Сергій Анастасійович Гальченко - Остап Вишня. Невеселе життя, Сергій Анастасійович Гальченко

Дуже часто ця бездарність сполучається з поганими пасквилями на нашу дійсність.

«Хрест золотий, а по позолоті по тій купочки біленькі – то птиця господня антирелігійну пропаганду заводить» (І—109).

Про осоавіахім: «Колективного пустимо газу на вся вразі та супостати» (II—145). На тему про зв’язок між містом та селом:

«І от коли агенти у дядьків воли купують та потім за ці воли по десять кар-бованців виплачують, – то не лицем вони купують, а зовсім іншими органами» (I—115).

3. ПРО ОБРАЗИ ОСТАПА ВИШНІ

Візьмемо для прикладу таких три образи Остапа Вишні:

«Стовбова дорога покрутилася… Білим ужем попід скелями стрімчастими перекручена…» (III—9).

«Море у чадрі з туману» (III—10).

«Яйла обіймає кримські міста могутніми обіймами віковічних скель. І гордо над ними закинув курчасту голову Ай-Петрі» (III—11).

Три шаблонних, бездарних образи в стилі «красивих пейзажів», оспіваних у всіх Бедекерах. За подібні образи по редакціях викидають цілі рукописи в корзину.

Помітно пожвавлюється опис кримської природи у Остапа Вишні, коли він знаходить можливість порівнювати кримські пейзажі з відомим йому хуторянським оточенням.

«Хвильове море – це пастух. Воно гонить велику отару баранів до берега…» (III—21).

«Медуза – морський холодець… Кругле, як мисочка, біле, дрижасте, холодне і прозоре…» (III—2).

А ось і образ іншого кшталту:

«Накинула червону чадру на старий Крим революція» (III—67).

Остап спокусився в своєму підлабузнюванні до радянського Криму на «красивий» образ. А об’єктивно вийшов скандал. І може навіть не скандал, а свідоме паплюження соціальної революції на Сході. Адже чадра є символ пригноблення, і те, що на соціалістичному Криму ніби накинуто червону чадру, що це означає? Що більшовики, мовляв, пригноблюють Крим.

Перейдемо до гуморески «Слухай, обивателю». (III—163–169). Ця гумореска, одна з центральних, що дає нам правдиву уяву про справжній характер контрреволюційної творчості Вишні. Загальна побудова гуморески витримана приблизно в тонах символічних інтермедій бурсацьких драм, де брали участь такі фігури неземного походження, як «милість божа», ангел, досконалість і т. д. Замість цих постатей Остап Вишня подає дві символічні фігури «Революцію» і «Обивателя».

Революція у Остапа Вишні витримана в стилі умовностей буржуазної французької революції, як «чудесна жінка, в криваво-червоній порфірі одягнена» (III—165). Революція це, за Вишнею, чудесна жінка з неземною красою (III – 165).

З цього опису видно, як фальшиво-ідеалістично подає Вишня постать (?) соціалістичної революції. Звичайно, з такого образу можна було б тільки сміятись, коли б сама гумореска не промовляла чогось більшого. А от що каже Революція Обивателю:

«Я в бурі буряній принесла тобі машини, домни, паси… А ти «запальнички» почав робити… Я засвітила твої мартени, я завертіла твої машини»… і т. д. (III—67).

Що хотів сказати Остап Вишня оцією розмовою між революцією і обивателем? І насамперед, що він розуміє під словом «обиватель»? Як ми бачили з наведених цитат, революція каже, що вона віддала йому машини. Кому віддала революція машини? Пролетаріату. А чому Остап Вишня називає його обивателем?

Для пояснення цього досить пригадати те дике скавучання, яке доводилось чути з боку Хвильового і хвильовістів, з приводу непу. «Сталася зрада революції» – так гукали Хвильові. Тепер прекрасно відомо, чого коштувало оте їх «надреволюційне» виття. Класовий ворог будь-яким способом хотів зробити наклеп на чергову стадію соціалістичного будівництва з тим, щоб підірвати віру в правдивість генеральної лінії партії і зрештою повернути рядянську країну на шляхи капіталізму й фашизму. При чому останнє вони теж назвали «революцією». Як ми бачимо, Вишня й тут докладає своєї краплинки отрути, порівнюючи будівника соціалізму до обивателя, не гідного революції.

4. МИСТЕЦЬКА МАШКАРА ОСТАПА ВИШНІ

Націоналістичні друзі Остапа Вишні завжди намагалися довести, спираючись на минулу участь Остапа в радянській пресі, що Остап Вишня – це неухильний і моментальний популяризатор всіх заходів радянської влади, «Остап Вишня – це український Дем’ян Бєдний» – ось що намагалися вони довести.

Але досить нам прочитати Вишневу автобіографію, щоб зрозуміти, що це була цілковита брехня. Почитаймо, що пише сам Вишня про себе:

«Весь тягар громадянської війни переніс: і в черзі по пайки стояв і дрова саночками возив… а найтяжче було носити два пуда борошна… а таки доніс. Не кинув «здобутків революції» (I—16).

«Ну, а потім під’їхала платформа, мене й посадили. Потім випустили, але я вже з тої платформи не злазив. Нема дурних» (I—16).

«Чого я був у Кам’янці, питаєте? Та того ж, чого й ви» (I—17).

От тобі й «Дем’ян Бєдний»! Колишній петлюрівець, що вже був один раз в БУПРі за свою контрреволюційну діяльність, а потім, випущений звідти, спритно спромігся провадити цю контрреволюційну діяльність в галузі літератури. Ось що він був насправді. І ще пише, що «з радянської платформи не злазив: нема дурнів» (I—16).

Справжню ціну цим словам тепер дуже легко підшукати.

Наостанку я хотів би ще раз на одному-двох прикладах показати убогість мистецьких засобів Остапа Вишні. (От він пише, наприклад: «Я фотографую з свого, звичайного, погляду, життя на селі» (I—45). І от як ця «фотографія» провадиться: Робота: «аж гуде». «Тільки гуп-гуп, гуп-гуп, гуп-гуп» (I—59). «Мантачать коси: дзень-дзень, дзень-дзень!» (I—80, I—134). Косять «рівномірно як годинник ссшш… ссшш… ссшш» (I—81), «в повітрі камертони золоті: дззз, дззз, дззз» (197) і т. д.

Звичайно, це все не більше, ніж протокол та й те записаний вельми невправною і примітивною рукою. Вишня іноді не боявся й того, щоб так і сказати про самого себе: «Бути сучасним письменником значно легше, нічого собі не читаєш, тільки пишеш» (I—14). Ну, звичайно, коли маєш постійно підтримку збоку повсюди розставлених контрреволюційною рукою своїх друзів, можна покласти ноги до стола і халтурити що завгодно: все одно надрукують.

Вишня не від того, щоб іноді довести і повну свою некультурність. От, наприклад, сцену із опери Вагнера «Трістан і Ізольда» Вишня вважає за танок лише тому, що Айседора Дункан використала цю загальновідому річ для однієї з своїх композицій.

На цих кількох зауваженнях ми можемо завершити характеристику постаті й методів роботи Остапа Вишні. З поданого видно, що це був за суб’єкт. Бездарний писака, що своїми коріннями виростав із куркульства, а в мистецькій творчості був продовжувачем губановських «малоросейських» збірок. Контрреволюціонер, що, нахабно халтурячи, насмілювався в зашифрованій формі протаскувати в літературі куркульські ідеї, колишній петлюрівець, що змінив вогнепальну зброю на перо «гумориста», от хто такий був цей «король українського гумору».

II

1. ОСТАП ВИШНЯ ТА СЕЛО

Ми переходимо тепер до аналізу матеріалу, зібраного Вишнею в 4-х томах його «Усмішок».

Переважну увагу в своїх творах Остап Вишня віддавав селу.

Вся установка селянської частини його «Усмішок» скерована на те, щоб всіма силами підкреслити патріархальну, хуторянську, куркульську незайманість радянського села:

«Ох і харрашо ж на селі! От тут тобі вишня під вікном, а поруч осика, а під осикою