Теодор Драйзер - Стоїк, Теодор Драйзер

людини, певно, додасть їй ваги й в очах Ковпервуда. — Але ж ви, здається, ще не поговорили з моїм чоловіком. Ходімо до нього.

І в супроводі Толліфера вона попрямувала туди, де стояв Ковпервуд, розмовляючи з капітаном і містером Куртрайтом.

— Послухай, Френку, — весело сказала вона, — от ще один із твоїх шанувальників, — і, звернувшись до Толліфера, додала: — Не можу претендувати на таку саму увагу до себе, містере Толліфер.

Ковпервуд повернувся до Толліфера із самою люб’язною посмішкою й сказав жартівливо:

— Шанувальників ніколи не буває надто багато. А вас, містере Толліфер, очевидно, теж можна вважати одним із учасників нашої весняної міграції на континент?

Ковпервуд тримав себе з такою невимушеністю, що Толліфер, мимоволі наслідуючи його прикладу, посміхнувся й так само жартівливо відповів:

— Так, схоже, що так. У мене багато друзів у Лондоні й у Парижі, а потім я думаю відправитися кудись ближче до моря. Один із моїх приятелів живе в Бретані. — І, повернувшись до Ейлін, він додав: — До речі, вам слід обов’язково побувати у Бретані, місіс Ковпервуд! Це чудесне місце!

— Ну що ж, я не проти, — сказала Ейлін, дивлячись на Ковпервуда. — Як вважаєш, Френку, ми не могли б включити Бретань у план нашої літньої подорожі?

— Мабуть. За себе, звісно, я не можу поручитися, справи... Утім, можна було б ненадовго з’їздити, — люб’язно додав він. — Ви надовго до Лондона, містере Толліфер?

— Поки ще мої плани доволі непевні, — незворушно відповів Толліфер. — Можливо, на тиждень чи трошки довше.

У цю хвилину Алассандра, якій набридло слухати містера Стайлза, що безуспішно намагався справити на неї враження, підійшла попрощатися з Ковпервудами, вирішивши покласти кінець візиту.

— А ви не забули наші плани на сьогодні, Брюсе? — запитала вона Толліфера.

— Ах, так, так! Будь ласка, вибачте нас, нам справді вже пора. — І, звернувшись до Ейлін, він додав: — Сподіваюся, місіс Ковпервуд, ми з вами ще не раз побачимося?

Ейлін, вражена холодним, самовпевненим тоном надто миловидної юної Алассандри, відгукнулася з перебільшеною люб’язністю:

— Так, звичайно, містере Толліфер, я буду дуже рада, — і відразу, перехопивши зневажливу усмішку на губах місіс Гівенс, додала: — Шкода, що вам час іти, міс...

— Міс Гівенс, — поспішив підказати Толліфер.

— Так, так... — відгукнулася Ейлін. — Я не розібрала імені.

Але Алассандра відреагувала на цей укол, лише трохи піднявши свої тонкі брови, взяла Толліфера під руку й, по­сміхнувшись на прощання Ковпервуду, направилася до дверей.

Ейлін, залишившись наодинці з Ковпервудом, перестала стримуватися.

— Ах, як я ненавиджу цих світських вискочок, — обурено вигукнула вона, — адже в них немає нічого за душею, крім їхніх сімейних зв’язків, але ж скрізь лізуть уперед!

— Не варто, Ейлін, — заспокоював її Ковпервуд. — Скільки разів я казав тобі — кожен намагається скористатися тим, що має. В її випадку це її соціальне становище, от вона ним і хизується. Адже сама вона нічого собою не являє, просто дурненьке дівчисько. То навіщо дратуватися через неї? Заспокойся, будь ласка.

Та водночас він подумки порівнював Ейлін з Береніс. З якою гідністю зуміла б Береніс поставити на місце цю Алассандру!

— Але у всякому разі, — запально сказала Ейлін, — містер Толліфер дуже милий і уважний. І, наскільки я можу судити, його становище анітрохи не гірше за неї. Чи не так?

— Я, звісно, не маю підстав думати інакше, — відповів Ковпервуд, мимоволі посміхаючись про себе над простотою і наївністю Ейлін — не стільки іронічно, скільки з жалем. — У всякому разі міс Гівенс, здається, у захваті від містера Толліфера, і якщо ти вважаєш, що вона щось являє собою в світі, то і йому не можна в цьому відмовити.

— Одначе йому не бракує такту, аби триматися ввічливо, на відміну від неї, хоча, можливо, так завжди буває, коли жінка зустрічається з жінкою.

— Біда з жінками в тому, Ейлін, що вони всі зайняті одним. Чоловіки, точніше, іхні інтереси відрізняються більшою різноманітністю.

— Хай там як, але містер Толліфер мені подобається, а це дівчисько анітрохи.

— Так ти можеш просто не зважати на неї. А що стосується Толліфера, ніщо не заважає нам бути з ним люб’язними, якщо тобі цього хочеться. Не забудь, я хочу зробити тобі приємність цією поїздкою. — И він приязно посміхнувся.

Спостерігаючи за нею нишком за годину по тому, коли вона переодягалася перед дзеркалом для передобідньої прогулянки по палубі, Ковпервуд не міг не відзначити, наскільки вона пожвавішала й виглядала задоволеною. Просто дивно, подумав він, як багато можна зробити з людиною, якщо правильно скористатися її смаками, слабкостями і мріями.

Але, може статися, Береніс поводиться так само з ним самим? Вона цілком здатна на це. Що ж, тоді в нього буде ще більше підстав аби захоплюватися нею, ніж для того, аби захоплюватися собою, як це він щойно робив.

Розділ 22

Останні декілька днів на пароплаві Толліфер провів, придумуючи й здійснюючи різні плани з метою завоювати прихильність Ейлін. Поміж іншого він влаштував два вечори з грою в карти, завбачливо не включивши в партію міс Гівенс. Натомість він запросив одну доволі відому акторку, молодого банкіра із Заходу, який був також не проти познайомитися з дружиною Ковпервуда, і молоденьку вдовицю з Буффало, яка вважала, що спілкування з людиною таких світських манер і приємною зовнішністю, як у Толліфера, піднімає її на вищий суспільний рівень.

Сказати, що нові суспільні розваги й особливо явна увага до неї Толліфера підняли настрій Ейлін, — означало б значно применшити правду. Тим більше, що, хоча Ковпервуд і не брав у цьому участі, він, очевидно, цілком схвально ставився до її нових знайомих. Він уже сказав їй, що коли вони прибудуть до Лондона і влаштуються в готелі «Сесіль», вона може, якщо їй хочеться, запросити Толліфера і його друзів на чашку чаю або навіть до обіду; а якщо він матиме час, то, можливо, й сам ненадовго до них завітає. Ейлін радо вхопилася за цю