Френк Херберт - Бог-Імператор Дюни

мене не видаси, — сухо відповіла Антеак.

— Думаєш, Гільдія має рацію щодо Сіони? — спитала Люзієл.

— Мені бракує інформації. Якщо вони мають рацію, то вона — щось украй незвичайне.

— Так само, як незвичайним був батько Владики Лето?

— Навігатор Гільдії міг сховатися від пророчого ока батька Владики Лето.

— Але не від самого Владики Лето.

— Я уважно прочитала повний звіт Гільдії. Вона не лише приховує саму себе й усе, що довкола неї відбувається, а…

— «Вона зникає», — кажуть вони. — Зникає з поля їхнього зору.

— Вона єдина, — промовила Антеак.

— І так само із зору Владики Лето?

— Вони не знають.

— Ми посміємо зв’язатися з нею?

— А посміємо не зробити цього?

— Це все може бути поставлено під питання, якщо тлейлаксу… Антеак, ми мусимо принаймні спробувати перестерегти його.

— Ми не маємо жодних пристроїв зв’язку, а біля дверей пильнують Рибомовки. Вони дозволяють нашим людям входити, але не виходити.

— Може, поговорити з однією із них?

— Я про це думала. Завжди можемо сказати: ми боялися, що їх підмінено лицеплясами.

— Вартівниці біля дверей, — пробурмотіла Люзієл. — Чи може він знати?

— Усе можливо.

— З Владикою Лето це єдине, що можна сказати напевно.

Антеак тихо зітхнула, підводячись зі стільчика.

— Як я сумую за часами, коли ми завжди мали стільки прянощів, скільки потребували.

— Завжди — це чергова ілюзія, — відповіла Люзієл. — Сподіваюся, ми добре вивчили свій урок, хай що там сьогодні зроблять тлейлаксу.

— Вони зроблять це незграбно, однаково, яким буде результат, — буркнула Антеак. — Боги! Нема вже добрих таємних убивць.

— Завжди є гхоли Айдаго, — зауважила Люзієл.

— Що ти сказала? — Антеак пильно глянула на свою супутницю.

— Завжди є…

— Так!

— Гхоли надто повільні тілом, — сказала Люзієл.

— Але не головою.

— Про що ти думаєш?

— Чи можливо, щоб тлейлаксу… Ні, навіть вони не могли таке…

— Айдаго — лицепляс? — прошепотіла Люзієл.

Антеак мовчки кивнула.

— Викинь це з голови, — промовила Люзієл. — Навіть вони не можуть бути такими бевзями.

— Небезпечно виносити присуд стосовно тлейлаксу, — сказала Антеак. — Нам слід приготуватися до найгіршого. Поклич сюди одну з цих Рибомовок!

* * *

Безперервні військові дії породжують власні соціальні умови, схожі за всіх епох. Люди входять у стан перманентної пильності, щоб відбити напади. Ви можете розгледіти абсолютне правило автократії. Усе нове стає небезпечним прикордонням — нові планети, нові господарсько-економічні області, нові ідеї, нові пристрої, гості — усе це підозріле. Феодалізм тримається міцно, інколи перевдягшись у політбюро чи іншу схожу структуру, але завжди присутній. Влада передається в спадок усередині певних династій. Кров можних домінує. Віцерегенти небес чи їхні відповідники розподіляють багатство. Вони знають, що мусять контролювати успадковування, інакше дозволять владі повільно вислизнути з їхніх рук. Тепер ви розумієте Мир Лето?

Викрадені журнали

— Бене Ґессерит поінформовано про новий розклад? — спитав Лето.

Його супровід дістався першої відмітки розколини, що далі звивалася викрутасами до мосту через річку Айдаго. Ранкове сонце здійнялося на чверть, кілька придворних скинули плащі. Айдаго з невеликою групою Рибомовок ішов з лівого флангу, а на його однострою почали виднітися сліди куряви та поту. Піша хода й біг підтюпцем зі швидкістю Королівського паломництва були тяжкою працею.

Монео спіткнувся і ледь утримався на ногах.

— Їх поінформовано, Владико.

Зміна розкладу була нелегкою справою, проте Монео навчився передбачати раптові зміни під час Фестивалю. Завжди мав напоготові плани на крайній випадок.

— Вони далі добиваються права тримати постійне Посольство на Арракісі? — спитав Лето.

— Так, Владико. Я дав їм звичну відповідь.

— Було б достатньо простого «ні», — сказав Лето. — Їм навіть не треба нагадувати, що мені огидні їхні релігійні претензії.

— Так, Владико.

Монео тримався на визначеній приписами відстані від повозу Лето. Цього ранку Черв був дуже близько — Монео добре бачив тілесні сигнали. Без сумніву, це все волога в повітрі. Вона, схоже, завжди витягала Черва на поверхню.

— Релігія весь час веде до риторичного деспотизму, — промовив Лето. — До Бене Ґессерит найкращими в цьому були єзуїти.

— Єзуїти, Владико?

— Ти, мабуть, натрапляв на них в історичних творах?

— Я не певний, Владико. Коли вони жили?

— Це неважливо. Можна довідатися про риторичний деспотизм, вивчаючи Бене Ґессерит. Звичайно, вони не починали з того, щоб дурити себе подібними ілюзіями.

«Превелебні Матері втрапили на злий час, — подумав Монео. — Він їм проповідуватиме, а вони цього не терплять. Це може викликати серйозні проблеми».

— І якою була їхня реакція? — спитав Лето.

— Мені передали, що вони були розчаровані, але не наполягали.

І Монео подумав: «Краще б мені підготувати їх до більшого розчарування. І ще їм слід триматися подалі від делегацій іксіан і тлейлаксу».

Монео труснув головою. Це може призвести до дуже паскудної змови. Ліпше перестерегти Дункана.

— Це веде до самоздійснюваних пророцтв і обґрунтування всіляких неподобств, — промовив Лето.

— Цей… риторичний деспотизм, Владико?

— Так! Захищає зло за стінами певності у власній правоті, непробивними для жодних аргументів проти зла.

Монео кинув уважний погляд на тіло Лето, відмічаючи, як у майже випадкових рухах викручуються його руки, як здригаються великі ребристі сегменти. «Що мені робити, коли Черв повністю вибереться на поверхню?» На чолі Монео рясно виступив піт.

— Він живиться навмисне перекрученими значеннями, щоб дискредитувати опозицію, — промовляв тим часом Лето.

— Увесь, Владико?

— Єзуїти називали це зміцненням своєї владної бази. Це прямо веде до лицемірства, яке завжди є виявом прірви між діями та їхнім поясненням. Вони ніколи не узгоджуються.

— Мені слід уважніше це вивчити, Владико.

— Врешті-решт, знаряддям його правління стає почуття провини, оскільки лицемірство спричиняє полювання на відьом і потребу в цапах-відбувайлах.

— Це шокує, Владико.

Кортеж пологою дугою оминув виступ скелі, за якою на мить з’явився далекий міст.

— Монео, ти уважно мене слухаєш?

— Так, Владико. Звичайно.

— Я описую знаряддя підвалин релігійної влади.

— Я зрозумів це, Владико.

— Чому ж ти так боїшся?

— Розмови про релігійну владу завжди мене непокоять, Владико.

— Бо ти і Рибомовки здійснюєте її від мого імені?

— Звичайно, Владико.

— Підвалини влади завжди