Віктор Суворов - Її ім’я було Татьяна

доповідаєш, що перевірені, значить, запізнився з доповіддю, значить, відомості вже не найостанніші, значить, обстановка вже змінилася. І питання прямо в лоб, між очей: чому раніше не доповів?

На війні інформація про супротивника завжди уривчаста, приблизна, сумнівна. Тут теж все постійно та стрімко змінюється. Штеменко вмів охопити і все це.

Обстановку він доповідав особисто Сталіну двічі-тричі на день. Жодними записами при цьому не користувався.

Одного разу Сталін, перебуваючи в доброму гуморі, у колі соратників вирішив позмагатися зі Штеменком у знанні обстановки на фронті. Поєдинок закінчився нічиєю.

Можливо, Штеменко дипломатично вирішив не показувати оточенню переваги над Верховним головнокомандувачем. А можливо, що в цьому змаганні переможця бути не могло: якщо пам’ять Штеменка була надлюдською, то пам’ять Сталіна — диявольською.

17 листопада 1943 року Сталін присвоїв своєму улюбленцю звання генерал-полковника. Від першої генеральської зірки до третьої — менше року.

У листопаді 1943 року Маршал Радянського Союзу Сталін зустрівся в Тегерані з президентом США і британським прем’єром. Зрозуміло, що генерал-полковник Штеменко весь час знаходився поряд зі Сталіним, щоб тримати Верховного головнокомандувача в курсі ситуації на фронтах.

У серпні 1945 року командування 1-го Далекосхідного фронту і Тихоокеанського флоту припустилося помилки, яка мало не призвела до повного краху кар’єри генерал-полковника Штеменка — творця всіх стратегічних планів Червоної Армії.

Готувався морський десант на Південний Сахалін і Курильські острови. План передбачав висадку частин морської піхоти з катерів і невеликих бойових кораблів — сторожовиків, тральщиків, малих мисливців. Після цього до захоплених пірсів мали підійти величезні суховантажі — ті самі, що до війни та протягом неї возили робсилу, колючий дріт і вертухаїв із Находки і Ваніно на Колиму і Чукотку.

Прикинули великі начальники у Владивостоку та Хабаровську, що потрібно для десанта, який висадився на островах, передусім. Тут двох думок бути не могло: патрони і гранати.

А потім? Важка зброя, яку на торпедних і сторожових катерах не підвезеш: міномети, 45-мм гармати, міни та снаряди для них, вогнемети, щоб викурювати япошок з бетонних вогневих точок. Ну, а потім — засоби розмінування, інженерне майно, добре б на кожен острів засобів транспорту підкинути: мотоциклів й американських джипів, пального для них, засобів зв’язку для організації взаємодії. І всього іншого.

Вирішено — зроблено.

Підготовка десантної операції тривала в суворій таємниці. Люди, які вантажать, не знають планів високого начальства. Їм наказали, вони виконують наказ. Відповідно до наказу високого начальства, насамперед завантажили найважливіше.

Тому морська піхота опинилися під вогнем японських гарнізонів тільки з тим невеликим запасом патронів і гранат, який бійці несли на собі. Доблесна морська піхота вела бої з мінімальним запасом патронів, без важкої зброї, без засобів транспорту, зв’язку й іншого, що необхідно для захоплення, утримання та розширення плацдармів.

Усе, що було необхідно для ведення боїв, усе, що було завантажено передусім, опинилося на самому дні трюмів, завалене зверху шпитальними наметами й ліжками-розкладачками, мішками з борошном, рисом і картоплею, бочками з огірками та капустою, ящиками з тушонкою і згущеним молоком.

Японці билися несамовито. Тому крові російської там було пролито понад наші щедрі норми.

Дісталося багатьом. Зокрема генерал-полковнику Штеменку. Сам він перебував у Москві. Сам він усієї цієї блискучої операції не готував. Але він відповідав за всі плани. Доля його повисла на тонкій ниточці.

І тільки за кілька місяців Сталін змінив гнів на милість.

27 квітня 1946 року Оперативне управління Генерального штабу було перетворено на Головне оперативне управління, начальником якого залишався генерал-полковник Штеменко.

12 листопада 1948 року Штеменка було призначено начальником Генерального штабу, першим заступником Міністра збройних сил. Йому було присвоєно звання генерала армії, але обіймав він посаду Маршала Радянського Союзу.

Генерал армії Штеменко був наймолодшим начальником Генерального штабу Збройних сил СРСР за всю його історію. У будь-який момент Сталін міг генерала армії Штеменка підвищити в маршали. Займана посада дозволяла.

Але міг і не підвищити. Прикладом були двоє попередників на цій посаді.

Начальнику Генерального штабу генерал-полковнику Василевському 18 січня 1943 року Сталін присвоїв звання генерала армії. Минуло 29 днів і Сталін повісив на шию Василевському вкриту діамантами зірку Маршала Радянського Союзу.

Після Василевського на цей пост було призначено генерала армії Антонова. Він був начальником Генерального штабу на завершальному етапі війни, у найбільш виграшний її період, коли ордени й звання роздавали з посиленою щедрістю.

Але маршалом Антонов так і не став.

Генерал армії Штеменко міг розраховувати як на перший варіант, так і на другий.

Минув рік, другий, третій, четвертий... Генерал армії Штеменко п’ятий рік працював на посаді маршала, виконував обов’язки маршала, віддавав накази і розпорядження маршалам.

Але сам маршалом не був.

Потім сталася прикрість. У генерала армії Штеменка був хороший друг — Маршал Радянського Союзу Лаврентій Павлович Берія.

1952 року, відчувши недобре, Сталін почав активно послаблювати позиції найближчих своїх соратників. Головний удар — по Берії та його клану. Серед тих, на кого спрямовано сталінський удар, опинився і генерал армії Штеменко. 17 червня 1952 року його було знято з посади начальника Генерального штабу і призначено начальником штабу Групи радянських військ у Німеччині.

З посади Маршала Радянського Союзу — на посаду генерал-полковника. Крім того, Штеменка було вигнано з Москви в далекі закордонні володіння.

У жовтні 1952 року на XIX з’їзді партії Сталін різко розширив склад Президії ЦК, але противники Сталіна просунули туди групи своїх прихильників.

Тобто, якщо Сталіну вдасться підпорядкувати Президію ЦК, то поверхом нижче, у самому ЦК, засідатимуть політики зовсім іншого штабу.

Хрущов, крім інших, до числа кандидатів у члени ЦК провів опального маршала Жукова. Берія удостоїв такої честі опального генерала армії Штеменка.

Негайно після смерті Сталіна Хрущов повернув Жукова з Уралу до Москви й призначив його першим заступником Міністра оборони, Берія повернув Штеменка з Німеччини і поставив першим заступником начальника Генерального штабу.

У червні 1953 року Хрущов руками Жукова повалив Берію.

Увесь клан Берії було розгромлено, розігнано й розтоптано.

Сергію Матвійовичу Штеменку пощастило. Його не розстріляли як одного з найближчих сподвижників Берії. І навіть не заарештували. Його просто розжалували до генерал-лейтенанта й відправили служити до Сибіру.

Розділ 13

1

Якщо перед нами укріплений замок, форт або фортеця, то заволодіти цією твердинею можна у два способи — приступом, тобто штурмом, якщо по-німецьки висловлюватися, або змором.

За змор треба платити часом. Іноді декілька років замок або фортецю оточували, а взяти так і не змогли.

За штурм треба платити кров’ю.