Джеймс Грем Баллард - Висотка

Вони сперлися на барикаду, місіс Хіллман сховала гостре обличчя в нього на грудях. Така пара якнайбільше пасувала би для того, аби погано зіграти роль матері та сина. Кивнувши, спрагла помсти місіс Хіллман вихопила з надр барикади чорну металеву трубку. Раптом Вайлдер зрозумів, що це дуло дробовика.

Здивований, Вайлдер забрав у жінки зброю. Місіс Хіллман підбадьорливо посміхалася, ніби чекала, що Вайлдер зараз же піде в коридор і пристрелить когось. Він переломив затвор. Зброю було заряджено.

Вайлдер прибрав зброю подалі від місіс Хіллман. Йому спало на думку, що цей дробовик лише один з, можливо, сотень стволів у висотці: мисливські рушниці, зброя на пам'ять про військову службу, дамські пістолети. Але попри всю вакханалію насильства ніхто жодного разу не вистрілив. І Вайлдер точно знав чому. І чому сам він нізащо не стане стріляти з цього дробовика, навіть на порозі смерті. Мешканці висотки уклали мовчазну угоду — вирішувати протистояння тільки за допомогою фізичної сили.

Він заштовхав дробовика у глиб барикади і пхнув місіс Хіллман у груди.

— Ідіть, рятуйтеся...

Коли вона, наполовину жартома, наполовину всерйоз, запротестувала, він почав кидати на підлогу перед нею собачі бісквіти. Йому подобалося знущатися з неї. Він насміхався з неї на очах її чоловіка, забравши в неї їжу, поки вона не здалася та не відступила в кухню. На висотку спускалася темрява, і Вайлдер більше і більше тупів, напускаючи на себе грубість, як винний юнак, що викобенюється перед директоркою.

Усю ніч, що переривалася спалахами насильства, Вайлдер провів у помешканні Хіллманів на 17-му поверсі. Те, що інцидентів стає менше, його засмутило: здійснюючи сходження на висотку, він ставив собі за мету пропонувати послуги бойовика тим чи іншим воюючим угрупованням. А відкриті племінні конфлікти минулого тижня тепер, безсумнівно, припинилися. Межі та лінії перемир'я стерлися, кланова структура розпалася, поступившись місцем маленьким анклавам, що об'єднували три-чотири сусідні квартири. Проникати й експлуатувати ставало дедалі важче.

Сидячи в темряві на підлозі вітальні під протилежними стінами, Вайлдер і місіс Хіллман прислухалися до приглушених звуків довкола — так звірі в темніючому зоопарку укладаються поруч у похмурій тиші, іноді кидаючись одне на одного під час коротких спалахів жорстокості.

Найближчі сусіди Хіллмана — страховий брокер і його дружина, два фінансові директори та фармаколог — були абсолютно позбавлені ініціативи та дезорганізовані. Вайлдер відвідав їх кілька разів і зрозумів, що ніякі заклики на них більше не діють, їхні застиглі мізки можна було розворушити тільки найбільш кричущими проявами безглуздої злоби. Удаваний і щирий гнів Вайлдера, його фантазії на тему помсти лише на мить виривали бідолах із заціпеніння.

Перегрупування навколо найбільш радикальних й агресивних вождів відбувалося по всій території висотки. Після опівночі світло ліхтарів блукало барикадами в холах та коридорах: там дрібні анклави по п'ять-шість мешканців, присівши серед пластикових сміттєвих мішків, під'юджували самі себе, як гості на весіллі споюють одне одного, знаючи, що скоро будуть спокійно займатися сексом серед десертів.

О другій годині Вайлдер вийшов із квартири Хіллманів і пішов розворушувати сусідів. Чоловіки скупчилися з кийками і списами в руках, додавши фляжки з віскі в загальну купу. Промені ліхтарів вихоплювали з темряви велику музейну експозицію сміттєвих мішків. Вайлдер сидів у центрі кола і розповідав про план чергової експедиції на верхні поверхи за провіантом. Сусіди, хоч і харчувалися багато днів надголодь, не рвалися брати участь у нападі, побоюючись потужної відсічі. Однак Вайлдер уміло грав на їхній уяві, на роль цапа-відбувайла вкотре вибравши Адріана Талбота, якого цього разу звинуватив у домаганнях до дитини в роздягальні басейну. Брехливість звинувачення, очевидна для всіх, тільки зміцнила їхні наміри. Проте, перш ніж вирушити, вони наполягали на тому, щоб Вайлдер вигадав ще більш кричущі злочини, немов уявна природа сексуальних злочинів Талбота могла підкріпити сутність їхніх претензій. За логікою висотки стали найбільш винуваті ті, хто був невинен ні в якому правопорушенні. Незадовго до світанку Вайлдер опинився в порожній квартирі на 26-му поверсі. Жінка з маленьким сином, що жила тут, пішла, навіть не подумавши навісити на колодку. Стомлений нічним буйством, Вайлдер утік від диверсійної групи, нацькувавши їх удесяте громити квартиру Талбота. У його плани входило облаштуватися в порожній квартирі та весь день спати, щоби в сутінках продовжити сходження висоткою.

Вайлдер обійшов усі три кімнати, переконавшись, що ніхто не сховався в кухні чи ванній кімнаті. Він ходив у темряві, відкриваючи шафи та скидаючи на підлогу книги і прикраси. Господиня, залишаючи квартиру, зробила боязку спробу прибрати, склавши дитячі іграшки до гардероба в спальні. Вайлдера засмутив вигляд підметеної підлоги й акуратно складених фіранок. Він вивалив шухляди на підлогу, зірвав із ліжок матраци та помочився у ванну. Його огрядна фігура з розстебнутими штанями, що демонстрували великі геніталії, дивилася із дзеркала в спальні. Вайлдер мало не розбив люстерко, але вигляд власного пеніса — білої палиці в темряві — заспокоїв його. Треба б якось його прикрасити, може, бантик із букетиком пов'язати.

Вайлдер не сумнівався в успіху. Навіть почуття голоду заглушалося радістю перемоги — було вже пройдено більше половини шляху до вершини. З вікна було важко розгледіти землю внизу — залишений позаду світ. Десь у височині прогулюється зі своєю білою вівчаркою Ентоні Ройял, не підозрюючи, який на нього чекає сюрприз.

На світанку прийшла господиня квартири і навпомацки рушила на кухню, де відпочивав Вайлдер. Він сидів, розслаблений, на підлозі, спиною до плити, розкидавши навколо залишки їжі.

Він знайшов кілька консервних банок і дві пляшки червоного вина в примітивній схованці — під днищем гардероба в спальні. Відкривши банки, Вайлдер узявся за магнітофон на батарейках, знайдений серед дитячих іграшок: похрюкав і повідригував у мікрофон, потім прослухав, що вийшло. На серію відрижок вдалося накласти другу і третю, причому все це власноруч — пальцями з обгризеними брудними нігтями.

Пляшки кларету навіяли на нього приємну дрімоту. Розмазуючи червоне вино по широких грудях, Вайлдер дружньо подивився на приголомшену господиню, яка, зайшовши на кухню, перечепилася через його ноги.

Коли жінка поглянула на нього згори вниз, нервово поклавши долоню на горло, він пригадав, що колись її називали Шарлоттою Мелвілл. Ім'я тепер існувало окремо, як зірваний вітром зі спортсмена жилет із номером. Він знав, що частенько заходив до цього помешкання, і тому йому і здалися дещо знайомими дитячі іграшки та меблі, хоча крісла і диван було пересунуто, аби замаскувати сховки.

— Вайлдере?..— тихо, немов із сумнівом, вимовила Шарлотта Мелвілл.

Уночі вона ховалася із сином трьома поверхами вище, у квартирі статистика, з