Ольга Манілова - Поцілунок одного разу , Ольга Манілова

— Дебіл він і є дебіл. І з літієм обидва цих шарлатана нічого путнього зробити не зможуть. Крадуть і спускають на хрінь.

Вона зітхає:

— Так, з літієм — це буде жах, мабуть. Небездонний запас. Єдиний у нас. Дістанеться, справді, дебілам.

— Я лечу в Гонконг за три тижні. На закриту конференцію інвестиційного банку. Адже ти говориш на інглиші. Полетіли зі мною?

— Карелін, якщо ти питаєш тільки з ввічливості, то я не збираюся відмовлятися від поїздки до Гонконгу нізащо на світі. Але що я робитиму на конференції? — Кіра сміється.

— Я ніколи нічого не питаю з ввічливості, — він швидко відпиває води та пропонує склянку дівчині. — Познайомишся з людьми. Там їх буде мало, але всі важливі павичі. Банк мене улещує останнім часом, сподіваються, що переведу ще грошей в обіг, і будуть стелитись перед тобою барвінком.

Вона так довго дивиться на чоловіка, не кажучи ні слова, що Роман торкається великим пальцем її щоки.

— Що таке, що я сказав?

— Навіщо… навіщо ти займаєшся всім цим, навіщо ти займаєшся тим, чим займаєшся… якщо в тебе такий легкий, легальний вихід… та на все інше. Що завгодно.

— А ти як думаєш, люба? — серйозно питає Роман і цілує засос на вигині шиї.

— Я поняття не маю. Я… Це загадка для мене.

— Може, я аморальний виродок, якому треба знищувати людей?

Він зализує інший засос, повільно видихаючи у ключицю. Уважно спостерігає, як мурашками вкривається дівоча шкіра.

— Ні, це не причина, через яку ти у всьому цьому.

— Так, це не причина, бо причин багато. Ти напевно прочитала про Солдата, мого діда?

— І це нічого не пояснює. Ви з дідом... були близькі?

— Не дуже, — посміхається Роман, — але порівняно… можна й сказати, що були близькі. Коли я не знав, що зробити, я робив, як зробив би дід.

— Коли… коли ти не знав, що робити, Рома? - вона проводить по чорнявому волоссі пальцями обережно і дбайливо.

Немов затягуючи шовковий стібок, він проводить язиком по лінії її підборіддя, піднімаючись до вуха. Потім імітує дражливий рух, тільки вже рукою по грудях, не доходячи до намотаного вузла простирадла. Його ніби самого вражає сосок, що твердіє під пальцями, і він судорожно стискає всю грудку в п'ятірні.

— Ти весь час, — заїкається Кіра, відсторонюючись лише частково, — це робиш. Як тільки заходить розмова, яку ти не хочеш продовжувати, ти дуриш мені голову сексом і… рештою.

— Так, — дивиться їй у вічі, але груди не відпускає. — Кіро, ти єдина жінка на світі, здатна так відволіктися від чогось через якусь перспективу сексу зі мною. З загадкової причини твоє тіло хоче мене. Ти мене всього вже зжерла, знищила своїми очима. Я не знаю, як це ти робиш. Але я завжди дозволятиму тобі, адже ти ненавмисно. Ти сама цього не розумієш. Тобі скільки, двадцять п'ять буде? Не хочу здатися останнім покидьком, але мені пощастило, що в тебе мало досвіду, інакше... Інакше довелося сказати б, що я став кримінальним виродком, аби через двадцять років дати тобі пістолет — пристрелити мене. До такого б ти довела мене, якби в тебе був досвід.

Вона намагається підвестися, але Карелін утримує її.

— Що ти взагалі… що ти взагалі кажеш? Єдина жінка у світі? Карелін, ти або брешеш, або не знаю, що з тобою таке. Ти привабливий чоловік. Та в тебе… і без грошей, і без влади повно було б на все згодних жінок.

- Ага, згодних, - він щиро сміється і відпиває води. — Так кажеш, ніби я чогось не знаю, ніби я не мав жінок. Ти навіть половини не зрозуміла зі сказаного. Просто згодні дівки - це мене не колише давно. Я гадки не мав, що можливо…

— Можеш не відповідати на мої запитання про діда та інше, — намагається спокійно говорити Кіра, — це твоє право. Скажи про це прямо. Не треба мене на… дурненьку перетворювати.

- Тебе перетвориш, - мотає чоловік головою, зариваючись дівчині у волосся. — Що, якщо я руки при собі тримати не можу?

- Я знаю, що можеш.

Роман хмикає. Пригубивши лимонад, Кіра прикладає склянку з льодом до його щоки, і він хижо посміхається.

— Ти спокусив невинну дівчину, Карелін, і відповідатимеш за це честю крові, — показово серйозно каже вона, зображуючи однією рукою фарс звичок  сицилійської мафії, а другою рукою відтягуючи засмагле обличчя вгору.

- Я буду, - цілком серйозно відповідає він, зелені очі уважні і дивляться настирливо. — Адже ця дівчина тепер моя?

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно