Йосип Сліпий - Спомини

заїхали на ринок, і тоді вперше побачив я кози, що свобідно ходили по ринку і виїдали оставлену селянами пашню. Бачив я тоді і багато бородатих жидів, купецькі склепи, торгівців збіжжям і худобою. Тоді також перший раз побачив я містечко, більше від Струсова.

Пізніше їздив я також раз з батьками на Успення до Тернополя, і місто зробило на мене ще більше враження, зокрема довгі вулиці, камениці, огороди, світські міські убрання, прохожі на тротуарах, крамниці. Це був річний ярмарок на коней, і на кінській торговиці появилась їх незвичайно велика кількість від найнижчої до найвищої якости. То були справді голововоротні крики, сварки і торги. Такої суматохи, як хлопчина, я ще не бачив.

З побутових звичаїв тямлю добре Святі вечері перед Різдвом і Богоявленням. Брати вносили завжди сніп пшениці — дідух, солому на землю, сіно на стіл. Під стіл клали упряж, сокиру і інше — на знак повного відпочинку в господарстві. В домах менш заможних вносили сніп вівса, а може жита, замість пшениці. На столі, застеленім скатертю, клали книші зі застромленою в книш свічкою, яка горіла через цілу вечерю. Звичайно батько подавав, з побажаннями, просфору з медом, а кожний приходив і, приймаючи, цілував руку. Найперше мати, а опісля всі діти, по старшині, і всі слуги. Після того подавали рибу (судака або щупака) студжену, а на конець — кутю. При тому колядували. Свята тривали три дні, і приїздило багато гостей, колядників з вертепом. Гамір в селі був великий. Хто тільки міг з родини, їхав до церкви в Струсові. Я, очевидно тому, що була зима, оставав вдома.

Навечер’я Богоявлення обходили так само, з тою різницею, що в полуднє Навечер’я привозили свячену воду зі Струсова і батько кропилом святив всі кімнати, ціле обійстя, стодоли, стайні і інше, <а брат Володимир або я носили за батьком Йорданські книші>.‘ На Йордан їхали до Струсова. В Навечер’я і на сам Йордан всі постили до свяченої води. Йорданську воду зберігано вдома у фляшці цілий рік, і мати нею кропила, коли перший раз виганяли худобу на пасовисько і коли перший раз виїжджали сіяти збіжжя навесні, а часом і кропили домовину для мерця.

Перший виїзд на сівбу мав дуже святочний характер, коли виїжджало щонайменше чотири або й більше фір[111] з насінням у великих мішках, борони і плуги, запряжені кільканадцятьми кіньми. Всі знімали шапки, батько мовив молитву про Боже благословення на засіви, уся челядь рівно ж побожно хрестилась, знявши капелюхи, а мати свяченою водою кропила сівачів, худобу, насіння і рільниче знаряддя. Це була справді патріярхальна-єратична[112] сцена, що наповнювала всіх повагою, надією і відданням на Бога. Рівно ж, коли виганяли худобу навесні на пасовиська, сонце вже пригрівало добре, як пастухи випускали зі стаєн на подвір’я ввесь рогатий скот. Мати свяченою водою і свяченим зіллям кропила всю худобу, пастухи брали посвячені лози і, з молитвою про захорону від недуги, нещастя і припадків, виганяли скот на дорогу, а опісля далі на пасовисько, в степ. Пастухам мусіло помагати багато хлопців, бо корови завертали домів, не хотіли йти, і треба було їх підганяти. Звичайно їхав на візку і супроводжав їх батько, а інші хлопці на возах везли деревляні обори, дрова, околоти, солому, мотуззя на припони і на пасовиськах ставили деревляні загороди і буди та хлівці для пастухів. Прилагоджували також затишні місця на подої корів. Великою язвою для худоби на степах вдень були бомки, великі і малі, і мухи, що нераз цілими роями обсідали худобу, і треба було розкладати вогонь, окури, щоб їх димом відганяти. Натомість вночі докучали комарі, на яких рівно ж одиноким ліком був їдкий дим. Чому благословила свяченою водою мати, а не батько, не знаю. Але такий був звичай, що на Йордан усе обійстя благословив і кропив свяченою водою батько, а навесні виправляла мати. Нема сумніву, що це старовинні сліди матріярхального звичаю і пошани.

У жнива приносили женці і косарі вінці, за що обов’язково одержували якийсь даток на розривку або на пиво, часом була й музика. Такий самий звичай був, коли зводили крокви на якомусь новопоставленому будинкові. Осінню починались сльоти. Дорога була дуже важка через село, а тоді звичайно возили із заздростянської фільваркової гуральні горівку — ганталами[113] на стацію[114] до Струсова, і тоді <були крики на дорозі, биття коней, бичування і т. п.>[115] Взимі, вечорами, брати читали якісь книжки. Пам’ятаю добре, як брат Володимир читав життєпис Сократа, і я дуже плакав, коли оповідалось про його смерть. <Так само зворушлива була поема про “Побіг трьох братів з неволі (Азова)”>.[116] Співчуття до терплячих зворушувало мене завжди до сліз.

Убогих ніколи не відпускали з дому з порожніми руками, навіть і як він був знаний не з дуже доброго боку. Передусім коли приходив недужий за одежею <або коли просили нового полотна>[117] на білля для мерця, то мати з засади не відказувала. Так само і батько на передновку кожному давав збіжжя, якщо кому вийшов хліб і потребував на прожиток. Коли приходили мами з малими дітками, мати завжди давала молоко, муку, сир і одежу. Коли везли мерця, всі виходили перед хату, обсаджену великими деревами, і відмовляли молитву та задержували священика на Євангеліє. Раз, коли нікого не було, вийшов я сам і ждав, аж привезуть мерця. Хоч була це зима, був я з відкритою головою, і дуже за те потім хвалили мене сусіди.

Перед Великодніми