Ієн Макьюен - Спокута

Брайоні-письменницю, з її життєвою мудрістю, можуть обходити дитячі казочки про добро і зло? У цій оповіді мають бути якісь благородні, божественні вершини, з яких усі люди виглядають рівними: не стоять у двох лавах, як перед хокейним матчем, а галасливо штовхаються у власній недосконалості. Якщо така вершина й існує, Брайоні її не гідна. Вона ніколи не пробачить Роббі його огидних намірів.

Затиснута в капкані, розриваючись між бажанням описати просто, як у щоденнику, сьогоднішні враження, і зробити з них щось більше — відшліфувати, додати незрозумілих слів, Брайоні багато хвилин сиділа, вдивляючись в аркуш паперу й дитинну фразу, і не могла більше вичавити ні рядка. Сюжет, як їй здавалося, у неї досить добре вийде, як і діалог. Вона може змалювати ліси взимку і моторошні замкові мури. Але як змалювати почуття? Брайоні зможе написати: «Вона засмутилася», або окреслити вчинки сумної людини, але що являє собою сум, як описати цю безпосередність, таку проникливу? Ще важче описати загрози, або сум'яття почуттів, причому суперечливих. Затиснувши пальцями ручку, вона дивилася через усю кімнату в очі сувороликих ляльок — далеких супутниць дитинства, обителі, куди Брайоні вже ніколи не повернутися. Вона відчула, як по спині повзе холодок. Ніколи більше їй не сидіти на колінах у Емілі чи у Сесилії, хіба що жартома. Два роки тому, на її одинадцятий день народження, батьки, брат, сестра і хтось п'ятий, кого вона не могла пригадати, взяли її на галявину і підкинули на ковдрі одинадцять разів, а потім ще раз — на щастя. Чи могла вона зараз довіряти цьому відчуттю — веселий свободі злету, сліпій вірі в добре зімкнені дорослі зап'ястя, коли п'ятий так легко міг виявитися Роббі?

Почулося тихе жіноче покашлювання, і Брайоні, здригнувшись, звела очі. Це була Лола. Вона з винуватим виглядом зазирнула до кімнати, і щойно очі дівчат зустрілися, як кузина легесенько постукала по дверях кісточками пальців.

— Можна зайти?

Вона зайшла без запрошення — її рухи були дещо обмежені синьою атласною сукнею, в яку дівчина була вбрана. Волосся було розпатлане, ноги — босі. Коли Лола наблизилася, Брайоні прибрала зі столу ручку і накрила списаний аркуш кутиком книги. Лола присіла на край ліжка і різко надула щоки. Так ніби вони щодня по-сестринському балакають.

— У мене був жахливий вечір.

Коли Брайоні, примушена лютим поглядом кузини, звела брову, родичка провадила:

— Близнюки мене замучили.

Брайоні здавалося, що це просто мовний зворот, викрутас, доки Лола не вивернула плече, щоб показати на руці довгу подряпину.

— Ну й жах!

Кузина простягнула зап'ястя. Навколо них були «браслети» саден.

— Робили «кропивку»!

— Точно.

— Я принесу антисептик з аптечки.

— Я сама.

Жіночний запах парфумів Лоли не міг приховати запаху дитячої ранозагоювальної мазі. Брайоні полишила стіл і сіла поряд з кузиною.

— Бідолашка!

Співчуття Брайоні ще більше надихнуло Лолу, і голос її став хрипким.

— Усі гадають, що вони просто янголятка, лише тому, що скидаються один на одного, але вони просто маленькі тварюки.

Вона стримувала ридання, кусаючи щоки, губи тремтіли, а потім Лола судомно кілька разів вдихнула через роздуті ніздрі. Брайоні взяла її за руку і подумала, що тепер їй зрозуміло, як можна полюбити Лолу. Потім пішла до свого комоду, вийняла носовичка розгорнула й подала кузині. Лола збиралася була скористатися ним, але вигляд веселого малюнка — дівчаток-ковбоїв і ласо над ними — змусило її тихо заскавучати на висхідній ноті, наче діти удають примар. Внизу пролунав дзвінок у двері, й за кілька секунд почулося гучне швидке цокання високих підборів по кахлевій підлозі коридору. Може, це Роббі й Сесилія хочуть зайти по Брайоні. Боячись, що плач Лоли почують унизу, Брайоні встала і знову зачинила двері до спальні. Страждання двоюрідної сестри доводили її до стану хвилювання, близького до радості. Вона повернулася до ліжка й поклала руку Лолі на плечі, а кузина затулила лице долонями і заридала. Те, що таку тендітно-жіночну і владну дівчину довела до сліз усього-на-всього парочка дев'ятирічних хлоп'ят, здавалося, здивувало Брайоні, й це надало відчуття власної переваги. Ось що ховалося за цим майже радісним почуттям. Може, Брайоні й не така слабка, як завжди припускала; і, нарешті, ви міряєте себе чужою міркою, ставленням інших — нічим більше. Кожний — і просто зараз, і потім, і зовсім випадково — навіює вам власну думку про вас самих. Не витрачаючи слів, Брайоні лагідно погладила кузину по плечу і подумала, що самі лише Джексон і П'єро не можуть нести відповідальність за таке горе; вона згадала про інші злигодні в Лолиному житті. Її рідна домівка на півночі — Брайоні уявила чорні робочі квартали і похмурих людей, які тягнуться на роботу з бутербродами в бляшаних коробках. Будинок Квінсі зачинений і ніколи більше не розчахне дверей.

Лола вже почала заспокоюватися. Брайоні м'яко спитала:

— Що сталося?

Старша дівчинка висякалася й на секунду замислилася.

— Я хотіла прийняти ванну. А вони ввірвалися й накинулися на мене. Повалили на підлогу...

Пригадавши це, вона замовкла, долаючи черговий напад плачу.

— Але чому вони таке зробили?

Лола зробила глибокий вдих і опанувала себе. Вона дивилася незрячим поглядом кудись через кімнату.

— Вони хочуть додому. Я казала їм, що це неможливо. А вони гадають, я єдина, хто їх отут тримає.

Близнята необгрунтовано зривають своє невдоволення на рідній сестрі — у цьому для Брайоні був резон. Але тепер її турбувала думка: ось-ось покличуть спускатися, і кузина має взяти себе в руки.

— Вони просто не розуміють,— мудро сказала Брайоні, підійшовши до умивальника й наливаючи туди теплу воду.— Вони просто маленькі дитинятка, які ще не ковтнули ківш лиха.

Згорьована Лола опустила голову й кивнула з таким виразом, що Брайоні відчула до кузини приплив ніжності. Вона підвела Лолу до умивальника та вклала їй до рук рушничок. А потім, керуючись змішаними мотивами — практичною необхідністю змінити тему й бажанням поділитися таємницею і показати старшій дівчинці, що й у неї є певний досвід у мирських справах, але передовсім проникнувшись до Лоли теплими почуттями і воліючи ближче з нею потоваришувати, Брайоні розповіла їй про зустріч з Роббі на мосту, і про лист, і як вона його розпечатала, і що там було. Вона не змогла вимовити цього слова вголос — це вже занадто,— і зашифрувала його. І відчула приємність від того, який ефект розповідь справила на Лолу. Кузина підвела від умивальника мокре обличчя, з якого досі крапала