Йон Колфер - Артеміс Фаул. Код вічності, Йон Колфер

Спіро не здивувався.

— Я так не думаю. Вони, мабуть, десь ховаються. Можеш мені не вірити, Дігенсе, але Артеміса Фаула такий незграба, як ти, не налякає. Він тут, тому що сам цього схотів.

Артеміса не вразила така дедукція. Спіро має бути підозрілим, це цілком природно.

— Не знаю, що ви маєте на увазі,— сказав хло­пець.— Я тут тому, що цей дивний чоловік пригрозив розтрощити мій череп своїми зубами. Навіщо мені приїжджати? Від Сі-Куба вам ніякої користі, а я можу легко сконструювати інший.

Спіро його навіть не слухав.

— Так, так, можеш казати що завгодно, хлопче. Але вислухай і ти мене. Ти відкусив трохи більше, ніж можеш проковтнути, коли погодився приїхати сюди. У Вежі Спіро найкраща у світі охорона. У нас така команда, якої немає навіть у вояків. Щойно за тобою зачиняться двері, як ти лишишся сам. Ніхто тебе не врятує. Ніхто. Зрозумів?

Артеміс кивнув. Він зрозумів, що сказав Спіро. Але це не означає, що він із цим погодився. Може, у Йона Спіро і є така команда, якої немає у вояків, але у Артеміса Фаула така команда, якої жодна лю­дина навіть і не бачила.

Гелікоптер Сікорського швидко переніс їх до Вежі Спіро. Вони приземлилися на посадочний майдан­чик на даху хмарочоса. Артеміс трохи знався на гелі­коптерах, тож зрозумів, як непросто було посадити таку махину на майданчик при шаленому вітрі.

— На такій висоті швидкість вітру має бути оман­ливою,— сказав він пілоту і подумав, що Холлі запи­ше інформацію.

— Кому ти кажеш! — крикнув пілот, намагаючись перекричати гудіння гвинтів.— На верхівці Вежі швидкість сягає понад шістдесят миль за годину.

Коли погода несприятлива, посадочний майданчик може відтягти метрів на десять.

Спіро закотив очі та кивнув Бланту. Арно нахи­лився вперед і постукав пілота по шолому.

— Стули пельку, дурню! — гримнув Спіро.— Може, ти йому ще й план будівлі передаси? — Він повернувся до Артеміса.— І якщо тобі цікаво, Арті, ніяких планів не існує. Той, хто поцікавиться в місь­кому архіві, дізнається, що всі плани таємничим чи­ном зникли. У мене лишився один-єдиний примір­ник, тож навіть і не пропонуй своїм помічникам шукати схеми в Інтернеті.

Не дивно. Артеміс сам кілька разів шукав, хоча і не очікував, що Спіро буде таким необережним.

Вони вилізли з гелікоптера. Артеміс старанно на­водив іридокамеру на всі об’єкти охорони, що могли статися в нагоді пізніше. Батлер часто казав, що на­віть незначні деталі, на кшталт кількості сходинок, могли врятувати операцію.

Ліфт спустив їх із майданчика до дверей із ко­дом. Увесь дах містився під спостереженням про­думано розставлених камер. Спіро підійшов до панелі. Артеміса щось кольнуло в око, і раптом іридокамера збільшила зображення в чотири рази. Незважаючи на відстань і тінь, він легко міг розі­брати код.

— Сподіваюся, ти все записала,— пробурмотів він, і мікрофон відізвався вібраціями.

Арно Блант зігнув коліна, і тепер його неймовірні зуби опинилися за сантиметр від Артемісового носа.

— Ти з кимось розмовляєш?

— Я? — вдавано здивувався Артеміс.— Із ким мені розмовляти? Ми ж на вісімдесятому поверсі, якщо ти не помітив.

Блант схопив підлітка за грудки і підняв угору.

— Може, на тобі жучок, і нас зараз хтось слухає.

— Як на мені може бути жучок, телепню? Ваш карлик очей із мене не спускав усю дорогу. Він зі мною навіть у туалет ходив.

Спіро голосно прокашлявся.

— Гей, містере-силачу, якщо хлопець впаде за огорожу, можеш стрибати за ним, бо цей малий мені дорожчий за армію охоронців.

Блант опустив Артеміса.

— Ти не назавжди такий цінний, Фауле,— зловіс­но просичав він.— А коли твої акції знеціняться, на тебе чекатиму я.

Вони увійшли у дзеркальний ліфт і піднялися на вісімдесят п’ятий поверх, де на них чекав доктор Пірсон із двома мускулистими охоронцями. І загля­нувши в їхні очі, Артеміс міг точно сказати, що ці двоє були явно не нейрохірургами. Власне, більш за все вони були схожі на двох ротвейлерів, що стали на задні лапи. Мабуть, дуже зручно мати поруч таких громил, які трощать усе навколо і не ставлять незручних питань.

Спіро підкликав одного із них.

— Пексе, ти знаєш, скільки потрібно заплатити Антонеллі, якщо ми втратимо одного з його людей?

Пекс хвилинку подумав. Губи в нього ворушили­ся в такт думкам.

— Так, зачекайте. Ага. Двадцять штук за метале­вого чоловіка і п’ятнадцять за мавпу.

— Це якщо він мертвий, так?

— Мертвий або непри... нипра... не може працю­вати більше.

— Гаразд,— кивнув Спіро.— Підіть до Карли Фрацетті і скажіть, що я винен їй тридцять п’ять штук за всю команду. Переведу на її рахунок на Кай­манах завтра вранці.

Мульча це питання дуже зацікавило, і його можна зрозуміти.

— Перепрошую? Тридцять п’ять штук? Але ж я досі живий. Ви винні лише двадцять штук за Мока­сина. Чи ви хочете накинути мені п’ятнадцять тисяч на чай?

Спіро зітхнув так щиро, що йому майже можна було повірити.

— Справи такі, Мо,— сказав він, грайливо ущип­нувши Мульча за плече.— На кону великі гроші. Ве­личезні. Тут фігурують телефонні номери. І я не можу дозволити, аби якась інформація просочилася назовні. Може, ти щось знаєш, а може, ні. Але я не збираюся ризикувати. Не хочу, аби одного дня ти з’явився до «Фонетикс» або ще до когось із моїх кон­курентів. Думаю, ти,.мене розумієш.

Мульч розтягнув губи, відкривши ряд здоровен­них зубів.

— Прекрасно розумію, Спіро. Ти гадюка, що лег­ко вжалить у спину. Знаєш, а хлопець пропонував мені два мільйони за те, щоб я його відпустив.

— Слід було брати готівку,— сказав Арно Блант і штовхнув Мульча в руки Пекса.

Навіть коли його тягли коридором, гном не за­кривав рота.

— Закопай мене глибше, Спіро. Дуже-дуже глибоко.

Спіро примружив очі.

— Чули, хлопці? Перед тим, як іти до Фрацетті, закопайте його глибше.

Доктор Пірсон провів групу в захищену кімнату. Вони пройшли через маленький передбанничок і опинилися в контрольному пункті охорони.

— Будь ласка, стань на сканер,— попросив Пір­сон.— Нам би не хотілося, аби сюди потрапив якийсь жучок. Особливо електронний.

Артеміс став на килимок сканера. Той спружинив під ногами, як губка. На черевики бризнуло піною.

— Антиінфекційна піна,— пояснив Пірсон.— Убиває будь-які віруси, які ти міг підчепити. Зараз у кімнаті проводяться біотехнологічні експеримен­ти. Підвищена чутливість до захворювань. До того ж піна допомагає нейтралізувати засоби спостережен­ня, які можуть прикріпити до черевиків.

Сканер над головою облив Артеміса пурпуровим