Генріх Саулович Альтшуллер - Легенди про зоряних капітанів, Генріх Саулович Альтшуллер

Тоді з’явилися сумніви: чи там треба шукати Вогняну Квітку? Капітан “Зодіака”, чий скептичний розум полюбляв парадокси, заявив, що Вогняна Квітка повинна рости на холодних, віддалених від своїх сонць планетах. “Вогняна Квітка світиться в темряві, як риби в глибинах океану, — говорив капітан “Зодіака”.— її треба шукати на планетах, де панує вічний морок”. Після цього багато кораблів сідало на крижані вершини замерзлих планет. Але в холодній темряві не світився жоден вогник. Крига сковувала планети, і не було на них життя.

Вперто розшукували зоряні капітани невловиму Вогняну Квітку. Бо вже в ті часи люди твердо знали: немає в Зоряному Світі нічого, перед чим розум і воля людини були б безсилі. Вирушали кораблі у Зоряний Світ назустріч невідомим небезпекам, і ніщо не могло спинити зоряних капітанів.

Знаменитий капітан “Граніта”, людина незвичайного щастя, знайшов на одній із планет у системі зорі Лакайля засипаний піском обеліск на честь Вогняної Квітки. У висіченім на обеліску написі згадувалась зірка Лейтена. Через кілька років одчайдушний командир “Тайфуна”, той, що чотири рази зазнавав корабельної катастрофи, зумів прорватися крізь суцільну хмару астероїдів, яка оточувала зорю Лейтена, і висісти на єдиній у цій системі великій планеті. Це була страхітлива планета, населена орохо — найжахливішими істотами Зоряного Світу. У відчайдушних битвах з орохо “Тайфун” просувався вздовж екватора планети, аж поки вдалося знайти скам’янілі рештки Вогняної Квітки.

Оповідають, однак, що через півстоліття капітан “Каравели”, великий знавець Зоряного Світу, знайшов десь живу Вогняну Квітку. Але “Каравела” загинула по дорозі назад, наштовхнувшись поблизу зірки Грумбрідж на пилове скупчення антиречовини.

Час минав, і люди перестали вірити в легенди про Вогняну Квітку. І якраз тоді один із зоряних кораблів відкрив планету, на якій росла Вогняна Квітка. Корабель той називався “Прометей”.

У ті часи вже звикли називати капітанів за іменами їхніх кораблів. Це була справедлива традиція, бо в Зоряному Світі життя капітана і життя корабля складають одне ціле. Якщо гинув капітан, гинув і його корабель, тому що в небезпечні рейси капітани відлітали поодинці — електронні машини були за екіпаж.

Капітана, який знайшов Вогняну Квітку, називали за ім’ям його корабля — Прометей. Оповідають, що народився він у маленькій колонії, заснованій людьми на суворій планеті Рен у системі зорі Проксима Кита. Розповідають далі, що тільки в двадцятирічному віці Прометей уперше потрапив на Землю. Після багатьох років, які він провів у тісній рубці корабля, він побачив нашу Землю: зелені, гомінкі під вітром ліси, м’яку голубінь неба, сивий океанський прибій біля скелястих берегів… Він зрозумів, що навіть у найменшім клаптику Землі більше життя і краси, ніж у бездонних міжзоряних проваллях. Мураха на тремтливій травинці, краплина роси на зеленому листку, гомінкий під камінням струмочок — цілий світ для людини, яка вміє бачити й чути.

Прометей полюбив Землю і людей. Мабуть, через це він і став поетом, бо про що може складати вірші людина, яка не любить або не знає краси своєї Землі?

Прометей любив Землю, але він був капітаном і часто вирушав у Зоряний Світ. Корабель ішов до зірок, і з гострих антен зривались і летіли крізь бесконечний морок складені Прометеєм тріпотливі рядки. їх жадібно ловили на Землі, тому що у віршах Прометея, як і на Землі, жили сильні і красиві люди, з багатою і щедрою душею.

Важко розмовляти із Зоряного Світу з Землею: радіохвилі гаснуть, їх розсіюють магнітні бурі, відхиляють гравітаційні поля. І тому шоста заповідь зоряних капітанів застерігає від розмов, що не викликані кончою необхідністю. Але Прометей — так вирішили всі капітани — мав право говорити з людьми, коли захоче. Бо він був поет.

Так, він був поет і зоряний капітан. Він по-своєму дивився на Зоряний Світ. Інші знали, що він ще й мав глибокі почуття. І тому в безмежних глибинах Зоряного Світу він бачив багато такого, чого інші ще не могли побачити. Такий поетів привілей, бо Мистецтво завжди йде попереду Науки, проникаючи на крилах Фантазії туди, куди Розум ще безсилий сягнути.

Серед зоряних капітанів Прометей був єдиний поет, і він знайшов Вогняну Квітку.

Розповідають, що сталося це так.

Якось після довгого і тяжкого польоту Прометеїв корабель наблизився до зірки Ферідан. Це була невелика зоря, подібна до нашого Сонця. В системі Ферідана виявилось дев’ять планет — як і в нашій сонячній системі. Вісім планет були пустельні. Поверхню дев’ятої — найбільшої — планети окутувала іонізована, насичена хмарами атмосфера. Прометей назвав цю планету Зевсом, тому що Зевс — друге ім’я Юпітера, найбільшої планети у системі Сонця.

В ті часи посадка на невідому планету загрожувала смертельною небезпекою. Локатори відмовлялися працювати в іонізованій атмосфері, оптичні прилади сліпли в густих хмарах. Корабель міг розбитись об сховані в тумані гори, міг упасти в розбурханий океан, загрузнути в драговині, у сипучих пісках. Прометей не знав, що ховалося за непроникною атмосферою Зевса. Лише одне сказали прилади: маса планети велика, вага на її поверхні вчетверо більша за земну.

Повільно входив корабель в атмосферу невідомої планети. Прометей скерував його так, щоб підійти до екватора Зевса, тому що друга заповідь зоряних капітанів каже: “Опускайте свої кораблі лише на екватор планети, бо відцентрова сила тут зрівноважує силу ваги, і корабель зможе легко повернутись у Зоряний Світ”.

Здригалися від натуги дюзи. Корабель гальмував, наближаючись до поверхні планети. Густішала атмосфера. Хижо пронизували її бузкові леза блискавок. Рвалися назустріч кораблеві вихори нагрітого повітря. Бачив Прометей, що екрани дальніх локаторів вкрились яскравими плямами: то на поверхні Зевса вивергали вогонь численні вулкани. Суцільні розряди блискавок наелектризовували атмосферу, і що нижче спускався корабель, то невиразнішим ставало зображення на екранах локаторів. Лише на мить прояснів один із екранів дальнього локатора, і Прометей побачив, що на північ від екватора, біля підніжжя вулкана, ростуть квіти, які світяться. І хоч