Аріна Вільде - Мій супер сусід, Аріна Вільде

Глава 15

Я не можу вимовити жодного слова. Просто стою, дивлюся на нього і кліпаю віями. Розглядаю Влада, вкотре переконуючись, що його тіло абсолютно без вад. Коли в його квартиру залізла була сміливою, а зараз хочеться лише тікати, адже погляд Влада нічого хорошого мені не обіцяє.

Ідеальний чоловік, якщо не брати до уваги поганий характер.

З моєї голови швидко вивітрюються сторонні думки. Про Вову і про те, що він розпатякав про мене в універі всякі нісенітниці. Про те, що завтра на першій парі буде контрольна, для якої я так і не встигла скачати на телефон підказки. Про маму, яка дзвонила щойно, і про те, що мені не варто відчувати до Владу жодних почуттів, крім легкої ненависті за безсонні ночі.

Але я не контролюю ні себе, ні своїх бажань.Уважно дивлюся на чоловіка, чекаючи на його реакцію на моє вторгнення на його територію, і те, що я бачу, лякає.

Він дивиться на мене, як на жертву. Сканує своїм тяжким поглядом і, здається, ось-ось накинеться.

Я маю сказати хоч слово, але все, що можу видавити з себе, - ого! Тому що Влад раптово наче хижак починає рухатися в мій бік.

Мені б вибачитись, сказати, що я більше так не буду, вибігти на балкон, перелізти на свою половину і сховатись під ковдрою, ось тільки він так само залазив до мене в квартиру без зазріння сумління. Тому я мовчу. Мовчу і крокую назад, дивлячись на чоловіка навпроти.

Я упираюся спиною об стіну і розумію, що подітися нікуди. Влад стоїть прямо переді мною, упирається руками об стіну з обох боків від моєї голови, заплющує очі і вдихає аромат мого волосся.

Замість того, щоб відштовхнути його і втекти, мої руки торкаються його грудей, окреслюють краї татуювань.

Я чую, як Влад різко втягує носом повітря, і мене переповнюють радість та хвилювання: його теж до мене притягує.

Він робить це – впивається в мої губи поцілунком, стираючи між нами всі межі.

Ні вік, ні моя закоханість в іншого хлопця, ні те, що я зовсім нічого не знаю про Влада, не заважають мені відкрити губи, відповідаючи на поцілунок.

Все раптом зникає і втрачає значущість. Залишилися лише я та Влад. Його дотики та поцілунки. Все, що відбувається, здається сном. Я тремчу всім тілом, упираюся спиною об стіну, щоб не впасти і не відриваю погляду від чоловіка.

- Якщо ти зараз не підеш я не зможу зупинитися, - у його словах немає ніякої ніжності, швидше за все вони звучать занадто різко для такого моменту. Мені трохи прикро, але серце, що шалено б'ється, і пульсацыя у скронях заглушають все на світі.

Замість відповіді я обыймаю його щосили и притягую до себе...

****

Я лежу, боячись поворухнутися, і не знаю, що робити. Все було неймовірно, але ми не пара. Він навіть мене не кохає. Та він... він... він украв у мене банку варення.

Влад піднімається з ліжка і я чекаю, коли він виставить мене за двері. Я готова розплакатися. Ось так все що відбулося між нами перетворюється на найгірший момент у моєму житті.

Я вже збираюся встати, щоб зібрати свої речі і гордо піти, як чоловік клацає вимикачем і кімната занурюється в темряву.

- Ходи сюди, - ліжко прогинається під його вагою, він тягне мене за руку, змушуючи присунутися ближче. Він обіймає мене і вкриває нас ковдрою.

- Спи, - наказує він, цілуючи мене в скроню.

Але я не можу спати. Як тут взагалі можна заснути?

Чую розмірене дихання чоловіка і розумію, що він заснув. За вікном світанок, а я так і лежу з розплющеними очима, боячись поворухнутися.

Спочатку засуджую себе, потім погоджуюсь, що не все так погано. Пригадую, що у Влада, напевно, є й інші дівчата  і від цього у грудях починає колоти. Потім я витріщаюся на стіну, розуміючи, що пробудження буде незручним. Вирішаю, що не хочу чути всі ці відмовки «вибач, це була випадковість» або «ти класна, але я не збираюся заводити стосунки» і вирішую звалити по-тихому.

Обережно вивільняюся з його обіймів, застигаю, коли він щось мугикає уві сні і повертається на спину, покидаю постіль і починаю збирати з підлоги свій одяг.

Я навшпиньки рухаюся у бік виходу. У коридорі розумію, що вийти через двері не можу – ключів від моєї квартири з собою немає – і вирішую скористатися тим самим способом, яким і потрапила сюди.

Вже збираюся повертатися до спальні, як помічаю на полиці банку з варенням. Моїм варенням. В мені прокидається дитина і я хапаю банку. Злодійкувато оглядаюся на всі боки і йду до балкона, але застигаю на місці, дивлячись на сплячого чоловіка. Любуюсь ним кілька хвилин, захоплюючись його ідеальним тілом, широкою і мускулистою спиною, довгими і густими віями, яким позаздрила б кожна дівчина. Влад починає крутитися уві сні і я поспішаю втекти на балкон, поки він не прокинувся.

Перекидаю ногу через перила, що розділяють наші частини балкона та застигаю. На вулиці вже досить світло, щоб розгледіти на гілці, прямо навпроти наших з Владом вікон, чоловіка з біноклем.

- Злодюжка! - вигукую, прискорюючись. - Я поліцю викличу!

Зачиняю за собою двері на балкон, помічаю через скло, що молодий натураліст поспішає злізти з дерева. З любов'ю ставлю на підвіконня малинове варення і йду в душ, щоб змити залишки нічної пригоди.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍