Все так романтично та гарно. Бідолашна думає, що ми справжнє подружжя, тому й намагається не опустити жодну дрібничку. 

-- Добре, якщо ти так хочеш, -- байдуже киваю плечем й сідаю навпроти Дана. 

-- Вина?

-- Ні! -- відповідаю холодно, навіть не глянувши на чоловіка. 

-- Ти що сьогодні лимонів об'їлася?  Здається зразкова дружина на мою пропозицію мала б мило усміхнутися й сказати "дякую, коханий". А в тебе такий вираз обличчя ніби ти хочеш зіштовхнути мене з балкона. Якщо хтось нас такими побачить, ти за це нестимеш відповідальність. 

-- Ох, ти навіть уявити собі не можеш, як сильно я хочу, щоб ти  був у другому кінці світу, і щоб ми ніколи з тобою не зустрічалися. Зараз ми одні, тому я хочу бути собою. Немає потреби у виставі. 

-- Угу, ... а я чомусь думав, що ти маєш хоч трохи здорового глузду. За нами слідкують і дуже пильно. Як ти ще цього не зрозуміла? Ти ж наче хитра та винахідлива. Усі хто зараз є у цьому домі мріють, щоб цей шлюб розпався. Особливо мій батько. 

Глянувши на Дана я вирішила мовчати. Саме так мені вдасться відновити внутрішній спокій. А шлюб наш все одно розпадеться, тільки потрібно трохи часу.

Не отримавши відповіді Дан нахилився до мене максимально близько і мені довелося  зібрати всю свою мужність, щоб не відхилитися назад.

-- Дане, мені не хочеться вина, а от від чашки чаю я не відмовлюся. 

Взявши чайник я наповнила свою чашку ароматним чаєм. 

-- Ммм, який він ароматний, -- примруживши очі, я втягнула ніздрями запах.

-- Чорний зі шматочками полуниці. Якщо хочеш можеш і вершків додати. 

-- Думаєш так буде смачніше?

-- Не знаю! Мені подобається. 

-- І я спробую. Якщо ти нахвалюєш ...

На мить я забуваю хто сидить переді мною. Посміхаюся не приховуючи емоцій, але пронизливий погляд Дана в мить розставляє всі крапки над <<і>>. 

-- Ми не повинні прогавити від'їзд маминих гостей. Я приготував для них дещо цікаве, -- потирає долоні. 

-- Нам знову доведеться спуститися вниз?

-- Ні! Ми тут будемо. 

Не второпавши, що замислив Дан я взяла чашку, щоб випити чаю. Зробивши кілька ковтків  зрозуміла, що мені подобається мікс чаю, вершків та полуниці. Хоч щось приємне за цілий день. 

Дан зайнявся вечерею. Він з апетитом поїдав гарячий салат з курки й запивав його червоним вином. 

Та раптом він знову зосередив свій погляд на мені. 

Що це з ним?  Що він хоче вигледіти на мені?

-- Чудовий вечір, мила! Правда ж? 

Голос Дана вмить став шовковим. Невже на нього смачна їжа так діє? А може його закоханий комар вкусив, тому він такий. 

-- Тихо, але місяця та зірок не видно. 

-- У цьому є своя краса. Не думаєш?

-- Дане, до чого ці всі слова? Я не розумію. Це я -- дівчина яку ти терпіти не можеш. 

-- Шшш, ...

Чого він піднявся зі свого крісла?  Навіщо наближається до мене? Що він знову вигадав?

-- Що ти робиш? 

-- У тебе тут крихти, -- великим пальцем торкнувся кутика моїх губ.

-- Але я нічого не їла ...

Відповіддю на мої слова був сміх який міг означати що завгодно. 

Переплівши наші пальці Дан змусив мене стати на ноги. 

-- Дане, ... -- прошепотіла я й одразу відчула, як його палець торкнувся моїх губ змушуючи замовкнути. 

Навіщо він так міцно притулив мене до себе? 

Закривши очі я відчула його губи на своєму волоссі, потім на скронях, і на щоках. Лише потім його губи торкнулися моїх губ. 

Дан цілував мяко та ніжно, змушуючи мурах заповзти у кожну клітинку мого тіла. 

Через хвилювання я обома руками обійняла Дана за шию, пояснюючи собі це тим, що боюся впасти.

Його губи наполегливо вмовляли мої губи привідкритися, щоб його язик повністю заволодів моїм ротом. І йому це вдалося. Я відповіла на поцілунок. 

В цей момент  його пальці пробігли  шиєю, торкнулися  плеча і опустилися вниз, на спину. Крізь футболку, його долоні торкнулися шкіри, ковзнули трохи вище і завмерли здивовано. А потім повільно продовжили своє полювання. Від неочікуваних відчуттів я ахнула й мимоволі подалася йому назустріч і відчула усмішку на його губах. Навіть не потрібно відкривати очей, щоб зрозуміти, що це посмішка переможця. 

Невже він це все спланував для того, щоб продемонструвати мені мою слабкість перед ним? Хотів показати, що варто йому захотіти і я впаду до його ніг. 

Вперше в житті я усвідомила, що означає бути спокушеною чоловіком, і зрозуміла, що настав час зупинитися та дати йому відсіч. І треба це робити негайно, перш ніж моє тіло перестане мені підкорятися. Якщо я цього не зроблю Дан просто перетворить мене на попіл. Не можна танути в руках того хто ненавидить мене кожною клітиною свого тіла. 

-- Дане, від тебе я не очікувала подібного. Як можна цілуватися, коли у домі гості? -- обурено сказала Наталя Лаврівна. 

Вона, що весь цей час спостерігала за нами? 

Так ось до чого ця вся гра з поцілунками. Дан просто вирішив розізлити свою матір. Його я розумію, а от чому я себе так безсоромно повела доведеться ще з'ясувати. 

-- Все, котися куди хотіла. На сьогодні шоу завершилося. Ти настільки огидна мені, що я навіть секунду не можу бути поряд з тобою, коли нас ніхто не бачить, -- прогарчав Дан, скинувши з обличчя маску закоханості. 

Натомість з'явився грубіян з  гострими словами на язику, які били наче кинджали. Як він так може? Змінює настрій, як  весняна погода. Щойно блиснуло сонце, а за мить насунули темні хмари й заполонили увесь простір холодом, темрявою та безжальним вітром. У цьому вся суть Дана Корчинського. Дві особистості. Добро і зло. Темрява і світло. Хоча світла я поки що не зустрічала.