Єва Басіста - Дві сторони, Єва Басіста

Глава 20

Вранці чоловік Лілії Роман ледве встав із ліжка. У нього дуже сильно боліла голова. Вчорашня гульня з Дмитром добряче вдарила не тільки по його печінці, а завдала шкоди всьому організму, який зараз скрипів. Проте синьоокий через не хочу звівся на ноги та став збиратися на роботу.

Лілія також встала разом з ним. Дівчина сиділа на кухні та пила каву, котру їй зробив Роман. Її язик торкався коричневої рідини. Сьогодні руда бажала солодкої кави з молоком.

Думки дівчини відкидали її у вчорашній вечір, який на поріг приніс їй не тільки Романа, а Дмитра. Останній довго не затримався. Він допоміг закинути чоловіка Лілії на ліжко, а потім пішов, не сказавши жодного слова.

Це засмутило руду, яка одразу стала згадувати минуле.
Вона зустрілася з Дмитром коли вступила до університету. Їхні долі перетнулися першого разу у бібліотеці. Тоді вони тільки обмінялися поглядами, а ось другого разу - на спільній лекції Лілія та Дмитро сиділи поряд та писали конспект, який диктував старий дід, що ледве дихав. Здавалося, що ще трішки та він віддасть небесам свою душу, але літній чоловік вперто чіплявся за життя.

- Ця лекція нестерпна, - проказала руда до Дмитра.

Хлопець обернувся. Він глянув на дівчину. Його очі обдивилися її з ніг до голови. Вона йому сподобалася, і саме тому його вуста відповіли:

- Пропоную втекти та погуляти.

- Підтримую таку ідею, - погодилася руда, яка на фоні Дмитра мала трішки світліше волосся.

Вони пішли. Ця прогулянка стала початком їхніх відносин, які тривали рівно три місяці. За цей період між ними сталося багато чого, але вони розійшлися.
Для Лілії це було надзвичайно важко, бо дівчина мала до Дмитра почуття, але його зухвала поведінка та бажання всім контролювати, не влаштовувало її.

Тому стали виникати сварки, а потім між ними залунало останнє слово та гірка крапка. Руда ще довго згадувала Дмитра, але потім час стер його з пам'яті.
Проте учора життя знову звело їх. Це зі свого боку дуже спочатку злякало дівчину, але згодом відпустило.

- Про що думаєш? - запитав Роман, який накладав собі сніданок.

- Про погоду, - збрехала вона.

- Сьогодні вона не погана, - махнув він головою.

- Так, - усміхнулася руда та глянула на нього.

Її чоловік жував гречку та смажене яйце. На його обличчі сидів певний сум, а також ще щось. Немов його за щось мучила совість.

- Вибач мені, - почувся раптово його голос.

Лілія підняла свої брови. Вона ловила подив. Дівчина не розуміла його поведінки. Чому він вибачається? Невже щось вчинив лихе?

- За що? - запитала кароока.

- Я вчора прийшов п'яний. Мабуть, тебе розізлив.

- Ні, головне, що ти прийшов додому.

- Точно не злишся? - перепитав він.

- Ні, - відказала руда.

Цієї миті хлопець встав та підійшов до дружини. Він заглянув у її шоколадні очі та в черговий раз здивувався наскільки вони гарні. Роман поцілував Лілію, забрав у неї пусту чашку, де ще п'ять хвилин тому парувала кава, та пішов складати посуд у машинку для її миття..

Руда тим часом прикувала свій погляд до вікна, де за ним дихало на повні груди літо, що невдовзі завершиться. Дівчина чомусь відчувала розпач. Їй не вірилося, що від того роману з Дмитром пройшло так багато років,  але найбільше  цікавило одне - як її чоловік перетнувся з рудим.

Проте Лілія не стала питати у нього про таке. Він дуже поспішав на свою роботу. Хоча коли двері за ним зачинилися, то відповідь сама зателефонувала їй. Невідомий номер хотів чути дівчину.

- Алло, - проказала руда.

- Привіт, Ліліє, - промовив до болю знайомий голос.

Кароока зрозуміла, хто з нею власною персоною розмовляє. Це Дмитро. Він якимось загадковим чином знайшов номер Лілії та зателефонував їй.

- Які люди, - відказала вона з певною ноткою сарказму в голосі. - І чого тобі потрібно?

- Побачити твої прекрасні очі та вуста.

- Багато хочеш, - відказала вона.

- Не багато, - заперечив він.

- У мене нема сьогодні часу для тебе.

- Я чекаю на тебе під будинком, - не чув її Дмитро. - Висунь свій гарненький носик із вікна.

Лілія закотила очі, але виконала прохання Дмитра.

- Бачиш білу автівку? - лунав його голос.

- Бачу.

- Спускайся.

- Мені треба щонайменше годину.

- Даю тобі двадцять хвилин.

Руда скривилася. Вона не любила коли їй ставили умови, але зараз погодилася.

- Буду через п'ятнадцять.

- Впізнаю тебе. Завжди любиш, аби останнє слово було за тобою.

Лілія стала дуже швидко приводити себе до ладу. Дівчина одягла сукню та тільки трішки підвела очі, щоб останні не були такими блідими та сонними.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍