Анна Ліє Кейн - Володарка останньої фортеці, Анна Ліє Кейн

Від цього мене раптово захлеснула злість і образа за всіх убитих ним жінок. Адже він чудово обізнаний про наше становище в королівстві та все одно нікого не щадив. А тепер спокійно розмірковує про це. Сподіваюся, у кошмарах він бачить безневинно вбитих леді!

- Ви ж самі казали, що війна не для жінок, - прошипіла я. - А тепер розмірковуєте про те, що вони мали захищати свої землі. Чи не лицемірно це?! Ви вбивали тих, хто слабший за вас і не міг дати вам відсіч!

- Знаєте, леді Сандро, - так само незворушно відреагував на мій спалах маршал: - Я захоплений вашою сміливістю. Вашою заклопотаністю долею Валуа та мешканців.

Він підвівся і відійшов до невеликого розкладного столика, на якому лежали карти та якісь папери. Від того смутку, який звучав у його приємному голосі, мені знову стало ніяково, і я пошкодувала про те, що сказала. Чоловік продовжив:

- Насамперед, коли ви виринули з тієї бочки, мені захотілося вбити вашого констебля. Я вже багато разів бачив, як титуловані особи Ольдовії прикриваються своїми жінками, і думав, що тут така сама історія. Але... варто було мені поговорити з вами, і я усвідомив, що ви дійсно прийшли самі, що все розумієте і готові нести відповідальність за свої слова та дії. Війна... не для ольдовських жінок, це точно. І я не вбивав спеціально жодну з дружин аристократів.

– Що? - Здивувалася я від останньої заяви й підняла розгублений погляд. Білий Кат стояв, склавши руки за спиною, і дивився на мене. Я постаралася згадати доповіді... і якщо в більшості з них дійсно нічого не говорилося про долю дружин вельмож, то два листи точно пам'ятаю.

- Але моя... графиня Хоствогська та королева...

- Графиня кинулася на меч одного з моїх солдатів після смерті чоловіка. Не знаю, що її спонукало в ту мить. А королева... Мені шкода цю жінку. Ваш монарх просто сховався за неї від арбалетних болтів, прикрився її тілом. Не турбуйтесь, леді, це не зійшло йому з рук. Коли його спіймали та везли до столиці, його прив'язали обличчям до обличчя з його мертвою дружиною.

Я відвернулася, прикривши очі. Мене почало нудити від цієї картини.

- Дихайте, леді Сандро.

Я тільки кивнула, щосили намагаючись заспокоїтися. І раптом відчула на своєму тілі чоловічу руку. Асгейр стиснув моє плече і я завмерла, розплющивши очі. Але низький голос лише підбадьорливо промовив:

- Я особисто скажу Торгніру, щоб він залишив за вами титул та Валуа. Його Величність ще винен мені одне прохання за порятунок його життя на островах Хасло.

Я підвела очі, зіткнувшись із ясно-блакитним проникливим поглядом. Усередині розлилося почуття довгоочікуваного спокою та подяки:

- Щиро дякую, - видавила я голосом, що раптово охрип. Я не знала, як ще можу висловити те, що зараз відчувала.

Жіноча інтуїція та все моє єство стверджували, що цей чоловік не бреше і дотримає свого слова.

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно