Террі Пратчетт - Джинґо, Террі Пратчетт

— Ви думаєте, Ваймзе, що закон — це якесь велике, непідвладне контролю небесне світило. І ви помиляєтеся. Ми творимо закони. І я не збираюсь додавати «Ви мене зрозуміли?», тому що я знаю, що ви розумієте, і не збираюсь до вас достукуватись. Я зразу бачу, якщо людина гнила. 

— Гнила? — слабо мовив Ваймз. 

— Командоре Ваймз, — почав він, — я сподівався, що про це мова не зайде, але останні кілька днів указують на низку достоту неприпустимих помилок з вашого боку. В Принца Куфуру стріляли, а ви не змогли ані зарадити цьому, ані бодай знайти винного. Злодійські зграї вільно розгулюють містом, і, наскільки мені відомо, один із ваших сержантів хотів стріляти в голови невинних людей, а щойно я довідався, що ви заарештували ні в чому невинного підприємця і без жодних на те причин замкнули його в камері. 

Ваймз почув, як охнув Колон. Але звучало це якось віддалено. Він відчував, як у нього під ногами пливла земля, але думка його линула, пурхаючи в рожевому піднебессі, де його ніщо не хвилювало. 

— Ой, навіть не знаю, сер, — сказав він. — Він же винен у тому, що він завжди хапонець, правда? А хіба ви не хочете, щоб я зі всіма ними так вчинив? 

— А на додачу, ніби цього і так замало, — правив Іржавський, — нам сказали — бо за інших обставин я би просто не повірив, навіть якщо йдеться про такого стрибунця, як ви — що сьогодні ввечері ви, без жодних на те причин, накинулись на двох хапонських вартових, вторглися на хапонську землю, увірвалися в жіночі покої, силою стягли двох хапонців із ліжка, звеліли знищити хапонську власність і… що ж, відверто кажучи, поводились украй ганебно. 

«Який сенс сперечатися? — подумав Ваймз. — Нащо грати з колодою помічених карт? А втім…» 

— Двох хапонців, сер? 

— Скидається на те, що Принца Куфуру викрали. Мені важко повірити, що навіть ви, Ваймзе, могли вчинити щось подібне, але хапонці, схоже, іншої думки. Вас засікли на тому, що ви незаконно вторглися в їхню власність. І стягнули з ліжка безпорадну леді. Що ви на це скажете? 

— Будівля вже палала, сер. 

Лейтенант Шершеннь підійшов до лорда Іржавського і прошепотів йому щось на вухо. Той трохи заспокоївся. 

— Гаразд. Дуже добре. Можливо, деякі обставини можуть пом’якшити ваше покарання, але з політичної точки зору ви поводилися страшенно нерозважливо, Ваймзе. Не вдаватиму, що знаю, що трапилося з Принцом, але видно, вам подобається робити тільки гірше. 

Ти вмієш лазити, пане Ваймз? Ваймз нічого не відповів. Той чоловік ніс щось велике на плечі… 

— Вас відсторонено від посади, командоре. Відтепер Варта підкорятиметься розпорядженням цієї ради. Зрозуміло? 

Іржавський повернувся до Моркви. 

— Капітане Моркво, багато хто з нас чув про вас… хороші відгуки, і владою, даною мені, я призначаю вас чинним командором Варти… 

Ваймз заплющив очі. 

Морква енергійно відсалютував. 

— Аж ніяк! Сер! 

Ваймз широко розплющив очі. 

— Справді? — Іржавський якусь мить витріщався на Моркву, а тоді стенув плечима. 

— Ну що ж… відданість — це добре. Сержанте Колон? 

— Сер! 

— За обставин, що склалися, і оскільки ви найдосвідченіший сержант і відмі… довгий час проходите службу, ви візьмете на себе командування Вартою на час… надзвичайного стану. 

— Аж ніяк, сер! 

— Це був наказ, сержанте. 

На брові Колона заблищали намистини поту. 

— Ні, сер! 

— Сержанте! 

— Засуньте свій наказ куди сонце не світить, сер! — відчайдушно випалив Колон.

І знову Ваймз побачив цей збляклий погляд Іржавського. На його лиці ніколи не відбивалось здивування. А оскільки він знав, що простий сержант не посміє так зухвало висловлюватись, то викреслив сержанта Колона зі свого особистого всесвіту. 

Його погляд різко впав на Щебеня. 

«А він не знає, як говорити з тролем», — подумав Ваймз. І знову був неприємно вражений тим, як Іржавський вирішив цю проблему. А саме — вдав, що її немає. 

— Хто в Варті старший капрал, сер Семюел? 

— Капрал Ноббс. 

Члени комітету стали радитись. Крізь збуджений шепіт кілька разів проскакувало «…неймовірний дурень…». Нарешті Іржавський знову підняв голову. 

— Хто там наступний по старшинству? 

— Дайте подумати… капрал Міцнорук, — відповів Ваймз. Він почувався навдивовижу легковажно. 

— Може хоч він виконає наказ. 

— Він ґном, ідіоте! 

На обличчі Іржавського жоден м’яз не смикнувся. Почулося дзень від Ваймзового жетона, який він акуратно поклав на стіл. 

— Мені це вже не потрібно, — спокійно мовив Ваймз. 

— О, то ви радше станете цивільним, чи не так? 

— Вартовий і є цивільним, ти сеча текуча! 

Мозок Іржавського стер звуки, які його вуха в жодному разі не могли сприйняти. 

— І ключі до зброярні, сер Семюел, — наказав він. 

Вони з дзенькотом приземлились на столі. 

— Решта вас також бажає зробити цей пустопорожній жест? — запитав лорд Іржавський. 

Сержант Колон витягнув з кишені свій заржавілий жетон. Пожбурив його на стіл і трохи засмутився, що замість гучно дзенькнути той відстрибнув, розбивши глечик з водою. 

— Мій жетон вибитий на руці, — прогримів Щебінь. — Якшо хтось хочить, може попробувати зняти його з мене. 

Морква дуже акуратно поклав свій жетон. 

Іржавський здивовано підняв брови. 

— І ви, капітане? 

— Саме так, сер. 

— Я думав, що бодай ви… 

Він затнувся і роздратовано глянув на двері, що відчинилися. Всередину забігло двійко палацових вартових з групкою хапонців за спиною. 

Рада миттю схопилася на ноги. 

Ваймз упізнав хапонця в центрі групки. Він бачив його на офіційних заходах, і якби не той факт, що чоловік був хапонцем, він би охарактеризував його як непевного типа. 

— Хто це? — прошепотів він до Моркви. 

— Принц Каліф. Заступник посла. 

— Ще один принц? 

Чоловіки зупинилися перед столом, зиркнули на Ваймза, ніби вперше його бачать, і вклонилися лорду Іржавському. 

— Принце Каліф, — мовив лорд Іржавський. — Ми на вас не чекали, та все ж… 

— У мене погані новини, мій лорде, — навіть в стані шоку якась частина Ваймза відзначила для себе, що той говорив інакше. Куфура вивчив свою другу мову на вулиці, а в цього були вчителі. 

— А в цей час вони хіба можуть бути інакшими? — запитав Іржавський. 

— На новій землі відбулись деякі події. Нещасні випадки. Та й в Анк-Морпорку теж, — він знову зиркнув на Ваймза. — Хоч доповіді звідси, мушу визнати, дещо непослідовні і хаотичні. Лорде Іржавський, повідомляю вам, що тепер ми формально в стані війни. 

— Формально в стані війни? — озвався Ваймз. 

— Боюся, до цього нас підштовхує теперішній стан речей, — мовив Каліф. — Ситуація вкрай делікатна. 

«Вони знають, що будуть воювати», — подумав Ваймз. Це як прелюдія до танцю, коли ти стоїш дещо осторонь, дивлячись на свого партнера… 

— Ми даємо вам дванадцять годин на те, щоб ви забрали своїх громадян із території Лешпа, — висунув умову Каліф. — Якщо ви виконаєте наші умови, ми вирішимо цю проблему мирним шляхом. На цей раз. 

— У такому разі ми даємо вам дванадцять годин на те, щоб покинути Лешп, — не здавався Іржавський. — Якщо цього не станеться, ми вживемо… заходів… 

Каліф злегка вклонився. 

— Ми зрозуміли один одного. Незабаром ви отримаєте офіційний документ і, не сумніваюсь, такий самий ми отримаємо від вас. 

— Однозначно. 

— Заждіть, ви не можете просто… — почав було Ваймз. 

— Сер Семюел, ви більше не командор Варти, і вам немає