Тесс Геррітсен - Смертниці

— …Офіційний речник відмовився це коментувати, але ми підтвердили, що одна з заручниць — офіцерка поліції Бостона. Детектив Джейн Ріццолі тільки минулого місяця стала героїнею численних заголовків, присвячених розслідуванню викрадення домогосподарки в Натіку. Ми поки що не маємо інформації щодо стану заручників чи того, як детектив Ріццолі опинилася серед них…

— Господи, — промимрив Лукас, який уже стояв поруч із нею. Вона не помітила, коли він підійшов так близько. — То в їхній пастці ще й коп?

Мора подивилася на нього.

— Вона цілком може стати мертвим копом.

16

«Ну от і все. Я помру».

Джейн завмерла на дивані в очікування пострілу, коли Джо відвернувся від телеекрана й подивився на неї. Але підійшла до неї жінка, повільними й нестерпно цілеспрямованими кроками. «Олена» — так Джо назвав напарницю. «Принаймні я тепер знаю імена моїх убивць», — подумала Джейн. Вона відчула, як відсовується санітар, наче так, щоб не заляпатися її кров’ю. Джейн не зводила очей з обличчя Олени; на пістолет вона не наважувалася глянути. Не хотіла бачити, як дуло піднімається на рівень її голови, як стискаються пальці на руків’ї. «Краще не бачити, як у мене полетить куля, — подумала вона. — Краще дивитися цій жінці в очі, змусити її побачити людину, яку вона збирається знищити». Однак емоцій в її обличчі вона не бачила; то були лялькові очі. Блакитне скло. Тепер на Олені був одяг, який вона знайшла в роздягальні: штани з операційної форми та білий халат. Убивця у вбранні цілителя.

— Це правда? — тихо спитала Олена.

Джейн відчула, як стискається матка, й прикусила губу від дедалі гострішого болю нових переймів. «Бідолашна моя дитино, — подумала вона. — Ти не доживеш до першого дихання». Вона відчула, як лікарка Тем бере її за руку, пропонуючи мовчазну втіху.

— По телевізору сказали правду? Ти з поліції?

Джейн ковтнула слину. Прошепотіла:

— Так.

— Вони сказали, що ти детектив, — втрутився Джо. — Це правда?

Джейн хитнулася вперед, охоплена переймами, в очах стало темно.

— Так, — простогнала вона. — Так, чорт забирай! Я… я з відділу розслідування вбивств…

Олена глянула на лікарняний браслет, який до того зірвала з зап’ястка Джейн. Він досі лежав на підлозі біля дивана. Підняла його, передала Джо.

— Ріццолі, Джейн, — прочитав він.

Найгірша частина переймів позаду. Вона різко видихнула, відкинулася назад. Лікарняна сорочка була просочена потом. Вона надто виснажена, щоб боротися, навіть заради порятунку власного життя. Як їй відбиватися? «Я навіть піднятися з дивана без допомоги неспроможна». Переможена, вона дивилась, як Джо піднімає з підлоги її картку, відгортає пластикову обкладинку.

— Ріццолі, Джейн, — прочитав він уголос. — Заміжня, мешкає на Клермонт-стріт. Місце роботи: відділ розслідування вбивств, департамент поліції Бостона, посада: детектив.

Він подивився на неї темними очима, такими пронизливими, що від цього захотілося зіщулитися. На відміну від Олени, чоловік був дуже спокійний, він усе контролював. Ось що найбільше лякало Джейн — те, що він начебто точно знав, що робить.

— Детектив відділу вбивств. І ти опинилася тут випадково?

— Певно, таке моє щастя, — пробуркотіла Ріццолі.

— Що?

— Нічого.

— Відповідай. Як ти тут опинилася?

Джейн із викликом підняла до нього підборіддя.

— Якщо ти не помітив, я тут народжую.

Втрутилася лікарка Тем:

— Я приймаю в неї пологи. Зранку зареєстрували.

— Мені не подобається вибір моменту, — сказав Джо. — Це неправильно.

Джейн здригнулася, коли він взявся за її сорочку й задер її. Витріщився на набрякле черево, на важкі груди, тепер оголені на позір усій кімнаті. Не сказавши ані слова, відпустив сорочку.

— Що, мудило, задоволений? — вибовкнула Джейн. Щоки палали від приниження. — Думав, у мене там костюм?

Щойно слова злетіли з вуст, вона вже знала, що зробила дурницю. Перше правило виживання, якщо ти заручник: ніколи не бісити того, хто тримає пістолет. Однак, задерши їй сорочку, він на неї напав, оголив, і тепер вона тремтіла від люті.

— Думаєш, мені так хочеться сидіти тут з вами, довбнями?

Вона відчула, як лікарка Тем стискає їй зап’ясток у мовчазному проханні більше нічого не казати. Джейн скинула її руку, зосередивши свою лють на полонителях.

— Так, я коп. І знаєте що? Ви неслабо облажалися. Уб’єте мене, і знаєте, що буде, правда ж? Знаєте, що мої товариші роб­лять з убивцями копів?

Джо з Оленою перезирнулися. Вони щось вирішували? Узгоджували, жити їй чи вмерти?

— Помилка, — сказав Джо. — Ось що ти таке, детективе. Опинилася не в тому місці не в той сраний час.

«Оце точно, засранцю».

Вона мало не підскочила, коли Джо раптом зареготав. Він попрямував до іншого кінця кімнати, хитаючи головою. А коли розвернувся, стало видно, що дуло пістолета дивиться у підлогу. Не на неї.

— То ти хороший коп? — запитав він.

— Що?

— По телевізору сказали, що ти працювала зі справою зниклої домогосподині.

— Вагітної. Її викрали.

— І як усе скінчилося?

— Вона жива. Злочинець мертвий.

— То ти хороша.

— Я виконую свою роботу.

Олена та Джо знову перезирнулися.

Він підійшов до Джейн, став просто перед нею.

— Що, якби я розповів тобі про злочин? Сказав би, що справедливість не перемогла? Що вона не може перемогти?

— Чому не може?

Він узяв стілець, підтягнув до себе, усівся. Тепер їхні голови були на одному рівні. Темні очі незмигно дивилися на неї.

— Бо злочин учинено нашим власним урядом.

«Йой. Тривога, дах їде».

— Маєте докази? — спитала Джейн, зберігаючи спокій у го­лосі.

— Маємо свідка, — сказав він і показав на Олену. — Вона все бачила.

— Таких свідчень може бути мало.

«Особливо коли свідок несповна розуму».

— Ти знаєш про всі ті злодіяння, в яких винен наш уряд? Про злочини, які вони чинять щодня? Замовні вбивства, викрадення? Отруєння власних громадян заради прибутків? Цією країною править великий бізнес, усі ми — витратний матеріал. Узяти, наприклад, газованку.

— Перепрошую?

— Дієтичну газованку. Уряд США закупив цілий контейнер для військ у затоці. Я там був, бачив ряди бляшанок у спеку. Як думаєш, що відбувається з хімікатами в дієтичній газованці, якщо виставити їх на сонце? Вони стають токсичними. Перетворюються на отруту. Саме тому тисячі ветеранів війни в Перській затоці повернулися додому хворі. О так, нашому уряду відомо про це, а от ми ніколи не дізнаємося. Індустрія безалкогольних напоїв надто широка, і вони знають, кому дати хабара.

— То… це все через газованку?

— Ні. Це значно гірше. — Він схилився до неї. — І цього разу ми нарешті можемо їх подолати, детективе. Маємо свідка, маємо доказ. І маємо увагу всієї країни. Саме тому вони налякані. Тому вони хочуть нашої смерті. Що б ти зробила,